Структура

4(1) Положення закону мають слідувати один за іншим, додержуючись логічного порядку.

Це правило вражає своєю очевидністю. Проте, важливо - завжди мати його на увазі, особливо при внесенні змін у вже існуючий закон.

4(2) Елементи закону розміщуються, як правило, у такому порядку:

(а) назва;

(б) формула оприлюднення;

(в) визначення;

(г) положення щодо сфери застосування;

(д) положення закону представляє спочатку загальн принципи, потім винятки;

(е) способи здійснення;

(є) карно-правові положення;

(ж) корелятивні зміни, зокрема, скасування;

(з) перехідні положення;

(и) положення про набрання чинності;

(і) додатки.

Запропонований порядок випливає з власного вибору. Інші домовленості також припустимі. Я не насмілююсь претендувати на те, що ця структура - найкраща. Проте, важливо зупинитися на якійсь структурі і методично її застосовувати з тим, щоб читач - міністр, парламентар, громадянин або юрист - міг майже інстинктивно просуватися до початку або до кінця закону, аби знайти положення, котре його цікавить. Крім полегшення систематизації законодавчого корпусу, застосування розробленої структури надає допомогу редакторам-початківцям, які вливаються в команду нормопроектувальників.

Вибір назв структурних елементів, що закріплюються, випливає, звичайно, з домовленості. Проте, необхідно, щоб вони застосовувались систематично для забезпечення ефективного віднаходження положень, особливо при використанні електронних засобів пошуку.

Проте структура не розкриває найважливіше логічне правило, яке мусить встановлювати порядок елементів, зазначених в абзаці (д): треба, в міру можливого, уникати ситуації, коли мусиш спиратися на наступний елемент, щоб зрозуміти той, який читаєш. Удавана простота цього правила приховує труднощі його застосування. Не відкидаючи правила вертикального читання тексту, а також іншого, згідно з яким кожне положення закону інтерпретується в світлі всіх інших, не можна користуватися ним, щоб виправдати закон, читання якого настільки утруднене, що становить справжню пастку для читача. Таким чином, всі етапи процедури мають бути представлені в хронологічному порядку: отримання прав - до їх позбавлення, подача заяви - до її розгляду, створення організації - до набуття нею повноважень.

Якщо, підсумовуючи, можна сказати, що треба йти від загального до часткового, можна також сказати від права до процедури, від правила до винятку, від постійного до тимчасового, від абстрактного до конкретного, від нормального до виняткового, таким чином, кожного разу розвиток буде викладений по пунктах та впорядкований, без прогалин та пропусків. Закон надасть, насамперед, правило, щоб потім визначити орган, який відповідатиме за його запровадження, та процедуру, якої необхідно дотримуватись, щоб його виконувати, а вже потім санкції у разі його недотримання.

Формула оприлюднення попереджає читача про те, що текст, який йде за нею, є правилом, недотримання якого тягне за собою санкції. Коли бачиш закон, треба бачити за ним Законодавця. Наприклад, закон проголошує, що Парламент ухвалив, а Президент оприлюднив нижченаведений текст. Наведемо приклад : всі канадські федеральні закони починаються з такої формули:

ЇЇ Величність за поданням та ухвалою Сенатуі Палати громад Канади проголошує:

Редакція тексту формули оприлюднення завжди дуже близько слідує Конституції.

Не треба плутати формулу оприлюднення з преамбулою. Обидві передують положенню, але мають різні функції.

Положення - це нормативна частина закону, яка містить в собі волю Законодавця по упорядкуванню деяких речей. Воно містить формулювання деяких правил, які Законодавець прагне встановити.

Важливо підкреслити величезне значення скасувань та перехідних положень (абзаци 4(2) (ж) та (з)). Новий закон не може просто додаватися до існуючих, як нашарування накладається на старе, прирікаючи тим самим юриста на складні пошуки.

Скасовувати - це також складати закони.

