- •1. Мова як суспільне явище. Основні функції мови
- •2. Українська національна та літературна мова
- •3. Основні ознаки літературної мови
- •4. Мовна норма. Види мовних норм
- •5. Усна форма літературної мови, її основні ознаки
- •6. Писемна форма літературної мови, її основні ознаки
- •7. Поняття стилю. Функціональні стилі української літературної мови. Їхні підстилі
- •8. Науковий стиль, його підстилі. Характеристика наукового стилю, сфера вживання, призначення, жанри реалізації, загальні позамовні ознаки, власне мовні особливості
- •10. Культура мови і культура мовлення. Основні аспекти вияву культури мовлення. Кумунікативні ознаки,власне мовні особливості
- •9. Офіційно-діловий стиль, його підстилі. Характеристика офіційно-ділового стилю, сфера вживання, призначення, жанри реалізації, загальні позамовні ознаки, власне мовні особливості
- •11. Українська лексикографія. Види словників
- •12. Енцеклопедичні словники, їх характеристика
- •13. Філологічні словники, їх характеристика
- •14. Усне літературне мовлення, наголос, види наголосу; основні правила наголошування слів; вимого голосних і приголосних звуків; засоби милозвучності
- •15. Основні форми вираження усного ділового мовлення, монолог, діалог
- •16. Жанри усного публічного монологічного мовлення, доповідь, промова, виступ, повідомлення
- •17. Невербальні засоби ділової комунікації, поза, жести,міміка,погляд
- •18. Український мовленнєвий етикет. Види етикету. Тональності мовленнєвого етикету
- •19. Жанри приватного діалогічного мовлення, ділова бесіда, спілкування керівника з підлеглим, розмова під час прийому відвідувачів тощо
- •20. Лексичні норми мови професійного спілкування
- •21. Однозначна та багатозначна лексика
- •22. Лексика сучасної української літературної мови за походженням, корінна і запозичена
- •23. Вимоги до використання слів іншомовного походження в діловому мовленні
- •24. Лексика української мови з погляду її вживання, загальновживана та лексика обмеженого вживання
- •25. Терміни: їхні ознаки та функціонування. Основні вимоги до них
- •26. Синоніми, омоніми, антоніми, пароніми в курсі «Українська мова за професійним спрямуванням»
- •27. Явище евфемізму і перефрази
- •28. Плеоназм і тавтологія в культурі мови
- •29. Морфологічні норми професійного спілкування
- •32. Прикметник. Ступені порівняння прикметників. Використання форм ступенів у діловому мовленні
- •33. Займенник. Особливості використання займенників у діловому мовленні
- •34. Відмінювання числівників. Поєднання кількісних числівників з іменниками
- •35. Використання дієслівних форм у діловому мовленні
- •36. Поняття синтаксичної норми. Порядок слів у ділових паперах
- •37. Узгодження присудка з підметом
- •38. Складні випадки керування
- •39. Однорідні члени речення, особливості їх вживання
- •40. Поняття «документ». Вимоги до документа. Загальні та специфічні функції документів
- •41. Класифікація документів
- •42. Поняття «реквізит». Розташування реквізитів у ділових паперах. Основні реквізити документів
- •43. Поняття «формуляр», «бланк», «копія», «дублікат»
- •44. Загальні вимоги до оформлення ділових паперів, поля, нумерація сторінок, рубрикація тексту
- •45. Текст документа та його елементи. Вимоги до тексту
- •46. Автобіографія, її реквізити
- •47. Резюме, його реквізити
- •48. Доручення, його реквізити
- •49. Розписка, її реквізити
- •50. Характеристика, її реквізити
- •51. Заява, її реквізити
- •52. Пояснювальна записка, її реквізити
- •53. Доповідна записка, її реквізити
- •54. Протокол, його реквізити
- •55. Витяг з протоколу, його реквізити
- •56. Рекомендаційний лист, його реквізити
49. Розписка, її реквізити
Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від установи чи приватної особи.
