Розділ 2.

ОЦІНКА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1. Обґрунтування заходів щодо вдосконалення механізму зовнішньоекономічної діяльності тов «нсбк «Український прорив» на засадах досягнення показників економічного зростання

Результати аналізу діяльності ТОВ «НСБК «Український прорив» і дослідження тенденцій її розвитку свідчать про існування позитивних характеристик, як постійний ріст обсягів реалізованої продукції, загальне розширення діяльності фірми. Недоліками в роботі є розпорошення функцій, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності, між різними підрозділами фірми, наявність значних розмірів дебіторської та кредиторської заборгованостей.

Доцільно створити на фірмі відділ зовнішньоекономічної діяльності, об’єднавши з відділом зберігання та митного забезпечення у зв’язку з послідовністю та поєднанням завдань, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю. Для цього потрібно найняти нового працівника, який займався б підготовкою проектів зовнішньоторгових контрактів, роботою з іноземними контрагентами та виконанням інших функцій, пов’язаних із ЗЕД; також – маркетолога для досліджень внутрішнього ринку збуту товарів.

Ще одним заходом щодо подолання виявлених недоліків є зміна системи розрахунків із клієнтами, а саме – введення договірної системи розрахунків з гуртовими покупцями, надання знижок при оплаті в зазначений невеликий термін, часткова передоплата товарів.

Згідно отриманого завдання рекомендовані заходи повинні забезпечити зростання рентабельності активів на 7,33 % до 7,62 %. Сформуємо структурно-логічну схему досягнення заданого значення рентабельності активів (рис. 2.1).

Розглянемо саме поняття активів. Активи – це все те, що утворює майно підприємства і має вартість.

1) Аналіз фактичних значень рентабельності активів
= рентабельність активів (%)	Значення показників за роками
	2013	2012	2011	2010	2012	2013
	-227,5	-104,0	245,0	473,7	4,7	7,62
	827,0	490,0	899,8	1456,6	1649,1
	0 (непок-ритий збиток)	0 (непок-ритий збиток)	27,22	32,52	0,29 (зросла дебітор-ська заборго-ваність)

2) Чинники, які впливають на зміну значення рентабельності активів
Економічні	Організаційні	Технологічні
Постачальники (менші матеріальні витрати) Споживачі (вчасна оплата товарів зменшує дебіторську та кредиторську заборгованості, зменшує активи) Конкуренти (спричинення пошуку економії коштів, нових ефективних способів у рекламуванні та збуті)	Система збуту продукції (швидка та вчасно проплачена реалізація продукції зменшує активи) Транспортне забезпечення (паливо, інші матеріали; схеми економічно ефективного постачання на склади представництв) Матеріально-технічне забезпечення (його вартість і ефективність використання)	Тривалість виробничого циклу (дизайн і будівництво; укладання угоди, її виконання та реалізація товарів на ринку) Запаси та незавершене виробництво (їх ефективне використання (зменшення) зменшує активи)

3) Заходи для досягнення необхідного значення рентабельності активів
Відділ зовнішньоекономічної діяльності вдосконалення системи управління, аналіз ринків, пошук дешевшої імпортної сировини та товарів, збільшення чистого прибутку	Вдосконалення системи розрахунків зменшення дебіторської заборгованості, зменшення кредиторської заборгованості, зменшення активів

4) Вагові значення заходів у очікуваній величині рентабельності активів
Відділ зовнішньоекономічної діяльності – 8 %	Вдосконалення системи розрахунків – 92 %

5) Розрахунок впливу запропонованих заходів на величину рентабельності активів

Рис. 2.1. - Структурно-логічна схема досягнення необхідного значення рентабельності активів

Поділяються на поточні (ліквідні) і постійні (неліквідні) активи. Поточні активи включають кошти і ті активи, які при нормальному функціонуванні підприємства протягом року перетворюються в гроші чи споживаються в процесі виробництва (оборотний капітал). Постійні активи – це ті активи, які не призначені для продажу, а постійно використовуються для виробництва продукції, її зберігання, транспортування, тобто це основний капітал (будинки, споруди, устаткування, транспорт, нематеріальні активи).

У системі бухгалтерського обліку (балансі) підприємства основний капітал обліковується під назвою необоротних активів, а оборотний капітал – оборотних активів.

У реальній практиці господарювання будь-яка діяльність здійснюється у процесі взаємодії праці людини та засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим змістом є виробничими фондами підприємства, сукупність яких поділяють на основін та оборотні фонди.

Складовим елементам виробничих фондів властиві характерні ознаки, за якими розмежовують основні та оборотні фонди (табл.7). це уможливлює однозначне тлумачення їх сутності та значення для відтворювально-виробничих процесів.

