14. Уявлення про походження держави у вченнях китайських мислителів давнини.

Китай — країна історії, переказів старовини, що ретельно вивчаються. Культ минулого, оспівування давніх муд­реців, ставлення до історії як вчителя життя пояснює ретельне збереження великої кількості життєписів, хронік, історичних за­писок, давніх книг пісень і переказів. У «Книзі пісень» (кінець II тис. — І тис. до н. є.) записані перекази про походження Зем­лі, людей, про перших прабатьків. Перекази приписують Небу появу народу, предки якого з волі Неба призначили правителів. Божественне походження верховної влади пояснювалося й у «Книзі переказів» (VIII ст. до н. е.). У її текстах Вищий предок (верховне божество) захищав і жалів народ, втручався в земні справи, у дії царів. «Небо наводить порядок у народі», — гово­рилося в «Книзі». Правитель — «Син Неба». Про думку Неба можна довідатися з думки народу. Цар — сосуд, народ — вода. Який цар, такий і народ.

Держава по Лао-цзи — природне утворення, що розвиваєть­ся своїм шляхом, але залежить від волі людини. Усі нещастя в державі відбуваються через порушення природного закону дао. Для того щоб цей закон не порушувати, владі не слід плодити безлічі забороняючих законів, податків. Звідси Лао-цзи виводив важливий принцип даосизму — принцип недіяння, стримування від активних дій, що загрожують спокою держави і руйнують її. Давньокитайський філософ засуджував активізм володарів і ба­гатих, призивав утриматися від утисків народу. «Народ голодує від того, що влади беруть занадто багато податків... Важко керу­вати народом від того, що влади занадто діяльні». Лао-цзи різко критикував усякого роду насильство, війни, армію. «Де побували війська, там ростуть терник і колючки. Після великих воєн настають голодні роки... Перемогу варто відзначати похорон­ною процесією».

Ряд політико-правових проблем по-новому вирішувались за­сновником моїзму Мо-цзи (479—400 р. до н. е.). Основним прин­ципом у системі його поглядів був принцип загальної любові і взаємної вигоди. «Небо дотримується всезагальної любові і при­носить усім користь», -- говорив він. Всезагальність, властива Небу, грає в моїзмі роль зразка, моделі людських взаємин, що включає рівність усіх людей. «Небо не розрізняє малих і вели­ких, знатних і підлих; усі люди — слуги Неба...» Він стверджу­вав, що доступ до влади повинен бути відкритий для всіх здат­них і талановитих людей, а не тільки для тих, хто має знатне походження. Якщо правитель буде керувати країною, дотриму­ючись принципу загальної любові і користі, то ніколи не буде політичного хаосу. Його зміст складає вміле сполучення «наста­нов народу з покараннями».

На думку Мо-цзи, в давнину люди, переконавшись у необ­хідності управління і старшинства, вибрали найдоброчеснішу і наймудрішу людину Піднебесної і зробили її «Сином Неба», який створив «зразок справедливості» і порядку. У цьому — зміст до­говірної концепції Мо-цзи про походження верховної влади і її прерогативи встановлювати єдиний і загальнообов´язковий зра­зок справедливості. Ідея єдиної справедливості і єдиної законо­давчої влади була спрямована і проти «великих людей — ванів, гунів», що вдавались до жорстоких покарань і насильства.

Ідеальною організацією влади Мо-цзи вважав державу з муд­рим правителем і налагодженою державною службою, де низи суспільства звільнені від гніту і злиднів. «Бідність — це корінь безпорядків в управлінні».

Інших поглядів на методи управління народом і державою, на роль закону і правителя додержувались легісти (законники) у IV—III ст. до н. є. Вони заперечували принципи гуманності, до­лгу, ритуалу, на основі яких, згідно з Конфуцієм, будується дер­жавне управління. Як основу суспільного порядку легісти ви­знавали закон, а гуманність і долг вони вважали згубними для держави.

Шан Ян обґрунтовував управління, що спирається на закони і жорстокі покарання, — єди­ний метод управління порочними людьми, з яких складається народ. «Там, де (до людей відносяться) як до доброчесних, вчи­нки приховуються; там же, де (до людей відносяться) як до по­рочних, злочини жорстоко карають. Коли провини приховують­ся, — народ переміг закон; коли ж злочини строго караються, — закон переміг народ». Ключову роль в управлінні він відводить покаранню: «гарне правління здійснюється шляхом покарання». При цьому Шан Ян відмовляється визнати наявність якого-не-будь зв´язку між мірою покарання і тяжкістю злочину. Він вва­жав, що необхідно жорстоко карати навіть за найменше пору­шення наказів царя, у противному випадку неможливо керувати народом.

Таким чином, Шан Ян одним з перших у світовій історії створив модель деспотичної, тоталітарної держави. Його прибіч­ники відмовились від традиційних моральних трактовок влади і політики. Водночас вони виступали за всезагальність і невідво­ротність відповідальності для всіх. Вимагали, щоб закони були «ясними і зрозумілими всім». Ніхто під страхом смертної кари не повинен змінювати закон.

Ідеї легістів виявились життєздатними, а їх діяльність спри­яла об´єднанню князівством Цинь у 221 р. до н. є. всього Ки­таю. Все ж легізм зазнав впливу конфуціанства. Легісти стали визнавати, що закони повинні приносити користь народу, бути благом для усіх.

У свою чергу, нерідко в гострій боротьбі з легізмом, зазнало його впливу і конфуціанство. Його прихильники починають від­крито визнавати поряд з моральним впливом роль законів і по­карань в управлінні, ставити під сумнів концепцію ранніх кон­фуціанців про споконвічну диференціацію людей на етично повноцінних і неповноцінних.

Конфуцій – див.попереднє пит..