Внесення змін до Конституції України

Зміст статей та окремих положень Конституції України може бути змінений за поданням Президента України, не менш ніж третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Причому проект змін І, ІІІ та ХІІІ розділів Конституції подається Президентом або двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Для розгляду такого законопроекту у Верховній Раді України потрібен висновок Конституційного Суду щодо відповідності його вимогам статей 157 і 158 Конституції України, в яких йдеться про недопустимість змін в Конституції, які передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України. Забороняються будь-які зміни в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Верховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України, а відхилені зміни можуть бути знову подані лише через рік після прийняття такого рішення /рис.37/.

Рис. 37. Внесення змін до Конституції України

Законопроект про зміни вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше як дві третини від конституційного складу Верховної Ради, та його було затверджено всеукраїнським референдумом (ст.155,156).

Розділ ііі. Основи галузевого законодавства україни

В останньому розділі ми розглянемо основні положення окремих законодавств України, які регулюють повсякденне життя громадян, їх відносини з державою і між собою в різних сферах діяльності. Усі ці відносини регулюються цивільним, трудовим, сімейним, житловим, екологічним, адміністративним, фінансовим, кримінальним та господарським законодавствами.

Цивільне законодавство України

Цивільне законодавство є втіленням у життя норм цивільного права. Цивільне право – це система правових норм, які регулюють відносини власності, товарно-грошові і деякі особисті немайнові відносини між громадянами, юридичними особами, між громадянами і юридичними особами. Отже, функції цивільного права – регулювання майнових і немайнових відносин /рис.38/. Але, якщо система цивільного права складається з правових інститутів, то система цивільного законодавства – з різних нормативно-правових актів.

Рис. 38. Функції Цивільного права

Найважливішим, основним, законом цивільних правовідносин є Цивільний кодекс України. Учасниками цивільних правовідносин є фізичні особи (громадяни) і юридичні особи (різні організації) /рис.39/.

Рис. 39. Цивільне законодавство України

Фізична особа – це людина, учасник цивільних відносин (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), яка повинна мати певні біологічні (вік, стан здоров’я), соціальні (наявність свідомості, соціального досвіду), а також правові властивості - правоздатність, дієздатність (див. розділ “Суб’єкти правовідносин” ).

Цивільна правоздатність – це здатність особи мати цивільні права і обов’язки. Вона виникає в момент народження людини, припиняється у момент її смерті і не може бути переданою або проданою іншим особам.

Цивільна дієздатність – це здатність особи своїми діями набувати цивільних прав і створювати, виконувати, нести юридичні обов’язки. Її виникнення залежить від віку і стану психічного здоров’я. Вона може мати часткову, неповну, повну і обмежену дієздатність, а також бути недієздатною.

Особа до 14 років вважається частково дієздатною, з 16 до 18 років має неповну дієздатність, і лише з 18 років настає повна дієздатність (як виняток, надається особі з 16 років). Обмежена дієздатність настає лише за рішенням суду у разі психічної хвороби особи або зловживання спиртними напоями чи наркотиками. Фізична особа може також бути визнана судом недієздатною, у разі коли вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій.

Юридична особа – це організація, яка за законом є носієм цивільних прав і обов’язків. Вона має відокремлене майно, здатність виступати у цивільному процесі, може бути позивачем і відповідачем у суді, нести самостійну майнову відповідальність. Юридичними особами можуть бути державні організації, колективні господарства, кооперативні, фермерські, приватні, змішані підприємства, громадські та політичні організації.

Фізичні та юридичні особи мають майнові та немайнові права. До майнових прав належать права на майно, на речі, плоди і доходи, гроші та цінні папери, дії, послуги, продукти творчої діяльності. До немайнових прав відносяться право на немайнові блага, втілені в самій особистості, (право на ім’я, власне зображення); право на особисту недоторканність і свободу, охорону життя і здоров’я; право на недоторканність особистого життя (честь і гідність).

Усі суб’єкти цивільних відносин несуть цивільно-правову відповідальність, яка наступає за невиконання або неналежне виконання взятих на себе забов’язань. Підставами такої відповідальності є факт цивільного правопорушення, деліктоздатність особи, наявність чинного цивільного законодавства про цю відповідальність. Вона наступає не лише за майнову шкоду, але і за моральну.

Право власності закріплено в Конституції України, в Цивільному кодексі і в Законі України “Про власність”. Власність – це конкретні, історично обумовлені суспільні відносини окремих індивідів та їх колективів з приводу привласнення засобів і продуктів праці шляхом усунення від них усіх інших осіб. В економічному значенні – це привласнення і користування певними соціальними цінностями (матеріальними і інтелектуальними), в юридичному – панування власника над цими цінностями, можливість користуватися і розпоряджатися нею.

Зміст права власності складається з трьох елементів: права володіння, користування і розпорядження соціальними цінностями.

Право володіння – це заснована на законі можливість фактичного утримання конкретною особою конкретних цінностей і здійснення фактичного панування над ними.

Право користування – це заснована на законі можливість експлуатації соціальних цінностей шляхом витягування з них корисних властивостей.

Право розпорядження – це право власника соціальних цінностей визначати їх долю шляхом їх знищення, відчуження або передачі в тимчасове володіння іншій особі.

Отже, право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження власником належними йому соціальними цінностями.

Щодо форм власності, то в Україні чинне законодавство розрізнює приватну, колективну, державну і народну власність.

До приватної власності належать усі майнові і немайнові блага, які належать фізичній або юридичній особі.

До колективної власності відносять майно, що належить певному колективу і є необхідним для його функціонування.

До державної власності відносять майно, у тому числі і кошти, необхідні для виконання державою своїх функцій. Вона поділяється на загальнодержавну та власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну).

Власність українського народу – це земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси.

Власність фізичної особи може переходити у спадок. Спадкування – це перехід власності померлого індивіда (спадкодавця) до іншого (спадкоємця). Спадкове право – це сукупність встановлених державою норм, які регламентують порядок та умови переходу майнових прав померлого громадянина до інших осіб.

Цивільним кодексом України передбачені: спадкування за законом, та за заповітом.

Спадкування за законом відбувається у разі, коли спадкодавець не виражає своєї волі безпосередньо (не залишив заповіту, заповіт визнаний недійсним, нема спадкоємців). Тоді спадкування відбувається за закріпленими в нормах права правилами.

Спадкування за заповітом відбувається тоді, коли спадкодавець особисто висловлює свою волю, кому і в якій частині має перейти майно після його смерті. Заповіт – це зроблене у встановленій законом формі розпорядження спадкодавця стосовно свого майна на випадок смерті. Його можуть складати лише дієздатні особи.

Цивільний договір

За Цивільним кодексом України кожна особа може чинити дії, спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Такі дії називаються правочином. Конкретним втіленням правочину є цивільний договір /рис.39/. Договір – це двостороння або багатостороння угода. Їх класифікують за різними критеріями в залежності: від кількості суб’єктів, що їх укладають (одно-, дво- або багатосторонні); від способу укладання (консенсуальні і реальні); від інтересів (платні і безоплатні) тощо. Вони можуть бути в усній або письмовій формі.

Цивільним кодексом України передбачено багато видів договорів: купівлі-продажу, оренди, міни, дарування, поставки, майнового найму, найму житлового приміщення, підряду, перевезення, позики, доручення, комісії, схову, довічного утримання, сумісної діяльності тощо. Всі вони відносяться до так званого забов’язального права.