36. Подвоєння приголосних на письмі

В українській мові подвоєння приголосних відбувається внаслідок:

1) збігу однакових приголосних звуків на межі значущих частин слова: беззбройний, цінний;

2) фонетичного процесу уподібнення давнього суфіксального й до попереднього приголосного, тобто прогресивної асиміляції: життя, ніччю, колосся.

В обох випадках довгі приголосні звуки на письмі позначаються двома однаковими літерами. Тому при поясненні подвоєння слід розрізняти, коли воно спричинене збігом однакових звуків, що належать до різних значущих частин слова, а коли є результатом прогресивної асиміляції. Подвоєння відбувається:

1) при збігу двох однакових літер на межі: а) префікса й кореня: беззмістовний, відданий; б) кореня і суфікса: корінний, законний, годинник; в) двох суфіксів: письменник, іменник; г) основи дієслова і постфікса -ся: розрісся, піднісся; д) двох частин складноскороченого слова: міськком (міський комітет), військкомат (військовий комісаріат);

2) у наголошених прикметникових і прислівникових суфіксах -єни-, -анн-: священний, непримиренний, мерзенний, невблаганно, старанно.

Примітки: 1.В українській мові, на відміну від російської, н ніколи не подвоюється у суфіксах дієприкметників: нагороджений, сказаний, рублений.

2. Не подвоюється н також у прикметниках, утворених від іменників за допомогою суфіксів -ан; чім-, -Ін- (-/ін-).' морквяний, лебединий, чаїний.

3. Немає подвоєння у прикметниках шалений, довгожданий, буквений, потомствений;

3) подовжуються приголосні звуки [д']9 [/я'], [з'], [с'], [ц], [л'], [н% [ж1], [ч% [ш'], що стоять між голосними:

а) у деяких іменниках чоловічого та жіночого роду І відміни: суддя, рілля, стаття (але: статей);

б) в іменниках середнього роду II відміни з кінцевим -а (графічно -я): знання, життя, зілля, читання. Подовження зберігається й у похідних прикметниках: життєвий;

в) в іменниках жіночого роду III відміни в орудному відмінку однини: сіллю, заповіддю, міццю, ніччю;

г) у деяких прислівниках: навмання, спросоння, зрання, попідтинню, попідвіконню;

4) подовжується звук [л] в особових формах дієслова лити та похідних від нього дієсловах: ллю, виллєш, наллю, зілляти;

5) подовжуються приголосні у словах: Ганна, ссати, бовваніти, ссавці, овва.

Примітки: 1. Приголосні дГ, [пї], М, [ї], [ц], [гГ, [н7], [ж М, [ш] не подовжуються, якщо вони стоять після приголосного перед голосним: повністю, честю, щастя, радістю, Поволжя.

2. Не подовжуються тверді приголосні, зокрема губні та р: сім'я, любов'ю, матір'ю.

Слід пам'ятати, що подовжуються тільки м'які приголосні звуки, які стоять між голосними.

37. Розділові знаки при зверненнях

Звертання, вставні та вставлені компоненти ускладнюють речення додатковим повідомленням про віднесеність висловлюваного до об'єктивної дійсності. На письмі вони виділяються розділовими знаками, а в усному мовленні — інтонацією і характеризуються такими специфічними особливостями: не є членами речення; не відповідають на жодне питання; не пов'язуються ні сурядним, ні підрядним зв'язком із членами речення; деякі з них утворились із речень з різною мірою втрати предикативності.

Ускладнювальні компоненти речення вживаються для того, щоб привернути увагу до висловленої думки або виразити своє ставлення до неї.

Звертання — це слово (або сполучення слів), що називає особу або предмет, до яких спрямоване мовлення: Земле!.. Тобі я на рану не висиплю солі — я окроплю твою рану цілющим зерном. (Ол.); Не запізнись, друже. Пам 'ятай... (Довж.).

Звертання найчастіше виражене іменником у кличному відмінку, як у наведених вище прикладах, або співзвучним із називним: Київ мій, ти у серці завжди (Сос.

Розділ III

Звертання може бути виражене також прикметником, дієприкметником, числівником, ужитим у значенні іменника: А може, зараз ти не в полі, любий, а десь у теплому гостиннім домі (Ткач.); Другий, вперед!

Звертання можуть уживатися без пояснювальних слів або з ними, тобто бути непоширеними або поширеними: Всю кров тобі, Вітчизно, завжди готові ми віддати (Сос.); Моя Вітчизно дорога, яка в тобі горить снага! (Мал.).

Звертання ускладнюють здебільшого спонукальні й питальні речення. Вони можуть уживатися на початку, в середині й у кінці речення.

1. Якщо звертання стоїть на початку речення і вимовляється без окличної інтонації, після нього ставиться кома: Зброє моя, послужи воякам краще, ніж служиш ти хворим рукам (Укр.).

2. Якщо звертання вживається в кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього — той знак, якого вимагає інтонація речення в цілому: Вставай же, сонце! Слався, дух творчості людської! (Важ.); Де зараз ви, кати мого народу? (Сим.).

3. Якщо звертання вживається в середині речення, то воно з обох боків виділяється комами: Як ти любиш, серце моє рвійне, почуттями тільки і живеш, то радієш ти, а то спокійне, то печаль в тобі без краю й меж (Ткач.).

4. Якщо звертання, що стоїть на початку речення, вимовляється "з окличною інтонацією, то після нього пишеться знак оклику, а наступне слово починається з великої літери: Юначе! Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину... Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!.. (Сос.).

5. Якщо перед звертанням стоять вигуки о, ой, то вони від звертання комами не відділяються: О дні зими, зливайтесь в день один! Хай непомітно час для мене лине (Ткач.).

6. Якщо звертання повторюються або вони однорідні, то вони розділяються знаком оклику (і пишуться з великої літери) або комою: Дніпро, Дніпро! Ти покохав, як матір, Україну, ти рідним братом її став і братом до загину (Олесь); Мій коханий! Птах мій сонцекрилий!.. Чом так мало бачимось цю зиму (Ткач.).

Вправа 126. Напишіть протокол загальних зборів студентів вашої групи з таким порядком денним: 1. Звіт старости групи про результати зимової екзаменаційної сесії. 2. Про розподіл стипендій.