IV. Інші хвороби: • захворювання нервової системи; • гостра пневмонія; • спонтанний пневмоторакс; • інфаркт міокарда; • розшаровуюча аневризма аорти.

Лікування

Фактори, що визначають особливості лікування на догоспітальному етапі:

• недостатня виразність клінічної симптоматики, особливо на ранніх стадіях захворювання; • відсутність у сімейного лікаря можливості для тривалого спостереження за пацієнтом з оцінкою динаміки розвитку й змін клінічних симптомів і синдромів; • вирішення питання своєчасної госпіталізації; • доцільність вибору оптимальної терапії до та під час транспортування хворого у лікувальний заклад.

При гострих хірургічних захворюваннях, першими проявами яких є біль у животі, необхідна якнайшвидша госпіталізація у хірургічний стаці-онар, бо від того, скільки часу минуло від початку захворювання до гості-талізації, залежить кількість ускладнень і летальних випадків. Так, смерт-ність серед госпіталізованих через 24 години від початку захворювання перевищує більш ніж вдвічі смертність серед пацієнтів, яким надавалась допомога протягом першої доби. Основним правилом при гострому болю у животі є проведення термінових заходів з визначення причини болю і, за необхідності, – термінова госпіталізація, тому такий хворий підлягає негайній евакуації до стаціонарного лікарняного закладу.

Термінова госпіталізація доцільна за наявності хоча б однієї з таких ознак:

• гострий біль у животі, який розвинувся раптово; • неодноразове блювання, яке не приносить полегшення; • захисна напруга м’язів черевної порожнини; • позитивний симптом Щоткіна-Блюмберга; • тяжкий загальний стан пацієнта – запалі очі, загострений ніс, незрозуміле занепокоєння, судинний колапс, затримка випорожнень і газів або тяжкий пронос, виражений метеоризм.

Медична допомога на догоспітальному етапі при гострих хірургічних захворюваннях передбачає:

• виявлення та оцінку життєво небезпечних симптомів і синдромів; • підтримання життєдіяльності організму хворого протягом часу, необхідного для транспортування пацієнта у стаціонар; • швидке і цілеспрямоване транспортування пацієнта у стаціонар.

При підозрі на гострий живіт показане голодування. Враховуючи не-можливість внутрішньовенного введення різноманітних розчинів, інколи доцільно дати хворому неміцний солодкий чай. Якщо є можливість забез-печити місцеве охолодження живота (міхур з льодом), це варто зробити, не забуваючи про необхідність загального зігрівання хворого. Промивання шлунка, очисні клізми при підозрі на гострий живіт протипоказані. При болю у животі, зумовленому гострими захворюваннями черевної порожнини, на догоспітальному етапі введення наркотичних і ненаркотичних анальгетиків є протипоказаним. Їх застосування може призвести у подальшому до діагно-стичних помилок, ціною яких може бути життя пацієнта. І хоча прибічники призначення медикаментів стверджують, що раннє призначення анальгетиків є профілактикою розвитку больового шоку і повинно проводитись для ліку-вання неспецифічного больового синдрому, така думка є необґрунтованою і хибною. У разі швидкої доставки хворого у стаціонар до остаточного визна-чення діагнозу призначення антибактеріальних засобів слід уникати. Можуть бути призначені при печінковій або нирковій кольках, синдромі подразне-ного кишечнику, якщо у лікаря немає сумніву щодо правильності встанов-леного ним діагнозу. Інфузійна терапія на догоспітальному етапі може бути засобом для безпечного транспортування пацієнта. Внутрішньовенна інфузійна терапія може проводитись перед та під час транспорування хворого у стаціонар. Найбільш необхідним є проведення інфузійної терапії при шокових станах, перфорації пептичної виразки, гострій кишковій непрохідності, гострому панкреатиті, перитоніті, внутрішньоочеревинній кровотечі.

Проривна виразка шлунка й дванадцятипалої кишки

Перфорація — найтяжче ускладнення виразкової хвороби, яке полягає у руйнуванні виразковим процесом усіх шарів стінки шлунка чи

дванадцятипалої кишки.

При цьому клінічна картина залежить від того, куди відбувається перфорація - у черевну порожнину чи и сусідній орган.

Звичайно за 2—3 дні перед перфорацією (продромальнин період) у хворого посилюється біль в епігастрії, іноді підвищується до субфебрильної

температура тіла, з'являється озноб, нудота, можливе блювання. Біль при перфорації виразки дуже сильний («кинджальний»), супроводиться явища-ми колапсу: холодний липкий піт на чолі, страдальницький вираз обличчя з блукаючим, поглядом, землистий відтінок шкіри обличчя, холодні кінцівки, поверхневе часте дихання, спрага, сухий язик. Пульс спершу сповільнений (вагусний), через 2—3 год прискорений (тахікардія). Артеріальний тиск знижується вже у перші години. Блювання виникає порівняно рідко і свідчить проти перфорації на користь іншого гострого захворювання, можливо, гострого панкреатиту.

Під час об'єктивного дослідження черевної порожнини виявля-ється виражена перкуторна і нальпаторна болісність в епігастрії; позитивний симптом Щоткіна—Блюмберга, який спершу локалізується в зоні епігас-трію, а через декілька годин поширюється в мезогастрій або на всю черевну порожнину. Дошкоподібне напруження м'язів передньої черевної стінки, яке спостерігалося в момент перфорації, поступово зменшується, але наро-стають прояви метеоризму і перитоніту. Хворий займає вимушене поло-ження, яке зменшує його страждання: лежить на спині або на правому боці із зігнутими й приведеними до черева стегнами, іноді займає колінно-ліктьове положення. При перкусії черевної порожнини відзначається зникнення печінкової тупості (повітря зі шлунка через отвір, який утворився у стінці шлунка, виходить у черевну порожнину і піднімається догори, під діафрагму, що й утворює тимпанічний звук над печінкою).

При рентгенологічному дослідженні виявляють серпоподібну тінь над печінкою (внаслідок розташування між печінкою і діафрагмою повітря, яке вийшло зі шлунка).

При розвитку перитоніту загострюються риси обличчя, шкіра набуває

землистого відтінку, язик стає дуже сухим, спостерігається невпинне блю-вання сумішшю кавового кольору, черевна порожнина здувається. Якщо хворого вчасно не прооперувати, то настає смерть внаслідок гнійного перито-ніту.

Завдання фельдшера полягає, у якомога швидшій госпіталізації хворого у хірургічне відділення.

Гострий апендицит

Найчастіше червоподібний відросток розташовується донизу від сліпої кишки   і медіально, іноді спускається в малий таз і досягає сечового міхура, прямої кишки, яєчників, маткових труб. Відросток може знаходитись медаль-ніше сліпої кишки, розташовуватись на передній поверхні сліпої і висхідної кишки, досягаючи нижньої поверхні печінки і жовчного міхура. Нерідко (в 9-15% спостережень) відросток розташовується на задній поверхні сліпої киш-ки (ретроцекально) і навіть ретроперитонеально. Описані випадки його роз-ташування в стінці сліпої кишки.

У питаннях етiологїї та патогенезу гострого апендициту ще багато невиясненого.   Очевидно, що гострий апендицит - це неспецифiчне запалення червоподiбного вiдростка. Існують рiзнi теорiї виникнення: