48. Становище особи в християнстві.

Християнство сповістило про нове становище особи. Християнство вперше надало людству вільність віри. Цей принцип «вільності віри» був невідомий давнім, для яких релігія була національним інститутом. Уся держава великодушно дає своє заступництво і тим, які не рідня їй, але працювали і працюють на її добробут. Для неї особистість, сама собою вже має гідність, завдяки чому їй надаються всі відповідні права незалежно від служби в державі. Це надавало новій державі здатності приймати до свого національного середовища все людське. На противагу нерівності, як основі рабовласницької політико-правової системи, християнство проголосило принцип рівності людей, незалежно від їхніх національності, статі, майнового та політичного становища.

"Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої — бо всі ви один у Христі Ісусі". Таким чином, ідея рівності возводиться до трансцедентної сутності, тобто бога, і означає, перш за все, рівність людей перед богом.

Конкретизуючи поняття свободи і рівності, в християнстві присутній ще один надзвичайно важливий для юридичної сфери принцип еквіваленту ("рівним за рівне"). "Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви". Засудження багатства, розподілу людей на багатих і бідних. "Блаженні убогі — Царство Боже бо ваше".

Гріховність земного державно-правового життя (відносин і положень в "земному граді") проявляється, згідно з Августином, у пануванні "людини над людиною", в існуючих відносинах управління і підпорядкування, панування і рабства.

античне і середньовічне право не знали загальної рівності.Лише в Новий час заперечення відмінностей між людьми набуває основоположного значення. (Тома Аквінський)Свобода людини, свобода її волі виявляється, у трактуванні Томи, проявом міри, ступеня розумності людини, міри пізнання нею вищих (божественних) цілей свого буття і діяльністю відповідно до необхідних правил, які диктуються цими цілями і випливають з них. З огляду на це, Тома принципово відрізняється від Августина, який визнавав вільну волю, як начало зла і прояв гріховності людини. Згідно з концепцією Томи, вільна воля — це добра воля. Він вважає діяльність відповідно до вільної волі здійсненням розумності, справедливості і добра в земному житті, дотриманням божественного за своїми першоджерелами закону, який визначає необхідний порядок світобудови і людського співжиття.

49. Мета покарання за християнським вченням.

Християнство змінює, хоч і повільно, але нестримно, і становище особи перед карним кодексом. Система виправлення злочинця як мета покари є найвищий ідеал для кримінального права. Отже, треба піклуватися про виправлення злочинця, і якщо всі спроби до виправлення будуть даремні, то тільки тоді слід накласти на злочинця покару; ця покара одна і найтяжча, якщо її накладає жива, одухотворена громада; це вигнання з громади, розірвання спілки з нею, а отже, покара моральна, а не фізична.

Так, на думку Августина, "коли непоборна пристрасть псує душу і тіло — це проступок; коли вона діє на шкоду іншому — це злочин". Таким чином, і покарання ніколи не буває зовнішнім свавіллям, оскільки справедливе покарання, згідно з Августином, вже міститься в самій вині і неминуче випливає з неї; і далі він уточнює: "Справедливе покарання... полягає у тому, що людина втрачає те, чим вона не захотіла добре користуватися... той, хто не захотів поступати правильно, коли міг, втрачає цю можливість, коли захоче поступати правильно".