4. Виконання постанови.

Постанова про накладення адміністративного стягнення є обов’язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємства­ми, установами, організаціями посадовими особами і громадянами. Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено законами України.

При оскарженні або опротестуванні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді по­передження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповно­важеним на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України. Постанова про адміністративний арешт виконується органом внутрішніх справ у порядку, встановленому законами України.

У разі винесення кількох постанов про накладення адміністративних стягнень щодо однієї особи, кожна постанова виконується окремо.

Строки накладання стягнень: накладається не пізніше, як через 2 місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — 2 місяці з дня його виявлення.

Адміністративне судочинство

Адміністративне судочинство— це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ, тобто публічно-правових спорів, у яких хоча б однією стороною виступає орган державного управління.

Адміністративне судочинство здійснюється за правилами, що встановлює Кодекс адміністративного судочинства, що був при­йнятий 6 липня 2005 року.

Завданням адміністративного судочинства є: захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень із боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і служ­бових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:

• верховенство права;

• законність;

• рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом;

• змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з’ясування всіх обставин у справі;

• гласність і відкритість адміністративного процесу;

• забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністратив­ного суду;

• обов’язковість судових рішень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що вини­кають у зв’язку із здійсненням суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку з публічним формуванням суб’єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Адміністративні суди розглядають справи щодо:

1. спорів фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2. спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звіль­нення з публічної служби;

3. спорів між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компе­тенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спорів, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4. спорів за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5. спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Адміністративні суди не розглядають питання:

1. що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2. що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3. про накладення адміністративних стягнень;

4. щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання гро­мадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Система адміністративних судів:

1. Суди першої інстанції: місцеві загальні суди, окружні адмі­ністративні суди.

Місцевим загальним судам як адміністративним судам під­судні:

• адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи по­садова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування;

• усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяль­ності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнен­ня до адміністративної відповідальності;

• усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб’єктами владних повноважень із приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержан­ня пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним со­ціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, за­хисту, пільг.

Окружним адміністративним судам підсудні адміністратив­ні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, об­ласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа.

2. Апеляційна інстанція: апеляційні адміністративні суди, що створюються в округах.

Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адмі­ністративних судів та окружних адміністративних судів), що знахо­дяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

3. Касаційною інстанцією є Вищий адміністративний суд.

Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішен­ня місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

Законодавством також передбачено можливість перегляду су­дових рішень у виняткових випадках Верховним Судом України.

Адміністративне судочинство здійснюється:

• одноособово (в судах першої інстанції);

• колегією із 3-х суддів (в окружних судах у випадках передбачених законодавством, в апеляційному порядку);

• колегією із 5-ти суддів (в касаційному порядку);

• не менше, як 2/3 членів Колегії Верховного Суду України.

Учасники адміністративного судочинства:

1. Особи, які беруть участь у справі:

• сторони:

позивач — особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб’єкт владних повноважень, на виконання повно­важень якого подана позовна заява до адміністративного суду;

відповідач — суб’єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена ви­мога позивача;

• треті особи,

• представники сторін та третіх осіб.

2. Інші учасники адміністративного процесу:

• секретар судового засідання;

• судовий розпорядник;

• свідок — особа, якій можуть бути відомі обставини, що нале­жить з’ясувати у справі;

• експерт — особа, яка має необхідні знання та якій доруча­ється дати висновок із питань, що виникають під час розгля­ду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що міс­тять інформацію про обставини у справі;

• спеціаліст — особа, яка володіє спеціальними знаннями та на­вичками застосування технічних засобів і може надавати кон­сультації під час вчинення процесуальних дій із питань, що по­требують відповідних спеціальних знань і навичок;

• перекладач — особа, яка вільно володіє мовою, якою здійсню­ється адміністративне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного або письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкуван­ня з глухими, німими чи глухонімими.

Види судових рішень адміністративних судів:

1. Постанова — письмове рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги адміністративного позову.

2. Ухвала — письмове або усне рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов’язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання. Ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій також вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги.

Етапами адміністративного судочинства є:

1. відкриття справи;

2. підготовка до розгляду, в тому числі попереднє судове засідання (проводиться з метою досудового врегулювання спору);

3. судовий розгляд й прийняття рішення;

4. апеляційне, касаційне провадження.

Адміністративне судочинство здійснюється на основі позовної заяви, яка може містити вимоги скасувати рішення, вчинити певні дії (утриматися), стягнути кошти, встановлення компетенції тощо. Рішення приймається суддею не пізніше, ніж на наступний день з часу отримання такої заяви

Загальний строк позовної давності в адміні­стративному судочинстві встановлено 1 рік.

Суддя, ознайомившись із матеріалами справи, може прийняти рішення про:

• повернення позовної заяви;

• відмову у відкритті провадження в адміністративній справі;

• відкриття провадження в адміністративній справі.

Підготовка до розгляду справи передбачає ознайомлення суддею із матеріалами, попереднє судове засідання, можливість примирення сторін або передачу справи до розгляду суду.

Судовий розгляд адміністративних справ відбувається за участю осіб учасників справи (за заявою особи справа може розглядатися без її участі) протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено законодавством. При розгляді справи суд заслуховує сторони, свідків, досліджує докази, покази експертів тощо, й після дебатів приймає рішення в дорадчій кімнаті.

Суд може прийняти рішення:

• у формі ухвали про залишення позовної заяви без розгляду;

• у формі ухвали про зупинення та поновлення провадження у справі (смерть, хвороба, відрядження тощо);

• у формі ухвали про закриття провадження у справі (примирення, відмова позивача від позову тощо);

• у формі постанови про вирішення спору по суті.

Суд може прийняти постанову про:

1. визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності та про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2. зобов’язання відповідача вчинити певні дії;

3. зобов’язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4. стягнення з відповідача коштів;

5. тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;

6. примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

7. примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за'межі України;

8. визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень.

Постанова або ухвала суду набуває законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Вона виконується негайно, або в указані строки.

Апеляційна скарга подається протягом 10 днів, а касаційна — 1 місяця з моменту прийняття рішення адміністративним судом.

У випадку виникнення виняткових обставин справу розглядає Верховний Суд України в порядку касаційного провадження за винятковими обставинами (можуть бути оскаржені рішення адміністративних судів всіх ланок).

Винятковими обставинами визнаються:

1. неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права;

2. визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України.

Постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Такими обставинами можуть бути:

1. істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звер­тається із заявою, на час розгляду справи;

2. встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення;

3. встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судці у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необгрунтоване рішення;

4. скасування судового рішення, яке стало підставою цля прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

5. встановлення Конституційним Суцом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого суцом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.