7. Еколого-економічні основи природокористування.

Природокористування – це сукупність усіх форм експлуатації природно ресурсного потенціалу й заходів його збереження.

Природокористування буває:

• раціональне – таке, яке не призводить до різких змін природно ресурсного потенціалу, а підтримує та підвищує продуктивність природних комплексів;

• нераціональне – таке, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення, самоочищення й саморегуляції, порушується рівновага біосистем, вичерпуються біоресурси.

Провідний принцип природокористування сучасності – еколого-економічний, за якого критерієм ефективності господарювання є одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними витратами й мінімальними порушеннями природного середовища.

Екологічний ризик та екологічна безпека.

Людство за короткий історичний проміжок часу дестабілізувало стан екосфери, що призвело до розгортання глобальної екологічної кризи. Вся наша планета стала зоною екологічного ризику для життя.

Під екологічним ризиком розуміють усвідомлену небезпеку виникнення небажаних змін екологічної ситуації (з обрахованими величинами ймовірних збитків).

Оцінка екологічного ризику – це наукове дослідження, в якому факти та науковий прогноз використовуються для оцінки потенційно шкідливого впливу на навколишнє середовище різноманітних забруднюючих речовин та інших аспектів.

Керування екологічним ризиком є процедурою прийняття рішень, в якій враховується оцінка екологічного ризику, а також технологічні та економічні можливості його попередження.

Згідно принципа зменшення ризиків важливим засобом керування є процедура заміщення ризиків, згідно якої, ризик, що вноситься новою технікою є екологічно прийнятним, якщо її використання дає менший внесок в сумаційний ризик, якому піддаються люди, у порівнянні з використанням іншої альтернативної техніки, що вирішує те ж саме господарське завдання.

Екологічна безпека – це ступінь захищеності територіального комплексу, екосистеми, людини від можливого екологічного ураження, що визначається величиною екологічного ризику.

Безпека складної біологічної системи визначається перш за все її внутрішніми властивостями – стійкістю, надійністю, здатністю до саморегуляції. Отже, людина, суспільство, держава не можуть бути гарантами власної екологічної безпеки, доки продовжують порушувати стійкість та біотичну регуляцію навколишнього природного середовища.

Для окремих екосистем критеріями екобезпеки є цілісність, збереження біологічного різноманіття та внутрішніх взаємозв’язків.

Для окремої особистості головним критерієм екобезпеки є збереження здоров’я та нормальної життєдіяльності.

Шляхи досягнення екологічної безпеки:

• поступове зменшення населення планети;

• скорочення обсягів техносфери;

• зменшення техногенного забруднення;

• збереження біорізноманіття;

• скорочення потреб людства, що веде до зменшення об’ємів матеріального виробництва.

Екологізація економіки.

Екологізація економіки є однією з найважливіших вимог сучасного життя. Вона означає екологізацію всього соціально-економічного укладу та спрямована на зниження природоємності виробництва.

До головних складових екологізації економіки належать:

• віднесення в число економічних категорій екологічних умов, факторів і об’єктів, в тому числі відпрацьованих ресурсів;

• формування інтернаціональних та регіональних ринків екологічних цінностей;

• перехід на нову систему ціноутворення, що враховує екологічні фактори, збитки та ризики;

• розширення системи плати за природокористування;

• зменшення надлишковості асортименту товарів, підсилення екологічного контролю та якості;

• зміна та еколого-економічна орієнтація структури потреб людства та стандартів рівня життя.

Головним об’єктом реалізації стратегії екологізації економіки та головною структурною ланкою економіки повинна стати еколого-економічна система.

Еколого-економічна система (ЕЕС) – це частина техносфери, в якій природні, соціальні та виробничі структури і процеси пов’язані взаємопідтримуючими потоками речовини, енергії та інформації.

В збалансованій ЕЕС сукупне антропогенне навантаження не повинно перевищувати самовідтворювального потенціалу природних систем.

Економічні шляхи збереження природного середовища:

• державне фінансування заходів з охорони природи;

• екологічні ліцензії;

• нормування;

• створення екологічних фондів, банків;

• система плати за користування природними ресурсами та забруднення природного середовища;

• економічні санкції (платежі та штрафи) за забруднення природного середовища;

• економічне стимулювання зниження забруднення – пільгові кредити для реалізації природоохоронних робіт та впровадження екологічно-чистих технологій;

• пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують безвідходні технології та отримують екологічно чисту продукцію;

• право на продаж екологічно чистої продукції за підвищеними цінами.

Екологічні ліцензії – це цінні папери, що дають право на викиди конкретного забрудника за конкретний проміжок часу й у конкретних обсягах.

Торгівля квотами на забруднення – найгнучкіший з усіх відомих метод економічного регулювання якості природного середовища.

Останнім часом вводяться ліцензії на родовища – цінні папери, що дають право на видобуток і продаж корисних копалин.

Економічна оцінка природних ресурсів – це грошове вираження їхньої народногосподарської цінності. Треба щоб ціну мала земля, природні води, ґрунти, корисні копалини, ліс, тваринний і рослинний світ, рекреаційні об’єкти.

Розрізняють наступні види платежів за ресурси:

• платежі рентного характеру (за використання території для відходів);

• податки і штрафи за забруднення понад установлену норму;

• податки за фактичний обсяг забруднення.

Оцінюючи негативний вплив людини на довкілля користуються таким поняттям, як екологічні збитки від забруднення води, повітря, земельних ресурсів тощо.

Екологічні збитки – це зменшення корисності довкілля в результаті його антропогенної трансформації (насамперед забруднення). Їх обчислюють за сумою різних витрат суспільства, пов’язаних зі змінами довкілля й поверненням його до колишнього стану, затрат на компенсацію ризику для здоров’я людей.

Економічна ефективність природоохоронних заходів визначається за допомогою показників загального екологічного та соціально-економічного результатів:

• загальний екологічний результат полягає в зменшенні антропогенного впливу на довкілля і таким чином поліпшенні його стану;

• загальний соціально-економічний результат полягає в підвищенні рівня життя населення та ефективності суспільного виробництва.

Загальну економічну ефективність природоохоронних затрат Ек (капітальних вкладень) визначають за формулою:

Ек=(Р-С)/к, де

Р – річний обсяг економічного результату;

С – експлуатаційні затрати на обслуговування природоохоронних об’єктів;

к – величина капітальних вкладень.