50. Причини та умови злочинності неповнолітніх

До загально-соціальних причин та умов, які сприяють поширенню злочинності неповнолітніх, належать:

- значний розрив у матеріальному забезпеченні дітей, вихідців із різних соціальних груп (соціальне розшарування);

- бездоглядність як відсутність належного контролю з боку сім'ї та освітніх установ за поведінкою, зв'язками, проведенням часу неповнолітніх. Вона відзначається в 4/5 випадків злочинів неповнолітніх;

- безпритульність неповнолітніх потерпілих, яка сприяє створенню ситуації та приводів для злочинів;

- низький рівень роботи освітніх установ (формалізм, нечесність, непрофесіоналізм, нехтування індивідуальним підходом до виховання та навчання тощо);

- розпад системи працевлаштування підлітків;

- відсутність достатньої мережі клубних, спортивних і громадських установ для підлітків;

- проникнення в середовище молоді стандартів буденної поведінки, не сумісних з ціннісними орієнтаціями нашого суспільства (культ сили, жорстокості, культ наркотиків, сексу тощо);

- тривала відсутність занять у неповнолітніх, які залишили навчання, також зумовлює виникнення антигромадських поглядів і звичок, які можуть реалізуватися в ситуативних злочинах або спричинити входження до злочинної групи;

- збільшення частки дітей і підлітків з відставанням в інтелектуальному, вольовому та психічному розвиткові.

Фактори, пов'язані з близьким оточенням неповнолітніх:

- незадовільні умови виховання в сім'ї. Істотні дефекти сімейного виховання наявні в більшості випадків негативного формування особи та подальшого переходу на злочинний шлях конкретних підлітків. У 30-40 % випадків злочинів неповно літніх відмічається негативний уплив з боку батьків та інших старших членів сім'ї;

- відсутність (тимчасова чи тривала) в батьків можливості забезпечувати мінімально необхідні потреби дітей. Близько ЗО млн. громадян мають прибутки нижчі від прожиткового мінімуму. У таких родинах виникають настрої безнадійності, соціальної заздрості й озлобленості через важке матеріальне становище. За відсутності соціальної підтримки ці обставини формують мотивацію злочинів - крадіжок, хуліганства та ін.;

- негативний уплив найближчого оточення - побутового, навчального, виробничого, як однолітків, так і дорослих. Негативно вплинути на поведінку підлітка можуть певні ситуації, що породжують у нього неправильне уявлення про допустимість і безкарність злочинних дій, котрі свідчать про розрив між словами та вчинками самих вихователів тощо;

- підбурювання з боку дорослих злочинців, що стається в 30% випадків. Нерідко така ситуація пов'язана з попереднім втягненням у пияцтво, азартні ігри, інші форми дозлочинної антигромадської поведінки в поєднанні з пропагандою "переваг" життя злочинців.

51. Система попередження злочинності неповнолітніх.

Серед суб'єктів профілактики злочинності та злочинів неповнолітніх можна виділити:

- органи державної влади й органи місцевого самоврядування, що забезпечують програмування, планування, правове регулювання та ресурси цієї діяльності, контроль за її здійсненням і результатами;

- інститути соціального виховання - родину, школу, трудовий колектив, установи культури та дозвілля, що здійснюють у взаємодії та в межах компетенції профілактику виникнення викривленої позиції дітей і підлітків, корекцію таких криміногенних чинників, якщо вони можуть бути нейтралізованими за допомогою педагогічних або інших виховних засобів;

- органи захисту й соціальної, психолого-педагогічної, медичної та правової допомоги дітям і підліткам, які перебувають у несприятливих життєвих умовах;

- правоохоронні органи загалом та їх спеціалізовані підрозділи й служби зокрема.

Система профілактики злочинності неповнолітніх складається з таких етапів:

1) оздоровити середовище та допомогти неповнолітнім, які опинилися в несприятливих умовах життя та виховання, ще до того, як негативний уплив цих умов позначиться на їхній поведінці (етап ранньої профілактики);

2) не допустити переходу на злочинний шлях і забезпечити корекцію осіб зі значним ступенем дезадаптації, що вчиняють правопорушення незлочинного характеру (етап безпосередньої профілактики);

3) не допустити переходу на злочинний шлях та створити умови для корекції поведінки осіб, які систематично здійснюють правопорушення, характер й інтенсивність яких вказують на ймовірність учинення злочинів у найближчому майбутньому (етап профілактики дозлочинної поведінки);

4) запобігти рецидивові злочинів підліткам, які раніше вчиняли злочини (профілактика рецидиву).