Табл. 2.1 - Характерні ознаки основних і оборотних фондів

Ознака	Основні фонди	Оборотні фонди
Тривалість функціонування у виробничому процесі	Функціонують тривалий період	Беруть участь лише в одному виробничому процесі
Зміна споживчої форми	Зберігають споживчу форму	Змінюють або повністю втрачають споживчу форму
Ступінь використання у кожному виробничому циклі	Частково	Повністю
Перенесення вартості на вартість виготовлюваної продукції	Переносять свою вартість частинами в міру спрацювання	Вартість повністю відноситься на витрати на виготовлення продукції

За чинною системою обліку та статистикою на балансі підприємства постійно знаходяться об’єкти соціального призначення, які умовно називають невиробничими основними фондами.

За ринкових умов господарювання кожне підприємство для забезпечення своєї діяльності має відповідні фінансові (грошові) кошти. Під час створення та функціонування будь-якого підприємства використовуються певні джерела формування та виокремлюються відповідні види фінансових (грошових) коштів: інвестиційні (капітальні) витрати та оборотні кошти (поточні витрати).

Стартовим джерелом формування фінансових коштів підприємства завжди є статутний (акціонерний) капітал. Останній, розмір якого визначається статутом, створюється за рахунок реалізації акцій, державних коштів і приватного капіталу.

Найбільшим за розміром джерелом формування власних фінансових коштів діючої фірми є чистий прибуток від її діяльності.

Важливим джерелом формування необхідних власних коштів слугують амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів і нематеріальних активів. Щорічно розмір амортизаційних відрахувань залежить від їх норми та балансової вартості основних фондів і нематеріальних активів. У разі тимчасової потреби первинні суб’єкти господарювання можуть одержати банківський та (або) комерційний кредит за умови його повернення та сплати певного відсотка (кредитної ставки).

Застосовують декілька видів оцінки основних фондів, а саме: залежно від моменту проведення оцінки – за первісною або відновлювальною вартістю, з огляду на стан основних фондів – за первісною або залишковою вартістю.

Необхідною умовою правильного планування та обліку формування, відтворення та використання основних фондів є їх класифікація за видами та групами.

Видова класифікація передбачає розподіл усіх основних фондів за ознакою подібності їх функціонального призначення та натурально-речового характеру на певні види. Система обліку та статистики виокремлює ці види:

• земельні ділянки;

• будівлі (виробничі приміщення, депо, гаражі, склади, офіси тощо);

• споруди (шахти, кар’єри, свердловини, під’їзні шляхи, греблі, мости, естакади, резервуари тощо);

• передавальні пристрої (електомережі, трубопроводи, трансмісійні системи);

• машиний устаткування (у тому числі силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні та регулювальні прилади та пристрої, лабораторне устаткування; обчислювальна та комп’ютерна техніка);

• транспортні засоби (магістральні трубопроводи, локомотиви, вагони, цистерни, автомобілі, електрокари тощо);

• інструмент (механізовані та немеханізовані різальні, ударні, ущільнювальні та інші подібні знаряддя праці, а також різні пристрої для обробки деталей та складання виробів);

• виробничий інвентар і приладдя (верстати, робочі столи, групові огорожі машин, інвентарна тара);

• господарський інвентар (офісне обладнання, друкарські та інші розмножувальні технічні системи, протипожежні засоби);

• інші основні фонди (робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження, бібліотечні фонди, музейні цінності).

Через неоднакову роль окремих елементів основних фондів у процесі виробництва їх поділяють на дві частини: активну, яка безпосередньо задіяна у виробничому процесі та завдяки цьому здатна виробляти продукцію певного обсягу та якості, та пасивну, що створює необхідні умови для здійснення процесу виробництва продукції (надання послуг). До активної частини основних фондів переважно належать робочі машини й устаткування, вимірювальні та регулювальні прилади та пристрої, обчислювана техніка, що використовується в АСУ технологічних процесів, інструмент, деякі технічні споруди.

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх сукупної вартості, характеризує видову (технологічну) структуру засобів праці. Вона тим прогресивніша й ефективніша, чим більша у складі основних фондів питома вага активної її частини, що змінюється під впливом багатьох чинників. Найбільш впливовим з них є: особливості та технічний рівень виробництва, відтворювальна структура інвестицій, вартість будівництва виробничих об’єктів і рівень цін на технологічне устаткування, територіальне розміщення підприємства тощо.

Фінансові (грошові) кошти у процесі діяльності підприємства здійснюють певний обіг (проходять грошову, виробничу та товарну стадії кругообігу).