Розписки можуть бути приватними й службовими та повинні містити такі реквізити:
1. Назва документа.
2. Текст.
3. Дата.
4. Підпис.
5. Засвідчення (за необхідності).
Текст приватної розписки має містити такі відомості:
Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, хто дає розписку й підтверджує отримання (за необхідності вказується назва документа, що підтверджує особу отримувача, та його вихідні дані).
Прізвище, ім’я, по батькові (повністю) того, кому дається розписка (за необхідності вказується назва документа, що підтверджує його особу, та його вихідні дані).
Конкретні дані (найменування, кількість, стан, термін тощо) матеріальних цінностей, що передаються. Кількість, вартість вказуються цифрами й словами.
Засвідчення підпису особи, яка дає розписку, за необхідності засвідчується посадовою особою установи, де вона працює, за місцем проживання чи нотаріальною конторою.
У тексті службової розписки вказуються посади осіб, повні назви установ, які вони представляють, на підставі якого розпорядчого документа передано й отримано матеріальні чи грошові цінності.
При необхідності в розписці вказуються прізвища свідків передачі цінностей з їх підписами.
50. Характеристика, її реквізити
Характеристика — це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника (учня).
Характеристика дається, як правило, з останнього місця роботи або навчання. Готує її керівник структурного підрозділу .
Підписується керівником установи або ж керівником установи й керівником структурного підрозділу та засвідчується гербовою чи круглою (що прирівнюється до гербової) печаткою.
Характеристика складається, як правило, з таких реквізитів:
1. Назва документа.
2. Прізвище, ім’я, по батькові особи (повністю), на яку складається характеристика, у родовому відмінку.
3. Посада, науковий ступінь, учене звання (якщо є), місце роботи, навчання.
4. Рік народження (за необхідності — національність, домашня адреса, освіта).
5. Текст.
6. Дата укладання характеристики.
7. Підпис керівника установи
8. Печатка установи.
Текст характеристики містить, як правило, такі дані:
- короткі анкетні дані про особу, на яку складається характеристика;
- відомості про трудову (навчальну) діяльність особи
- оцінка ділових і моральних якостей особи, ставлення до колег, риси характеру, відомості про стягнення, заохочення, нагороди;
- висновки про особу, на яку складається характеристика;
- місце, куди подається характеристика.
51. Заява, її реквізити
Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи.
Заява може бути:
— простою (викладається тільки прохання);
— мотивованою (вказується мотивація прохання);
— складною (заява містить додатки).
Особиста заява пишеться, як правило, від руки і в одному примірнику; службова заява пишеться з використанням технічних засобів і має відповідні реквізити (назва та адреса організації, вихідний номер тощо), може адресуватися кільком посадовим особам чи організаціям.
Внутрішні заяви мають такі реквізити:
1. Адресат. З великої літери в давальному відмінку вказується, кому адресована заява: посада, назва підрозділу, установи, звання, прізвище, ініціали посадової особи, якій адресовано заяву. При цьому слід уникати однакових закінчень у назві посади й прізвищі:
Директорові… Морозову Т. /.;
Ректору(ові) …Борнагу Л. П.;
завідувачу(-еві) … Сліпцю Л. Г.
Спочатку вказується прізвище адресата, потім ініціали, наприклад: Михайленку Р. Т.
2. Адресант. З малої літери в родовому відмінку вказується, від кого подається заява: посада, звання, назва підрозділу, установи, прізвище, ім’я, по батькові (повністю). При цьому прийменник від не вживається.
3. Назва документа (як правило, з малої літери).
4. Текст (з абзацу, з великої літери).
5. Додаток (підстава) у складній заяві: перелік документів, які додаються до заяви. За необхідністю вказується кількість сторінок кожного з документів.
6. Дата.
7. Підпис адресанта (якщо підпис розшифровується, то спочатку слід писати ініціали, потім — прізвище).
