73. Співвідношення понять особи злочинця та суб’єкту злочину

Суб'єктом злочину, згідно з ч. 1 ст. 18 КК, "є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність".

Поряд з поняттям "суб'єкт злочину" в кримінальному праві та в кримінології існує поняття "особа злочинця", яке розкриває індивідуальні риси кожного суб'єкта злочину. Розмежовуючи ці поняття, слід підкреслити, що ознаки суб'єкта злочину впливають передовсім на вирішення питання про те, чи присутні у скоєному конкретному суспільно небезпечному діянні ознаки складу злочину, передбачені кримінальним законом. Дані ж, які характеризують особу злочинця, мають суттєве значення для індивідуалізації кримінальної відповідальності, зокрема і призначення покарання.

Відокремлення понять "суб'єкт злочину" і "особистість злочинця" необхідно для того, щоб повніше розуміти можливості і завдання кримінального законодавства. Ознаки суб'єкта злочину необхідні для вирішення питань кримінальної відповідальності, зокрема кваліфікації злочинів. З'ясування ж характеристик особистості злочинця може слугувати, наприклад, більш повному встановленню обставин вчиненого злочину, причин та умов, які йому сприяли, з метою призначення необхідного для виправлення винуватого покарання та запобігання вчиненню злочинів як засудженим, так й іншими особами.

Згідно з формулюванням ч. 1 ст. 18 КК України, суб'єктом злочину може бути: 1) особа фізична; 2) особа осудна; 3) особа, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинене нею суспільно небезпечне діяння. Ці три ознаки є обов'язковими для кожного випадку оцінки наявності суб'єкта злочину, тобто вони повинні характеризувати кожну особу, яка вчинила злочин. Такі характеристики в кримінальному праві дістали назву обов'язкових ознак суб'єкта злочину. Якщо закон не вимагає додаткових ознак для наявності суб'єкта злочину, то людина, яка вчинила злочин і має зазначені вище ознаки, є загальним суб'єктом злочину. При цьому для окремих складів злочину наявності у суб'єкта лише трьох обов'язкових ознак недостатньо. Тобто злочинець повинен мати ще одну (інколи більше) ознаку, яка обов'язково має бути притаманна особі, що вчиняє певний злочин (наприклад, лише службова особа може бути суб'єктом перевищення влади або службових повноважень).

74. Кримінологічні завдання законодавчого процесу

Законодавчий процес являє собою особливий вид діяльності, що носить суто інтелектуальний характер1, складний за своїм змістом, здійснюється у притаманних йому сутнісних формах з використан­ням спеціального юридичного “інструментарію” (методів), регламен­тований кількома видами правил, що визначають порядок підготов­ки, обговорення і прийняття законопроекту. сутність законодавчого процесу складає формування державної волі, що виступає якісним змістом правових норм.

75. Кримінологічні завдання кримінального покарання

1. Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінар-

ному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

2. Додатковими покараннями е позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

4. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої Частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.

5. Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 399 та 400 цього Кодексу.

Встановлену систему покарань закон поділяє на три групи:

1) основні покарання; 2) додаткові покарання; 3) покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові.

Основні покарання е найбільш суворими позбавленнями й обме-

женнями прав 1 свобод, що застосовуються тільки самостійно і не і можуть приєднуватися одне до Іншого або поєднуватися. За один злочин може застосовуватися лише одне основне покарання, вказане в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК. Призначення іншого, не вказаного в санкції норми основного покарання, можливе лише у випадках переходу до більш м'якого покарання (ст. 69), заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст. 82}, а також в порядку амністії та помилування (от. ст. 85-87).

Додаткові покарання, якими е позбавлення військового, спеціального знання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна, не можуть застосовуватися самостійно. Вони приєднуються до основного покарання.

Покараннями, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові, є штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Ці покарання як основні застосовуються на загальних підставах. Як додаткове покарання штраф може застосовуватися лише у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК, а позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - і у випадках, коли воно не передбачене санкцією норми Особливої частини КК.

Штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, а також позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу можуть застосовуватися як додаткові покарання ї у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст, ст. 75. 77).