На першій стадії свого кругообігу такі кошти використовуються для придбання сировини, матеріалів та інших видів ресурсів, тобто переходять з грошової у матеріальну (товарну) форму, формують необхідні виробничі запаси, потім вступають в другу стадію – виробничу. На цій стадії у процесі виробництва включаються різні категорії персоналу (працівників), які за виконану роботу та виготовлену продукцію одержують відповідну заробітну плату. Потім задіяні ресурси матеріалізуються у формі готової продукції (послуг). На третій (останній) стадії кругообігу виготовлена продукція продається на вітчизняному чи світовому ринку, а підприємство завдяки цьому має відповідний виторг (суму грошей), яка не тільки повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, а й має певний зиск (прибуток) за нормальних умов господарювання.

Рухаючись по стадіях кругообігу послідовно та безперервно, поточні фінансові кошти у певний стадіях. Вони обслуговують сфери виробництва та обігу, через це ідентифікують вартість оборотних фондів і фондів обігу.

Оборотні кошти – це певна сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування та забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів і фондів обігу.

Формування та регулювання окремих елементів оборотних коштів мають свої особливості. З огляду на це оборотні кошти виокремлюють у сферах виробництва та обігу, а також розподіляють їх на нормовані та ненормовані елементи (рис. 2.2.).

Рис. 2. 2. - Типовий елементний склад оборотних коштів підприємства

Істотне значення мають виявлення та оцінювання структури оборотних коштів підприємства.

Такі кошти використовують тим ефективніше, чим більша їх частка обслуговує сферу виробництва. Перебування оборотних коштів у сфері обігу є лише необхідною умовою забезпечення безперервності відтворювальних процесів: знаходячись у цій сфері, вони не беруть безпосередньої участі у формуванні вартості продукції.

До складу оборотних фондів за розрізнювальними ознаками основних і оборотних фондів включають такі елементи: виробничі запаси, незавершене виробництво. Напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси – це запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, купованих напівфабрикатів, палива, тари, ремонтних деталей (вузлів), малоцінних інструментів, господарського інвентарю та інших предметів аналогічного призначення, що швидко спрацьовуються.

Незавершене виробництво – це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено у тому або іншому виробничому підрозділі підприємства; вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або ж у процесі транспортування від одного робочого місця до іншого.

Напівфабрикати власного виробництва – це предмети праці, які повністю оброблені (перероблені) у даному виробничому підрозділі підприємства, але потребують подальшої обробки в інших підрозділах.

Витрати майбутніх періодів – грошові витрати, що мають місце уданому періоді часу, але відшкодовуються за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг) у наступні періоди; це – витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, винахідництво та раціоналізацію, придбання комерційної інформації, передоплату періодичних видань тощо.

Розглянемо деякі види прибутку. У галузях товарного обігу відомі два показники прибутку: прибуток від реалізації товарів, або торговельний прибуток, та прибуток, отриманий з усіх видів діяльності торгового підприємства, включаючи позареалізаційні доходи та збитки. Крім прибутку від реалізації, торговельні підприємства можуть мати прибуток від підсобного, транспортного та інших видів неторговельної діяльності. Прибуток від усіх видів діяльності називають балансовим. Прибуток від реалізації товарів отримують шляхом віднімання з головного доходу суми витрат обігу. Валовий дохід або реалізоване торговельне обкладання – це сума гуртових і торговельних знижок за усі реалізовані товари. Він залежить від рівня знижок і націнок, складу та розміру товарообігу. Витрати обігу характеризують розмір витрати на торговельну діяльність. Вони складаються з витрат на оплату праці робітників, на амортизацію або оренду фондів торговельних підприємств, транспортні та інші витрати, що пов’язані зі зберіганням і реалізацією товарів.

Доходи від перевезення транспортом розраховуються множенням обігу перевезення на транспортний тариф, що встановлюється для перевезення визначеного виду продукції (послуг, робіт) та конкретного виду транспорту. Для отримання загального результату виробничої діяльності транспорту необхідно підсумувати доходи, отримані від усіх видів діяльності. Розмір прибутку визначається відніманням з доходів суми витрат, що включає витрати на оплату праці робітників, амортизацію основних фондів, вартість витраченого палива, матеріалів, електроенергії, витрати на утримання доріг та ін. При цьому розраховується загальний (балансовий) прибуток як підсумок від усіх видів діяльності та прибуток, що одержано від перевезення.

Для знаходження величини рентабельності активів можна використовувати декілька формул:

1) показник рентабельності активів (ROA) обчислюють:

, (2.1.)

де ЧП- чистий прибуток підприємства;

А- середньорічна вартість активів підприємства;

РП- обсяг реалізованої продукції;

Ррп- рентабельність реалізації продукції;

КОа- коефіцієнт оборотності активів підприємства.

