11. Зміст управління за Законами Ману.

Закони Ману являли собою творчість різноманітних шкіл брахманів і були учбовими посібниками. Норми викладалися у поетичній формі, формі 260 строф вони нараховували 2685 статей, мова сантскрипт, зміст виходить за рамки права це і політика, і релігія, і мораль. Збірник ділиться на 12 глав. Можна сказати, що Закони Ману були зводом релігійних, етичних і юридичних настанов, які можна розділити на три групи:

1)різні релігійні накази брахманів;

2)норми, що регулюють організацію державної влади і взаємовідносини з громадянами;

3)норми цивільного і кримінального законодавства

Закони Ману один із стародавніших пам`ятників юридичної літератури. Джерелом «Законів Ману» стали більш ранні «провід до Закону» (дхармасутра). З Законів Ману правові норми стають більш упорядкованими і класифікованими. Вони стали базуватись на основі вісімнадцяти приводів (норм) судового розгляду. У відповідності і з Законами Ману перша група приводів судового розгляду стосується забов`язань, що випливають із договору:

» несплата боргу,

» заклад,

» продаж чужого,

» неповернення взятого;

Потім ідуть норми, що стосуються злочинів-деліктів:

» про межу

» наклеп

» крадіжку

» вбивство,

» насилля

» подружню зраду.

Наступні норми судового розгладу стосувались порушення норм сімейно-шлюбного і спадкового права.

 Закони визначили 10 засобів існування:

1) знання

2) ремісництво

3) робота за певну плату

4) спунування

5) скотарство

6) торгівля

7) землекористування

8) задоволення

9) мислотиня

10) лихварство

Серед основних видів власності закони називають землю.

За незаконне привласнення чужої власності накладався штраф. Закони Ману встановлювали, що якщо не власник засіяв чуже поле своїми семенами він не має право одержати врожай.

Всі речі поділялися на 2 категорії:

1) нерухоме — земля

2) рухоме — раби, худоба, інвентар

Серед договорів закони Ману розрізняють:

1) договір займу

2) використання найманої праці

3) договір оренди землі

4) договір купівлі-продажу

5) договір дарування

Майно, здобуте на війні, належало тому, хто його захопив. Право власності набувалось також у результаті володіння. Якщо власник речі не вимагає її повернення від добросовісного володільця протягом десяти років, то він втрачає на неї всі права.

Кримінальне право відрізняється від свого часу досить значним рівнем розвитку. Закони Ману розрізняють навмисні і необережні, рецидив у скоєнні злочинів, співучасть. Проте хоче Таліон не був характерний для індійського права проте деякі встановлювали. Зберігаються ордалії. Зберігається об’єктивне втілення відповідальність за злочин всією общиною. Серед майнових злочинів перш за все розрізняють крадіжку. Злодія треба вбити на місці злочину, а якщо ні то хазяїна. Крадіжка відрізняється від грабіжу. Покарання також накладаються на тих хто бачив, але не попередив.

Найтяжчий це державний злочин:

1) зрада

2) заколот

3) ламання міських воріт та стін

Види покарань:

Одруження замість смерті, смертна кара, садовіння на кол, топлення, відрубання голови, спалення на вогнищі або на розпеченому ліжку, цькування собаками, топтання слонами, тілесні ушкодження відрізанням руки, ноги, пальців, штраф, заслання, вигнання.

Кровна помста не застосовувалась.

У нормах кримінального права спостерігаються значні пережитки первісного ладу:

1)відповідальність сільської громади за злочин, здійснений на її території, коли злочинця не виявлено;

2)вигнання злочинця.

Індійському праву були відомі державні злочини, злочини проти особи, честі, майнові злочини.

У Стародівній Індії існували царські і громадські суди. Вищою судовою інстанцією був той суд, де участь брав раджа «разом із брахманами і досвідченими радниками», або судова колегія (сабха), що складалась із призначеного раджою брахмана, «оточеного трьома суддями». Тлумачити норми права у суді міг брахман, кшатрії або вайшій.