- •1 Періодизація історії української культури.
- •2 Культура первісного суспільства
- •3 Трипільська культура іv-ііі тис.До н.Е.
- •5. Антична культура міст-держав північного причорномор’я та криму
- •6. Язичницька культура
- •7. Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •8. Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі.
- •9.Архітектура Київської Русі.
- •11. Розвиток іконопису в 10-12 ст. Київська школа.
- •10. Монументальний живопис Русі. Мозаїки. Фрески.
- •12.Музична культура та народна творчість Київської Русі
- •13.Галицько-Волинська Русь як культурна спадкоємниця Київської Русі.
- •14 Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський).
- •15. Пересопницьке Євангеліє – визначна пам’ятка староукраїнської мови.
- •Матеріал, виконання
- •Історична реліквія
- •Мовознавче значення Євангелія
- •Особливості мови
- •Культурознавча парадигма Євангелія
- •Доля книги
- •Дослідження
- •Факсимільні видання
- •Роль Євангелія в офіційному церемоніалі
- •16. Культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.
- •17. Розвиток освіти і науки в Україні в 16 – 1 пол.17 ст.
- •18. Розвиток книгодрукування в Україні хvі ст.
- •19. Полемічна література.
- •20. Ренесансний стильв архітектурі і містобудуванні
- •21. Архітектура і образотворче мистецтво 17 – 1 пол. 18 ст
- •22. Музична культура і театральне мистецтво України епохи Ренесансу.
- •24. Києво-Могилянська академія –визначний центр освіти і науки.
- •Історія
- •Назви академії
- •Традиції в академії
- •Навчальний процес
- •25. Гетьман Іван Мазепа та його роль у розвитку української культури.
- •Легенда про вигнання
- •Повернення в Україну та служба Дорошенкові
- •Перехід до Самойловича
- •Гетьманство
- •26. Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •27. Музична культура і театральне мистецтво другої половини хvіі-хvііі ст.
- •28. Архітектурні пам’ятки доби козацького бороко, рококо, класицизму.
- •29. Образатворче мистецтво у 2 пол. 17 – 18 ст.
- •30. Національно-культурне відродження наприкінці 18 – 1 пол. 19 ст
- •2. Розвиток літератури
- •. Розвиток театрального мистецтва
- •4. Становлення професійного музичного мистецтва
- •36. Діяльність громад
- •38.Театральна культура в 2 пол. 19 – на поч. 20 ст
- •40. Музична культура в 2 пол. 19 – на поч. 20 ст
- •41. 42. Українська архітектура та живопис в 2 пол.19 – на поч 20 ст.
- •Нова українська література
- •Романтизм
- •Реалізм
- •Модернізм
- •Українська література у міжвоєнний період
- •45. Політика українізації та її вплив на українську культуру
- •48. Лесь Курбас – визначний діяч українського театрального мистецтва.
- •51. “Розстріляне відродження” 20-30-х років хх ст. Та його трагічні наслідки для української культури
- •53. Олександр Довженко – основоположник українського кіномистецтва.
- •54. Діячі української культури в еміграції
- •Шістдесятники України
- •Початок 60-х
- •Кінець «відлиги»
- •Шістдесятники у мистецтві
- •58.Українське кіно
- •3. Періодичні самвидавівські видання та репресії
- •4. Не тільки дисиденти
- •5. Технології самвидаву
- •6. Перебудова і звільнення слова
- •7. Самвидавівські журнали
- •8. Цікаві факти
- •Дитинство
- •«Шістдесятник»
- •Нове століття
- •64. Культура України в умовах нової соціальної реальності.
Традиції в академії
В академії відбувалися регулярні поетичні змагання з декламації віршів відомих поетів, а також власних віршів.
Навчальний процес
Поштова марка присвячена Києво-Могилянській академії.
Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів приймали також пізніше протягом року.