2) Рентабельність чистих активів = р. 220 ф. 2 / р. 280 ф. 1 - (р. 480 ф. 1 + р. 620 ф. 1 + р. 630 ф. 1),

де р. 220 ф. 2 - прибуток;

р. 280 ф. 1 - підсумок активу балансу;

р. 480 ф. 1 - довгострокові зобов'язання;

р. 620 ф. 1 - поточні зобов'язання;

р. 630 ф. 1 - доходи майбутніх періодів.

3) Рентабельність активів = прибуток від звичайної діяльності (або збиток від звичайної діяльності)/усі активи =

= Ф.2 р.190 (або р.195) ст.3/[Ф.1 (р.280 ст.3 + р.280 ст.4)] /2.

Рентабельність активів характеризує результативність вкладення коштів у капітал підприємства та раціональність використання їх діючим менеджментом. Оскільки активи забезпечують усі види діяльності підприємства, рентабельність активів розраховують на підставі сукупного розміру прибутку. Показник обчислюють як “нетто” (“Звіт про фінансові результати” містить дані, необхідні для розрахунку).

2.2. Організація управління зовнішньоекономічною діяльністю на підприємстві ТОВ «НСБК «Український прорив»

Імпорт здійснюють тільки великі фірми, муніципалітети, універмаги, ресторанні концерни.

Для проведення зовнішньоекономічних операцій ТОВ «НСБК «Український прорив» створив імпортний відділ, що включає, два сектори - закупівельний і адміністративний, які і формують зовнішню економічну політику підприємства [28, с.54].

У теперішніх умовах важливо не лише зберегти свій потенціал, якість і асортимент товарів на досягнутому рівні, але й удосконалити експорт і імпорт товарів. У даний час, коли збут і закупки продукції ускладнюються, підприємство прагне справлятися з цим власними зусиллями.

Головними функціями зовнішньоекономічного відділу на підприємстві ТОВ «НСБК «Український прорив» є:

• маркетингова діяльність;

• вивчення ринків збуту та закупки товарів;

• експорт та імпорт товарів;

• облік досягнень конкурентів на зовнішніх ринках;

• прогнозування світових тенденцій в економіці, міжнародних відносинах та зовнішньоекономічної діяльності;

• виставочна діяльність;

• вивчення цінової політики та кон'юнктури ринків;

• збір і обробка інформації про ціни, якість та обсяги продажу конкурентноздатної продукції;

• укладання контрактів;

• оформлення документів;

• організація зустрічей з іноземними діловими людьми;

• розробка перспективних планів експорту й імпорту товарів;

• розробка кошторису витрат на здійснення зовнішньоекономічної діяльності;

• визначення ризиків;

• фінансове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності.

Підвідділ зовнішньоекономічної діяльності опрацьовує перспективи проведення необхідних заходів з наукового, економічного і торговельного співробітництва із зарубіжними країнами; організовують переговори із зарубіжними делегаціями; збирають і накопичують інформацію з питань світової торгівлі; розробляють перспективні плани з експорту та імпорту товарів; визначають завдання для спеціалістів, що відряджаються за кордон; готують проекти контрактів на експорт та імпорт товарів; визначають ступінь конкурентноздатності товарів на світовому ринку; опрацьовують заходи з метою уникнення антидемпінгового важеля, організовує протокольні заходи, здійснює консультації з іноземними спеціалістами, оформляє документи для запрошення іноземних спеціалістів; забезпечує перекладачами іноземних спеціалістів, делегацій, а також переговорів; перекладає каталоги, проспекти, іншу комерційну документацію, здійснює вибір найбільш оптимального підходу до ціноутворення при експорті й імпорті товару; аналіз цін на ринку товарів та крос-курсів на валютному ринку; розрахунок потреби в кредитах та позичках; опрацювання форм оплати при експорті імпорті товарів; визначення сальдо зовнішньоекономічної діяльності; розрахунок сум обігових коштів для здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

При зовнішньо-економічних операціях валютний курс виступає засобом управління експортом і імпортом товарів. На великих підприємствах організаційна структура зовнішньоекономічного відділу складається з таких підрозділів: експорту, імпорту, діловодства і перекладів, реклами і виставок, фінансово - валютних операцій. Інколи фірми звертаються до послуг вояжерів із закупівлі. Вони, є роз'їздними прикажчиками чи агентами фірми. За свою роботу отримують невелику ставку плюс процент від суми угоди. ТОВ «НСБК «Український прорив» до таких послуг не вдається, а всю зовнішньоекономічну діяльність здійснює самостійно. У великих центрах, де переважно закуповується товар, засновуються постійні представництва. У промислових центрах розташовуються також закупівельні контори, які безпосередньо скуповують товари. Перш ніж придбати товар, вони посилають зразки своїм фірмам. Іноді самостійно вирішують питання про закупівлю (якщо йдеться про невелику партію). Значну допомогу в організації імпорту надають також імпортні асоціації.