88. Міжнародна міграція робочої сили. Проблеми та перспективи участі України у системі сучасного світового господарства.

Міжнародна трудова міграція — це форма міжнародних економічних відносин, яка полягає у переливанні трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

Вона виникає спочатку як стихійне явище, але поступово держава охоплює її своїм регулюванням. Наприкінці 1990-х рр. загальна кількість мігрантів у світі оцінювалася у 125 млн. осіб, що становить близько 2% населення планети.

Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного, так і неекономічного характеру. До причин неекономічного типу відносять: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні. Економічні причини пов'язані з відмінностями економічного рівня розвитку окремих країн, зокрема: низький рівень життя, масове безробіття, рівень заробітної плати. Важливим фактором міжнародної трудової міграції є вивіз капіталу, функціонування міжнародних корпорацій.

Міжнародна трудова міграція має, як правило, тимчасовий характер і називається зворотною міграцією. Вона поділяється на три види: тимчасова (робота за контрактом на певний термін), сезонна, маятникова. За рівнем кваліфікації міжнародна трудова міграція поділяється на: міграцію кваліфікованих працівників і міграцію некваліфікованої робочої сили. Залежно від мотивів виділяють добровільну і примусову міграцію (наприклад міграція біженців). Можна говорити про існування легальної та нелегальної міграції.

На світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному сходиться робоча сила. Двома традиційними з них є США-Канада та Західна Європа. Приплив іммігрантів у США і Канаду впродовж 1990-х рр. оцінюється в 900 тис. осіб щорічно. Проте найпотужнішим споживачем іноземної робочої сили стали у другій половині XX ст. країни Західної Європи. Тут працює 15 млн. іноземних працівників.

У 1960-70-ті рр. формуються нові полюси економічного зростання, що привело до виникнення нових регіональних центрів тяжіння робочої сили. До них відносять: країни-експортери нафти (ОАЕ, Катар, Кувейт), Австралію, ПАР, країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (перш за все „нові індустріальні країни”), Латинську Америку (Аргентина, Венесуела).

Країни, що експортують робочу силу, отримують ряд переваг: зменшується тиск надлишкових трудових ресурсів і, відповідно, соціальна напруга в країні; безкоштовне навчання робочої сили професійних навичок, знайомство з передовою організацією праці та ін.

У той самий час країни-експортери людського капіталу стикаються і з деякими негативними наслідками, основними з яких є „відплив умів”, втрата кваліфікованих, обдарованих кадрів.

Все чіткіше виявляються еміграційні настрої в населення України. Найбільша кількість вихідців з України, за даними Держкомстату, вирушила в Росію , Ізраїль , США , Німеччину . За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн. українських громадян, переважна частина яких влаштовується на роботу нелегально.

Міжнародне науково-технічне співробітництво — це форма міжнародних економічних відносин, що являє собою систему економічних зв'язків у сфері науки, техніки, виробництва. Воно існує на основі спільних, наперед вироблених та узгоджених намірів, що закріплені у міжнародних економічних договорах та угодах.

Структура міжнародного науково-технічного співробітництва включає:

– створення координаційних міжнародних програм спільних наукових і технічних досліджень;

– міжнародне ліцензування, обмін науково-технічними документами, патентами, ліцензіями;

– міжнародний інжиніринг, співробітництво з приводу проведення і складання проектів, консультації при їх виконанні;

– співробітництво в підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів;

– проведення міжнародних наукових конференцій, симпозіумів;

– розробка науково-технічних прогнозів та ін.