Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
для екзамена заочников пе.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

32. Суть та економічне значення витрат виробництва. Класифікація витрат.

Витрати виробництва - це вартісна оцінка затрат економічних ресурсів здійснених підприємцями задля виробництва, торгівлі чи надання послуг.

Розрізняють такі категорії витрат:

Постійні і змінні витрати. Виробництво потребує не тільки праці, землі і капіталу, але також і часу. Трубопроводи не можна збудувати за одну ніч. Щоб пояснити роль часу у виробництві і для витрат, треба розрізняти три різних часових періоди. Ми ви­значаємо миттєвий період як проміжок часу, який настільки ко­роткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть присто­сувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал.

Довгостроковий період — це проміжок часу, достатній для то­го, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капі­тал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду.

В економічній теорії короткостроковий період використову­ють для визначення постійних, змінних і граничних витрат.

Постійні витрати ( ПВ ) — це витрати, величина яких не за­лежить від зміни обсягу продукції. Які витрати підприємств є по­стійними? Такі як орендна плата, амортизація основного капіта­лу, страхові внески, утримання управлінського персоналу. Пос­тійні витрати виплачують навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють.

Змінні витрати (ЗВ) — це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу про­дукції. Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне, тобто містять усі витрати, які не належать до постійних.

Валові, середні і постійні витрати. Постійні і змінні витра­ти у сукупності становлять валові витрати (ВВ).

За означенням завжди ВВ = ПВ + ЗВ.

Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рі­шення про скорочення обсягів виробництва або навіть про за­криття підприємства через його збиткову діяльність.

Аналіз динаміки змінних витрат необхідний для вирішення питання про обсяги випуску продукції. Змінні витрати, а отже, і валові, зростають зі збільшенням обсягів, але постійні не зміню­ються, і тому витрати на одиницю продукції зменшуються. Це зменшення має свої межі, після чого витрати збільшуються. Ця межа — граничні витрати.

Граничні витрати виробництва— це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції:

Зовнішні (явні, бухгалтерські) витрати - це витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (сировина, обладнання).

Внутрішні (неявні) витрати - це витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів.

Економічні витрати включають суму зовнішніх і внутрішніх витрат.

Граничні витрати - витрати на виробництво додаткових одиниць продукції.

Альтернативні витрати - це задані ресурси за найкращого альтернативного застосування.

У першій половині ХІХ ст. з’являється теорія витрат виробництва, за якою витрати виробництва (як сума витрат на засоби виробництва і оплату праці) є основою цінності, а відповідно і ціни товару.

У той самий час виникла і набула поширення теорія трьох факторів виробництва (Ж. Б. Сея і Ф. Бастіа). Згідно з цією теорією у виробництві товарів і формуванні вартості беруть рівноправну участь праця, капітал і земля: праця створює заробітну плату, капітал — прибуток (процент), земля — ренту.

У другій половині ХІХ ст. виникло і набуло поширення трактування ціни з позиції корисності товару, а точніше, корисності блага. У межах корисності виділялась гранична корисність, тобто корисність кожної наступної одиниці приросту блага, яке спрямовується на задоволення певної потреби. Тут кожний покупець—споживач має свою шкалу цінностей, і тому одне й те саме благо має різну цінність, через те що покупець оцінює його з урахуванням власних потреб, а тому й ціна буде різною за зміни умов, в яких перебуває споживач.

Цінність, а відповідно, і ціну визначає споживач, і сама цінність безпосередньо не пов’язана із затратами праці та інших факторів виробництва. У міру задоволення потреб цінність блага зменшується, а тому сама цінність обернено пропорційна рідкос­ті блага і прямо пропорційна інтенсивності потреб. Не важко помітити, що тут надається перевага суб’єктивно-психологічному підходу для визначення вартості, а відповідно, і ціни продукту.

У кінці ХІХ ст. створюється неокласична теорія вартості, а отже, і ціни (засновник А. Маршалл). Згідно з цією теорією ціна товару визначається попитом і пропонуванням, при цьому в короткостроковому періоді попит формує ціну на основі граничної корисності, а пропонування — на основі витрат виробництва. На основі взаємодії попиту і пропонування формується рівноважна ціна. Рівноважна ціна може змінюватись під впливом багатьох факторів, які є складовими формування оптимальної ціни, а отже, і ринкової рівноваги (див. тему 5).

Загальновизнано, що ціна має нижню і верхню межі. Вироб­ник не може тривалий час продавати свій товар за ціною, яка не компенсує його витрати, — це нижня межа ціни. У той самий час є верхня межа, обумовлена платоспроможністю споживача та його можливістю і готовністю купити товар. Якщо ціна подолає придбати цей товар. Нижня і верхня межі ціни постійно зміню­ються під впливом різноманітних факторів, як то: попит і пропонування, монополізація ринку, можливість вибору альтернативних товарів.

Сучасні погляди на витрати виробництва, вартість і ціну формуються практично під впливом неокласичних ідей, згідно з якими ціна встановлюється на основі дії ринкових сил вільної конкуренції, що перебувають під постійним впливом деформуючих факторів, залежно від яких формуються моделі ринків.