Процес навчання в Київській Академії складав дванадцять років. Предмети поділялися на так звані ординарні та неординарні класи. До ординарних належали: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика, філософія та богослов'я. В неординарних класах викладались грецька, польська, німецька, французька, єврейська та російська мови, історія, географія, математика (курси включали алгебру, геометрію, оптику, діоптрику, фізику, гідростатику, гідравліку, архітектуру, механіку, математичну хронологію), музика, нотний спів, малювання, вищого красномовства, медицини, сільської та домашньої економіки. В 1751 р. в академії почали викладати російську мову та поезію, в 1784 р. було заборонено читати лекції українською мовою [10][11].
Випускникам академії надавався сертифікат з підписами ректора та префекта.
25. Гетьман Іван Мазепа та його роль у розвитку української культури.
Іва́н Мазе́па (20 березня1639 — 21 вересня1709) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687—1704)[1] і всій Наддніпрянській Україні(1704—1709)[2]. КнязьСвященної Римської Імперії (1707—1709). Представник шляхетного роду Мазеп-Колединських гербу Курч з Київщини. В молодості служив при дворі короля Яна ІІ Казимира. Після обрання гетьманом намагався відновити авторитет інституту гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Під патронатом московського царяПетра І проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького в кордонах часів Хмельниччини. Тривалий час підтримував Московське царство у Північній війні зі Швецією, але 1708 року перейшов на бік шведів. Після поразки під Полтавою врятувався у Молдавії. Помер у місті Бендери.
Легенда про вигнання
Оскільки Мазепа був українцем, польські магнати не могли йому вибачити ні його походження, ні його успіхів. Під час однієї із своїх подорожей Мазепа мав нагоду підтвердити королеві зрадницьку поведінку одного із шляхтичів, Пасека.
Ян Казимир, якому Мазепа розкрив очі, наказав арештувати Пасека, але цей великий крутій зумів викрутитися і присягнувся помститися смертю Мазепі. Вони зустрілися за рік в королівських передпокоях. Пасек, п'яний, а може, тільки удавши із себе нетверезого, виганьбив Мазепу. Цей замахнувся шаблюкою, а такий жест у королівській палаті вважали злочином. Мазепі занадто сильно заздрили придворні, що могли би бути справедливими свідками інциденту; крім цього, він був козак, і Ян Казимир, людина слабкої волі, не завагався, коли треба було жертвувати Мазепою, щоб задовольнити апетити своєї шляхти. Мазепа втратив становище.
Та й ця невдача Мазепи не наситила помсти Пасека, який мав добре перо. Він залишив після себе «Спомини», які належать до найживіших творів польської літератури, написані з темпераментом, багатою, різкою й живою мовою, стилем блискучого полеміста та майстра шпаги.
Ян-Хризист Пасек вигадав у своїх «Споминах» славну легенду про розгнузданого коня, що на перший погляд осліплювала своєю пластикою, а в дійсності, як більшість поетичних образів, надто далека від правди своєю бурхливою романтичною уявою. Легенда ця каже, що Мазепа мав коханкою дружину визначного польського магната; коли ошуканий чоловік дізнався про це, наказав своїй службі зловити винуватця, прив'язати його нагого до дикого коня і пустити степом, що аж із Польщі помчав із ним в Україну. Пасек у ролі оборонця чесності так захопився власною уявою, що вигукнув: «Бачиш, Мазепо, до чого доводить підлота та чужоложство! Тьфу! Чи шляхтич може бути брехуном і злодієм?»
Не було доведено, що в дійсності така подія була. Але Пасек використав реальність того факту, що Мазепа користувався успіхом серед жіноцтва. Ця історія була в усіх подробицях занадто гарна й мала свою привабу: маса схопила її і перетворила в епопею, а поети, маляри та музики — Байрон, Гюго, Верне, Булянже, Ліст — покористувалися нею і звеличили її героя, що зріс до величини символу. Едгар Кіне порівняв раз нещасливу Францію до замученого Мазепи, перед яким простягалося славне майбутнє.