Тема 13. Платоспроможність страховика.

13.1. Сутність платоспроможності

Платоспроможність страховика, (підприємства, організації) - це його фінансовий стан, який дає змогу своєчасно та в повному обсязі здійснювати майбутні платежі.

Отже під платоспроможністю розуміється реальна можливість підприємства, організації виконати без затримки зобов”язаня за рахунок наявних коштів і поточних надходжень від господарської діяльності. Страховик вважається платоспроможним, якщо сума наявних активів більша або дорівнює його заборгованості.

Існують нормативно – правові акти, які встановлюють порядок розрахун-ку показників платоспроможності об”єктів підприємницької діяльності для певних цілей (здійснення виробничих операцій, приватизації, санації, процедури банкрутства та інше).

Платоспроможність, як показник, використовується в процесі аналізу фінасового стану підприємства. З метою оцінки платоспроможності застосовують коефіцієнти, які комплексно характеризують фінансовий стан страховика (підприємства). Методика розрахунку коефіцієнтів базується на зіставленні окремих категорій активів і пасивів.

Важливим крітерієм платоспроможності підприємства є оцінка його ліквідності.

Ліквідність - це здатність підприємства в найкоротший термін виконати поточні зобов”язання за рахунок наявних активів.

До страховиків, банків та інших фінансових установ висувають особливі вимоги щодо їх платоспроможності. Це пов”язано з тим, що основна діяльність таких установ безпосередньо пов”язана із залученням коштів громадян та юридичних осіб. Дотримання такими установами певних вимог законодавства щодо платоспроможності підвищує надійність збереження майна та коштів їхніх клієнтів і відповідно соціальний захист громадян.

Платоспроможність страховика – це його здатність своєчасно в повному обсязі виконати свої фінансові зобов”язання, передусім страхові, за рахунок наявності достатньої суми ліквідних активів і засобів платежу.

Отже можливість забезпечити захист інтересів страхувальників полягає в наявності в страховиків достатньої кількості активів у ліквідній формі.

У практиці інших країн склалися різні підходи до визначення платоспроможності страховиків. Але вони всі виходять з того, що в разі недостат- ності страхових резервів для виплати страхового відшкодування страховик мусить бути спроможним здійснювати виплати за рахунок власних коштів. Ці власні кошти і становлять запас (маржу, резерв) платоспроможності понад ту платоспроможність, яка забезпечується сформованими страховими резервами. Необхідна величина запасу платоспроможності залежить від обсягу страхових операцій.

Інформація, яка характеризує платоспроможність страховика, міститься у фінансовій звітності. Наглядові органи можуть запроваджувати спеціалізовану звітність, яка повніше розкриває напрями страхової діяльності компанії. В Україні обсяги форм спеціалізованої та порядок її складання встановлює Уповноважений орган.

Користувачі звітності, рейтингові агентства широко застосовують різні коефіцієнти, які розраховуються на підставі отриманої звітності. Найважливішими з них є коефіцієнт платоспроможності, який розраховується

132.

як відношення власного капіталу до нетто – премій і характеризує можливості страхової компанії забезпечити виконання зобов”язань власними коштами. Разом з тим, порівняно високий коефіцієнт платоспроможності може бути недостатньою умовою вважати страховика платоспроможним, якщо він не має достатнього обсягу страхових резервів. А тому характеристика платоспроможності доповнюється коефіцієнтом, який характеризує обсяги 120. резервів порівняно з нетто – преміями. Виходячи з того, що ці два показники розраховуються на підставі нетто – премій і не можуть характеризувати залежність страховика від перестраховиків, застосовують третій важливий показник - коефіцієнт власного утримання . Він розраховується як відношення

нетто – премій до брутто – премій. Чим більше значення цього коефіцієнта, тим менша фінансова залежність страховика від перестраховиків.

Але, застосування тільки таких коефіцієнтів не дозволяє об”єктивно оцінити платоспроможність страховика з урахуванням обсягів здійснених ним операцій. А тому, страхове законодавство встановлює вимоги до платоспроможності страховиків, у яких порівнюються обсяги власного капіталу та обсяги страхових операцій.

Для здійснення державного нагляду за страховою діяльністю платоспро-можність страховика можна розділити на технічну та довгострокову.

Платоспроможність технічна - це такий стан страховика, коли він має певний мінімальний залишок власних коштів, який дає змогу здійснювати страхову діяльність.

Цей залишок встановлюється законом. Мінімальний залишок визначається як різниця між активами та зобов”язаннями. До складу активів активи з високим ступенем надійності та ліквідності.

Технічна неплатоспроможність виникає при такому стані страховика, при якому не дотримуються вимоги до мінімального залишку власних коштів.

Але це не означає, що страхова компанія неспроможна виконати свої зобов”язання перед кредиторами чи страхувальниками, як у випадках фактичної неплатоспроможності. Страховик, який перебуває в стані технічної неплатоспроможності, потребує особливої уваги з боку державних органів нагляду за страховою діяльністю. До нього можуть застосовуватися заходи по обмеженню діяльності, пов”язаної із страхуванням великих ризиків.

Довгострокова платоспроможність страховика передбачає виконання умов щодо руху коштів і вартості власного капіталу(статутного капіталу, додатково- го капіталу, вільних резервів, гарантійного фонду та інших залишків власних коштів).

Умови для руху коштів вимагають стабільної діяльності страховика. Величина накопичених премій повинна забезпечувати покриття поточних витрат і страхових виплат та відшкодувань.

Мінімальна величина иласного залежить від вимог діючого законодав- ства та напрямків діяльності страховика. Окремі види страхової діяльності, які є найризиковішими, вимагають більшої величини власного капіталу.

Законодавство, в окремих випадках, може зобов”язувати страховика формувати гарантійні фонди.