5. Швидкості й об’єму кровотечі

• гостра при який хворий може загинути від гострого недокрів'я, так як організм не встигає пристосуватися до раптовій втраті крові Підрозділяється на:

1. блискавична кровотеча при ушкодженні серця і великих магістральних артерій чи вен грудної клітки. Утрата 60-70% маси крові приводить до смерті протягом декількох хвилин – первинний геморагічний колапс і зупинка серця.

2. гостра швидка кровотеча при ушкодженні магістральних судин черевної порожнини чи однієї з парних магістральних судин (сонна, підключична, пахвова, стегнова артерії). Гостра швидка втрата крові більш 30% приводить до протягом години.

3. гостра масивна кровотеча з паренхіматозних органів (при ушкодженні печінки, селезінки).

4. гостра (просто) кровотеча з вен середнього калібру (верхньої і нижньої кінцівки, внутрішні органи).

• хронічна - кількість крові зменшується повільно і поступово організм встигає адаптуватися до крововтрати.

Nota bene!!! Швидка втрата невеликої кількості крові набагато небезпечніша, ніж поступова утрата великого обєму крові. Гостра кровотеча стають небезпечним при втраті згори 30% гемоглобіну, у той час як при хронічній кровотечі втрата навіть 75-80% гемоглобіну викликає термінальний стан.

Основні ознаки кровотечі

Чоловіки переносять кровотечу гірше, ніж жінки, організм яких адаптований до крововтрати. Особливо чуттєві до крововтрати малолітні діти і старі. Велике значення мають фонові порушення загального стану організму, підвищений артеріальний тиск, а також хвороби і симптоми, що впливають на проникність кровоносних судин (сепсис, променева хвороба). Одномоментна втрата крові, що складає 4-4,5% відносно маси тіла, вважається смертельною.

Важкі кровотечі з рани спостерігаються при різних хворобах крові (гемофілія, тромбофілія, хвороба Верльгофа).

Деякі медикаменти, при їхньому тривалому вживанні, можуть підсилити кровотечу (аспірин, антикоагулянти), протизапальні засоби (індометацин, діклофенак).

Фактори зовнішнього середовища також підсилюють кровотечу (висока температура чи зниження артеріального тиску).

Кровотеча супроводжуються місцевими й загальними симптомами.

Місцеві симптоми кровотечі при зовнішній кровотечі визначити не представляє великих труднощів. Обстежуючи хворого необхідно звернути увагу на розміри, напрямок і види рани. Варто визначити, є кровотеча артеріальною, венозною чи капілярною – від цього залежить метод зупинки кровотечі.

У випадку внутрішньої кровотечі місцеві симптоми різноманітні, їх важче помітити й оцінити:

1. кровотеча в м'які тканини і між фасціями протікає з вираженими болями, набряком тканин, порушенням функції

2. при крововиливі в суглоб (гемартроз) контури суглоба згладжені чи спостерігається його припухлість. Рухи обмежені чи болючі, але іноді видно підшкірні крововиливи. Додатково – рентгенологічна діагностика, ультразвукова діагностика, у крайньому випадку – пункція із суглоба

3. внутрішньочерепний крововилив можуть викликати симптоми здавлення головного мозку: на стороні крововиливу розширюється зіниця (анізокорія), на протилежній стороні настає параліч і зникають рефлекси. Пульс стає рідким (брадикардія). Може наступити раптова втрата свідомості.

4. при скупченні крові в порожнині гемоперикарда хворі неспокійні, пред'являють скарги на болі в області серця й утруднене дихання. Тони серця різко приглушені, верхівковий поштовх серця не видний і не пальпується. Пульс слабкого наповнення, прискорений (тахікардія), відзначається набрякання шийних вен. Діагноз підтверджуються рентгенологічно й УЗД

5. у плевральній порожнині скупчення крові (гемоторакс) розділяються (по класифікації П.А.Купріянова) на малий, коли невелика кількість крові стікає в плевральні синуси і звичайно не викликає особливих скарг хворого. Гемоторакс середньої величини - рівень крові, що вилилася, досягає нижнього кута лопатки, викликає в хворого почуття тяжкості і болю в грудях, задишку, порушується вентиляційно-перфузійний взаємозвязок, на тлі вторинної (анемія) дихальної недостатності розвивається первинна дихальна недостатність (гіпоксія) у доповненні. При великому тотальному гемотораксі легеня цілком здавлена, середостіння зміщено в протилежну сторону. Розвиваються грубі порушення центральної геодинаміки і зовнішнього дихання. Симптоми: задишка, пульс слабкого наповнення, частий, знижений артеріальний тиск. Додаткові методи дослідження: прослуховування дихальних шумів (аускультація) легень, вистукування (перкусія) грудної клітки, рентгенографія, УЗИ; пункція плевральної порожнини

6. кровотеча у черевну порожнину частіше усього відбувається у результаті ушкодження паренхіматозних органів (селезінка, печінка).

Місцеві симптоми:

• черевна стінка обмежено приймає участь у диханні;

• поступово обєм живота збільшується;

• при пальпації – напруга передньої черевної стінки, болісність, симптоми подразнення очеревини (синдром Щоткіна-Блюмберга, Кулінкампфа – болісність без напруги м'язів черевної стінки);

• перкуторно - притуплення в нижніх відділах живота, але у верхніх відділах може бути тимпаніт;

• хворі часто скаржаться на болі в підключичній області, що обумовлені роздратуванням діафрагмального нерва

• нудота і блювання

• симптоми гострого недокрів'я

Nota bene!!! Кровотеча з паренхіматозних органів сама не зупиняється, чим раніше вона виявлена, тим раніш буде проведене хірургічне лікування, тим більше шансів у хворого залишитися живим.

7. кровотеча з вен стравоходу (частіше при цирозі печінки) з шлунка чи кишечнику (частіше при виразковій хворобі, хворобі Меллорі-Вейсса). Місцеві симптоми: слабкість, запаморочення, блювота «кавовою гущею», гематомезис – колір крові змінюється під дією соляної кислоти в шлунку; якщо кровотеча рясна – блювотні маси містять свіжу кров і згустки; кал на вид темної дьогті (мелена).

Шлункова і кишкова кровотечі завжди небезпечні, часто ведуть до розвитку гострого недокрів'я. Іноді кровотечу можна зупинити консервативними методами, але вона може раптово повторитися. Спостерігаючи такого хворого, хірург повинен бути завжди готовим до терміновій операції.

Механізм адаптації при кровотечах

Кровотеча мобілізує комплекс заходів захисту реакцій організму, зміст якого полягає в попередженні повної крововтрати і смерті. У випадках хронічної кровотечі це відбувається порівняно легко, довгостроково не викликаючи зривів механічної компенсації, тоді як при гострій крововтраті й особливо масивній, механізми адаптації не встигають включаться чи не можуть компенсувати раптово виниклі грубі порушення органів і систем.