Якісно визначити місце нового закону в існуючій юридичній системі - є важливою місією нормопроектувальника. Необхідно недвозначно і точно скасувати замінені положення і терпляче вплести нитки нового закону в існуючу юридичну тканину. В жодному разі не можна допускати, щоб закони ставали невживаними : їх необхідно скасовувати, виправляти, підтримувати їх в чинності або включати їх до інших. Закони, що вийшли із вжитку, це - пил на юридичному корпусі. З плином часу вони ризикують загальмувати його функціонування.

Перехідні положення регламентують юридичні ситуації, які передують набранню чинності новим законом, в деяких випадках, підтримуючи чинність старих правил, інколи через зворотну дію або негайне запровадження нових правил. Головне - мати чіткий вираз бажаного юридичного режиму.

Положення про набрання чинності не обов'язково мають міститися в кожному законі. Загальні правила, передбачені Конституцією, закон про інтерпретацію законів або закон про нормативні тексти, як правило, містять загальне правило з цього приводу. Тобто є недоцільним переписувати його. Тільки закони, що відступають від цього загального правила, містять в собі положення про набрання чинності.

4(3) Положеня закону постійного характеру передують тим, чия недієвість є передбачуваною.

Перенесення положень, які виконають свою місію в передбачуваний проміжок часу, має на меті обмежити структурні зміни в разі реформування. Це правило витікає з довгострокових передбачень, і має полегшити роботу майбутнім нормопроектувальникам : крім того, ці положення швидко втрачають інтерес для читача з огляду на їх тимчасовий характер.

5(1) Закону передує аналітичний зміст, який містить проміжні назви та назви статей.

Аналітичний зміст є не тільки інструментом читання, що дає загальну картину законові. Він, насамперед, є чудовим редакційним інструментом. Як правило, він автоматично відтворюється комп'ютером, який бере необхідні елементи з попереднього законопроекту. Подібне представлення скелету тексту виявляє прогалини, протиріччя або, що частіше, відсутність логіки в тексті. Аналітичний зміст сприяє покращанню наступних версій попереднього проекту.

Чим довший закон, тим більша ефективність аналітичного змісту.

Навіть, якщо включення положень про аналітичний зміст до сукупності правил нормопроектування може здатися дивним, особливо, коли ці положення уточнюють, що зміст не має юридичної вартості, підготовка змісту сама по собі є настільки корисною вправою для покращання якості всього тексту, що таке «возведення» її в ранг правил нормопроектування - є цілком виправданим.

Якщо ми подивимось на корисність аналітичного змісту не тільки з точки зору нормопроектувальника, як я це щойно зробив, а також з точки зору читача закону (не забуваючи при цьому, що законопроект і існує для того, щоб бути прочитаним кількома «рівнями» читачів, чи то міністром, який його запропонує, чи то парламентарем, який буде його розглядати, чи то просто громадянином, чи то юристом, який буде його аналізувати, і, нарешті, суддею, який буде його застосовувати), то тут можна було б запропонувати включення додаткових елементів. Так, деякі провінції Канади вирішили додати до аналітичного змісту перелік корелятивних змін, внесених даним законом. Йдеться про додатковий інформаційний елемент, який дехто - зокрема автори кількох коментарів, з якими я спілкувався, - вважає як корисний.

5(2) Аналітичний зміст не є складовою частиною .шкону, але включається в нього з метою полегшення користування ним.

Я пропоную не надавати сили закону аналітичному змістові через наявність ризику помилок в змісті, що може бути результатом поправок, внесених Парламентом під час ухвалення закону. Знищення або додання деяких положень мають знаходити свій вираз у паралельних виправленнях аналітичного змісту. Проте, кожний нормопроектувальник добре знає про те, що законопроект інколи приймається пізно вночі або ж наприкінці парламентської сесії. В цьому випадку занадто складно правильно відобразити в самому тексті всі зміни, внесені Парламентом, бо час, відведений на редагування, надзвичайно обмежений. Якщо аналітичний зміст набере сили закону, то помилки, які він може містити в собі, мають вже виправлятися іншим законом. Якщо ж аналітичний зміст не має сили закону, то відповідальні за публікацію текстів закону зможуть самі внести в нього корективи відповідно до прийнятої версії.

