3.3. Методи та методичні прийоми

Методи − це форми взаємної практичної діяльності студента і викладача, спрямовані на вирішення оздоровчих, освітніх та навчально-виховних завдань з використанням засобів фізичної культури і спорту [7].

Методичні прийоми це шляхи реалізації методів у конкретно обумовлених випадках та умовах проведення оздоровчо-тренувальних занять з фізичного виховання. Викладач, особливо той, який працює із студентами спеціального навчального відділення, повинен досконало володіти усіма методами фізичного виховання. Педагогічна майстерність викладача залежить від запасу у нього методичних прийомів. Творчий викладач протягом своєї практичної діяльності створює щоразу нові прийоми, яких безліч, і вони не підлягають суворому обліку. Обсяг методичних прийомів у педагогічному арсеналі викладача значною мірою визначає його професіоналізм та ефективність навчального оздоровчо-тренувального процесу з фізичного виховання [22].

Спеціально упорядкована сукупність методів, методичних прийомів, засобів і форм навчання утворює методику. Вона залежить від конкретної мети і завдань певного періоду навчального процесу. Наприклад, методика розвитку силових якостей; методика фізичного виховання студентів із захворюваннями серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату тощо.

Під час проведення практичних занять з фізичного виховання використовують три групи методів: практичні методи, методи використання слова і методи демонстрації. Виходячи з етапу навчання, рівня теоретичної, методичної і фізичної підготовленості студентів, кожен із зазначених методів можна використовувати більшою чи меншою мірою [27-30].

Практичні методи поділяються на чотири групи.

1. Методи навчання рухових дій (загалом, або в цілому, частинами, метод підвідних вправ). Розучування вправи загалом і частинами − це крайні варіанти у навчанні. Оскільки кожен із названих методів має свої позитивні сторони і недоліки, то найвищої ефективності можна досягти при умілому поєднанні їх, правильному чергуванні під час проведення навчальних оздоровчо-тренувальних занять.

2. Методи підвідних вправ використовують як допоміжні. Підвідні вправи повинні мати закінчену форму і бути доступними студентам. Різноманітність підвідних вправ збагачує руховий досвід, робить заняття цікавішими, а процес навчання − ефективнішим.

3. Метод удосконалення рухових дій і функціональних можливостей організму (ігровий і змагальний). Природу ігрового методу можна зрозуміти, зрозумівши суть гри, тому що для нього властиві ознаки, характерні для ігор, але набагато ширші за формами реалізації (Б. М. Шиян, 2002; Т. Ю. Круцевич, 2003). Під час використання ігрового методу підвищується позитивний фон, що сприяє адаптації студентів до оздоровчо-тренувальних впливів. Разом з тим під час проведення гри треба уважно стежити за тим, щоб надмірне збудження студентів не призвело до функціональних перенапружень, особливо у тих студентів, які мають вади в діяльності серцево-судинної системи. Змагальний метод під час занять спеціального навчального відділення майже не використовують, а якщо використовують, то слід ураховувати стан здоров'я і види захворювання студентів.

4. Методи вдосконалення фізичних якостей (безперервний, інтервальний, повторний, комбінований). Ці методи побудовані на закономірностях чергування рухової активності та відпочинку, напруження й розслаблення, співвідношення між обсягом виконаної роботи та її інтенсивністю. У кожному із наведених методів навантаження, тривалість виконання роботи та відпочинку мають відповідати стану здоров'я та виду захворювання студентів [5-9].

Метод використання слова використовують досить широко під час проведення навчального процесу з фізичного виховання. Загально-педагогічні прийоми цього методу мають своєрідний зміст і особливості застосування.

Розповідь − лаконічна оповідна форма викладення інформації, що застосовується при ознайомленні студентів із вправою; організації ігрової діяльності студентів; повідомлення завдань заняття.

Опис використовують для ознайомлення з технікою виконання вправ і тактичними діями при створенні уявлення про вправу або тактичні прийоми.

Пояснення − це прийом передачі інформації про техніку та особливості виконання вправи. Пояснюючи, треба говорити не тільки, про форми, методи і засоби фізичного виховання студентів спеціального навчального відділення як виконується вправа, але й чому потрібно робити саме так, а не інакше.

Супровідне пояснення − це лаконічні коментарі та зауваження під час виконання вправи студентами з метою спрямування і поглиблення сприймання.

Інструкції і вказівки дають для оперативної передачі інформації про допущені помилки, шляхи їх усунення тощо.

Бесіда − форма вільного обміну думками з метою формування позитивного ставлення до навчання, оцінки стану здоров'я студентів тощо.

Розбір − особлива форма бесіди, яку проводять після виконання визначених завдань або участі у змаганнях з метою підведення їх підсумків.

Словесні оцінки − форма мовного схвалення або осуду діяльнос­ті студентів; це прийом корекції їхніх дій.

Команда − сигнал для спільних дій, який використовують для швидкого виконання дій, одночасного закінчення їх або зміни характеру діяльності.

Метод демонстрації. Науковцями доведено, що під час виконання рухових дій людина здебільшого мислить образами, а не вербально (словесно). Тому не випадково у фізкультурно-спортивній педагогічній діяльності найповніше образ вправи можна відтворити за допомогою показу. Найчастіше його застосовують на першому етапі навчання і тоді, коли у техніку виконання вправи вносять нові елементи або елементи, які змінюють раніше вивчені деталі, виправляють помилки [9-14].

Практикою доведено, що кращі результати в оволодінні технікою виконання фізичних вправ, елементів техніки спортивних ігор досягаються за умови правильного поєднання словесних і наочних методів навчання [18].

Висновки до третього розділу

Основними формами проведення занять з фізичного виховання у спеціальних медичних групах є: групові заняття під керівництвом викладача; індивідуальні заняття із студентами викладачів; групові індивідуальні заняття під керівництвом викладача; самостійні групові заняття студентів за груповими програмами; індивідуальні самостійні заняття студентів за індивідуальними програмами.

Оздоровче фізичне тренування науковцями представлено як система спеціально організованих форм м'язової діяльності, направлених на досягнення належного рівня фізичного стану, обумовлюючого оптимальну фізичну працездатність і стабільність здоров'я. Оздоровче тренування має певні особливості, що суттєво відрізняють його від спортивного тренування.

Викладачам фізичного виховання при нормуванні обсягу фізичного навантаження необхідно враховувати такі компоненти: кількість фізичних вправ у комплексі; тривалість виконання вправ; тривалість інтервалів відпочинку між вправами та серіями; види та характер відпочинку; кількість повторень кожної вправи чи серії; інтенсивність виконання вправ; характер м'язового навантаження. Плануючи фізичні навантаження на організм, необхідно використовувати загально відомою класифікацією навантажень, що складається із 5 зон інтенсивності.

Під час проведення практичних занять з фізичного виховання використовують три групи методів: практичні методи, методи використання слова і методи демонстрації. У кожному із наведених методів навантаження, тривалість виконання роботи та відпочинку мають відповідати стану здоров'я та виду захворювання студентів.