Визначення

3(1) Закон має включати визначення лише в разі, коли вони необхідні.

3(2) Фундаментальні правила мають знаходитися в положенні закону, а не у визначеннях.

Нормопроектувальник має бути конче переконаний у необхідності визначення перед тим, як додавати його до законопроекту. Законодавче визначення не повинно бути результатом редакторської звички. Законодавець не копіює словник.

В законопроекті визначення корисне з метою запобігання повторюваності або двозначності. Слова мають декілька значень, і часто - дуже корисно поінформувати читача з самого початку закону про те, що мав на увазі Законодавець, тим більше, якщо дане значення слова - не саме вживане. Визначення можуть також застосовуватися для розширення або звуження значення терміну. Термін визначається, якщо його значення віддаляється від того, яке надає йому звичайна вживана мова. Це ствердження піднімає цілу низку проблем, пов'язаних з діалектизмами : часто необхідно впевнитися в тому, що слова закону будуть однаково зрозумілі усіма користувачами; і чим більша країна, тим делікатнішим видається застосування цього правила.

До речі, представлення у вигляді визначення має місце лише тоді, коли звичні правила письмового повідомлення не можуть гарантувати ясну передачу ідеї без вживання цього прийому. Так, визначення « Центру » як «Центру правових реформ та законодавчих передбачень міністерства Юстиції України» може видатися цілком слушним застосуванням визначення. Проте, коли закон, про який йдеться, - настільки стислий, що єдине нагадування про офіційну повну назву цього центру міститься в першій статті, де він виступає як об'єкт, а далі, в інших положеннях, йде назва « Центр», що інформує читача без будь-якої двозначності, то в цьому разі нормопроектувальник зробить висновок, що визначення тут зайве. В іншому випадку, більш довгому та складному, де положення про Центр перемежовуються іншими, визначення на початку закону могло б бути доречним. В подібному випадку визначення - необхідне, щоб запобігти нудної повторюваності, яка шкодить прочитанню тексту.

3(3) Визначення терміну не повинно суперечити його нормальному значенню.

Хто визначає «нормальне значення» слів? Нормопроектувальник, в світлі інстукцій з редагування та роз'яснень, які йому надає керівник проекту. Проте, відсутність у деяких країнах словника вживаної мови може виправдовувати те, що терміни супроводжуються визначеннями, в той час як їх еквівалент на іншій мові не стає предметом законодавчого визначення. Тут йдеться лише про редакційне рішення, що приймається в кожному окремому випадку, яке нічого не міняє в плані загального правила.

Якого ж «рівня нормальності» треба дотримуватись?

Насамперед, ступеня технічності даного закону. Чим більший він за об'ємом, тим легше буде номативно визначити терміни, які вживає цей закон.

3(4) Стаття, яка містить в собі визначення, розміщується безпосередньо після назви. Визначення фігурують у ній в алфавітному порядку і є іменниками.

В довгих законах деякі терміни можуть вживатися лише в одному розділі або в одній главі. Визначення, які будуть вважатися за необхідні, розміщуватимуться на початку розділу або глави. Цей коментар на перший погляд знаходиться у протиріччі з загальним правилом ; він випливає з ситуації, яку може спричинити неухильне дотримання цього правила у великих за об'ємом законах. Користь статті, що містить визначення на початку закону і яка сповіщає про зміст обраних термінів, - значно менша, коли йдеться про закон у сто сторінок і більше. Тобто, мова йде про ретельно обміркований вибір, який має зробити нормопроектувальник з метою досягнення найкращого ступеня законодавчого повідомлення.

Визначені терміни, як правило, пишуться в лапках і виділяються жирним шрифтом. Як і випадку визначень, що містяться в словниках, тут зайве казати, що термін «визначає» слово ; достатньо дати термін, який визначається, і відразу за ним - його визначення.