6 Закон розподіляється на частини лише тоді, коли кількість статей та можливість згрупувати їх у категорії, що представляють собою єдину достатню концептуальну цілісність, це виправдовують.

Розподіл на частини тексту в декілька сторінок може надати законодавчого «вигляду» законопроектові, але в даному випадку це жодним чином не виправдовується, бо подібний розподіл не сприяє полегшенню розуміння.

7 Тільки кодекси та інші великомасштабні закони розподіляються на глави.

Розподіл на глави сягає своїм корінням у давню традицію. Отож, чимало цивільних Кодексів застосовують його. Проте, з огляду на простоту та ясність, які підказують нам ці правила, доречно запитати себе про його доцільність. Кількісне зростання розподілів в одному й тому ж самому законодавчому тексті веде до фрагментарності, що, в свою чергу, утруднює його розуміння. Розподіл на глави повинен носити винятковий характер.

СТАТТІ

8(1) Стаття є базовим елементом закону. Вона сповіщає читачеві ідею, просту чи складну, одним чи кількома реченнями.

8(2.) Статті закону нумеруються послідовно арабськими цифрами, незалежно від того, розділений закон на частини, чи ні.

8(3) Статті закону можуть бути розподілені на параграфи та на абзаци.

Стаття є базовим елементом нормативного повідомлення. Закон виглядає як пронумерована низка різних наказів. Стаття має бути стислою, але не настільки, щоб у редактора виникало бажання збільшити кількість статей. Стаття відповідає в текстові одному поняттєвому елементові. Доволі часто виникатиме ситуація, коли стаття складатиметься з одного єдиного речення. І все ж таки в цьому випадку неприпустимо встановлювати правило, яке б вимагало наявності більш ніж одного речення в одній і тій самій статті. Занадто довгі речення, що виникають в результаті додання численних вставних речень, стають справжніми законодавчими чудовиськами.

Так само смішно було б нав'язувати правила стосовно кількості слів або кількості рядків у статті. Стаття в декілька рядків може бути незрозумілою, в той час, як довга стаття, якщо вона добре написана, може бути цілком ясною. Бажання підпорядкувати нормопроектування арифметичним правилам є не що інше, як утопічне спрощення.

Треба уникати в середині статті посилань, таких як : «Запит, який розглядався в параграфі (1) ». Такі посилання - часто зайві, вони отягчають текст, і, складається враження, що їх додали лише для того, аби надати текстові вигляд законності. Бажаніше було б замінити вислів типу « Запит представлений в силу статті 32 » висловом «Запит на отримання прав ».

8(4) Параграфи нумеруються арабськими цифрами, що розміщуються в дужках і ставляться позаду номера статті, до якої вони входять.

8(5) Абзаци позначаються латинськими літерами, які розміщуються в дужках.

8(6) Кожний елемент відокремлюється від попереднього пропуском рядка.

Ці правила є результатом особистих пошуків, до яких я вдавався, складаючи цей документ. Є очевидним, що вони не повинні нав'язуватись у найменших деталях. Проте, слід підкреслити, що надзвичайно важливо мати і іруктуру, і щоб ця структура була сдиноформною і систематично застосовуваною.

8(7) Статті та параграфи мають бути настільки стислими, наскільки це дозволяє ясність та якість викладу.

8(8) Ніколи не треба змінювати нумерацію тексту, коли до нього вносяться зміни.

Зміна позначається номером статті або параграфа, а у випадку абзаца - літерою, яка їй передує, з крапкою після неї та порядковим номером в арабських цифрах. Змінити нумерацію означало б зробити повну ревізію закону, бо тоді необхідно було б узгодити всі посилання в цьому самому законі, а також в усіх інших нормативних текстах, законах, розпорядженнях, декретах, які з ним пов'язані. Перехід до нової нумерації заради єдиної зміни зробив би хибними усі посилання. Наприклад, якщо закон складається з десяти статей, і нормопроектувальник хоче додати нове правило, яке за логікою цього закону має міститися між статтями 5 та 6, то слід надати цій статті назву «5.1», а не називати її «стаття 6», а потім змінювати нумерацію всіх наступних статей.