Транспорт.

Наш час характеризується небаченими масштабами транспортних перевезень – як вантажних так і пасажирських. Транспорт поділяють на автомобільний, залізничний, повітряний, водний, трубопровідний. Розширення транспортних мереж негативно впливає на довкілля, спричиняючи:

• забруднення повітряного середовища (автомобільний та повітряний транспорт);

• відчуження великих площ землі (під дороги та залізничні колії);

• забруднення водного середовища (водний транспорт);

• негативний вплив на озоновий шар атмосфери (висотні польоти, запуски ракет);

• забруднення земель, виникнення пожеж, знищення водних екосистем внаслідок аварій на трубопроводах;

• загибель тварин.

Шляхи вирішення екологічних проблем транспорту:

• використання альтернативного палива;

• створення альтернативних транспортних засобів;

• вдосконалення двигунів внутрішнього згоряння;

• використання нових технологій для підвищення надійності транспортних засобів.

Промисловість.

Будь-яке промислове виробництво включає три етапи:

• виявлення та освоєння природних ресурсів;

• розгортання виробництва;

• накопичення відходів та їх видалення.

Серед промислових підприємств найбільше забруднюють довкілля гірничо-металургійні. Найбільшої шкоди вони завдають повітряному середовищу, спричинюючи утворення кислотних дощів, та земельним ресурсам, через утворення кар’єрів, відвалів – хламонагромаджувачів.

Дуже забруднюють атмосферу також нафтохімічні комбінати, а хімічні та целюлозно-паперові отруюють і повітря, і воду.

Сучасні засоби очищення й знезараження забруднених повітря й води дуже дорогі і не дають стопроцентного результату. В більшості західних країн є така практика: забруднені повітря і вода очищують до певного ступеня (економічно прийнятого), а потім змішують з чистим повітрям або водою так, щоб вміст забруднень не перевищував ГДК і така суміш викидається в атмосферу чи водойми.

Як альтернативу, здатну пом’якшити шкідливі наслідки суперіндустріалізації можна розглядати:

• перехід до безвідходних виробництв, що ґрунтуються на замкнених циклах споживання води й повітря;

• вирішення проблеми утилізації відходів.

Через активний розвиток виробництва та відсутність ефективних технологій переробки відходів наприкінці ХХ ст. на планеті нагромадилась така їх кількість, що це стало загрожувати здоров’ю людей і довкіллю.

Шляхи подолання проблеми відходів:

• імобілізація на основі закріплення, фіксації або хімічного зв’язування;

• знешкодження фізичними, хімічними чи біологічними методами обробки;

• зменшення відходів шляхом раціонального та комплексного використання сировини, утилізації відходів, повторного використання, впровадження маловідходних технологій, створення екологічно чистих саморуйнівних пластмас;

• боротьба з міжнародною торгівлею відходами, що останнім часом набула загрозливих масштабів

Сільське господарство.

Сільське господарство забезпечує людство продуктами харчування, а багато галузей промисловості – сировиною.

Гонитва за максимальними врожаями, порушення правил агротехніки, застосування важких сільськогосподарських машин, непродумана меліорація, перевипас худоби призводять до втрати основного багатства людської цивілізації – родючих ґрунтів.

Велика небезпека для людства криється у збідненні генетичного фонду рослин і тварин. Цьому процесові сприяє те, що величезні площі земель займають генетично одноманітні рослини – монокультури. Але будь-які несприятливі зміни в довкіллі можуть завдати величезної шкоди монокультурі, а так й знищити її на величезних площах, що може призвести до голоду.

Дуже серйозною проблемою є перехімізація сільського господарства: використовуються мінеральні добрива, пестициди, антибіотики, гормони, стимулятори росту тощо. Все це потрапляє до організму людини, накопичується, визиває хвороби, мутації. Комахи ж та інші шкідники швидко адаптуються, тому концентрацію отрути збільшують або застосовують ще отрутніші засоби.

Серед шляхів подолання екологічних проблем сільського господарства – розвиток альтернативного сільського господарства, яке передбачає:

• відмову від синтетичних мінеральних добрив, пестицидів, регуляторів росту, харчових добавок;

• дотримання сівозмін;

• впровадження чистих парів;

• застосування натуральних добрив: бобових культур, гною, компостів, сидератів, кісткової муки тощо;

• захист рослин біологічними методами.