2. Підстава для вибору методів збору й аналізу інформації в соціологічному дослідженні.

Найчастіше в соціологічних дослідженнях не приділяється належної уваги обґрунтуванню вибору певної сукупності методів (збору або аналізу), що приводить до розширення границь їхньої застосовності. Внаслідок цього, як правило, соціолог не одержує необхідного змістовного результату. У ситуації пріоритету досліджень прикладного характеру розширення згаданих границь не дуже "заважає" соціологові. У таких дослідженнях пояснювальні схеми (логіка пояснення емпіричних закономірностей) носять у певному змісті фрагментарний характер. Завдання пояснення досліджуваного соціального явища, тобто пояснення його існування, функціонування, розвитку в повному обсязі не ставляться, а якщо й ставиться, то її рішення носить, як правило, контекстуальний характер. Це означає, що соціолог співвідносить між собою окремо взяті фрагменти пояснення емпіричних закономірностей за інтуїтивними законами, відомим тільки йому.

У ситуації складних аналітичних досліджень, коли мова йде про маловивчені соціальні явища й коли виникає завдання пояснення існування (функціонування, розвитку) досліджуваного явища в повному обсязі, розширення згаданих вище "границь" неприпустимо. У цих дослідженнях виникають не завдання пояснення простих (фрагментарних) емпіричних закономірностей, а потреба у введенні різного типу (виду) пояснювальних схем зі специфічним "мовою" аналізу емпіричного матеріалу. Про такий рід схемах мова йтиме нижче.

Природно виникає питання, як визначити ці границі й що під ними розуміти. Традиційно відповідь на першу частину питання необхідно шукати в сфері, де вирішується проблема адекватності методів соціологічного дослідження. Можна вважати, що ця проблема вирішується й у певній мері вирішена у двох аспектах. По-перше, з погляду адекватності цілям і завданням дослідження окремо взятого методу (збору й аналізу). ­По-друге, з погляду взаємозв'язку методу збору й методу аналізу. У цьому випадку, конкретній техніці збору (метод парних порівнянь, семантичний диференціал, социометрическая техніка й т.д.) відповідає певна логіка аналізу.

Що стосується другої частини питання, а саме, як розуміти границі застосовності методів у контексті дослідження в цілому, то нам представляється можлив і доцільним розглядати цю проблему в наступній постановці. У реальній практиці дослідникові важливе розуміння не стільки границь як таких, а скільки того, на основі якої логіки необхідно вибрати в дослідженні сукупність методів збору й аналізу, тому що в аналітичному дослідженні завжди мова йде про деяку їхню сукупність.

У цьому контексті й у випадку, коли в дослідженні ставляться мети пояснення досліджуваних соціальних феноменів, ступінь розробленості проблематики вибору сукупності методів невисока.

Різні види пояснювальних схем породжують необхідність використання в дослідженні деякої сукупності методів у певній послідовності. Труднощі в її виборі обумовлені реаліями дослідницького процесу, у якому можна виділити два принципово різних етапи: дедуктивний й індуктивний.

Термін "методика" ми відносимо до логіки застосування того або іншого методу збору або математичного аналізу інформації. Семантика терміна "метаметодика" припускає природно, що мова йде про методику будови (побудови) методик.­ Пропоноване нижче визначення цього поняття на даному етапі розвитку позначеного нами напрямку досліджень можна вважати "робітником" і потребуючого подальшого уточнення. Виходимо з того, що "метаметодика" - методологічна процедура або дослідницька стратегія особливого роду, що містить логікові переходу від теоретичного рівня до емпіричного й навпаки в процесі одержання знання в емпіричній соціології по деякій пояснювальній схемі, в основі якої лежить певний загальнонауковий метод пізнання.

У дане визначення входять поняття, які в емпіричній соціології трактуються досить широко й неоднозначно. Тому пояснимо нашу позицію із приводу їхніх трактувань. Насамперед відзначимо, що під емпіричною соціологією розуміється "система одержання доказового знання, послідовно вибудуваного на емпіричній інформації". Це визначення не вступає в протиріччя з іншими поняттями категоріального апарата соціології. Разом з тим воно відмінно від розуміння емпіричної соціології як умовного терміна для позначення крайніх тенденцій у розвитку емпіричних досліджень, тобто "голого емпіризму". У даному контексті будемо виходити з того, що джерелом інформації є індивід. Із цього не треба, що основні положення даної статті не можна узагальнити у випадку джерел іншого виду.

Метаметодика містить у собі елементи як логічної формалізації, так і математичної формалізації процесу получениязнания в емпіричній соціології. Метаметодика - це пояснювальна схема, атрибутом якої є логічне зв'язування: що пояснювати; як пояснювати; якими засобами; для яких цілей.­

Розглянемо роль цього атрибута в соціологічному дослідженні. Структуру будь-якого емпіричного дослідження спрощено можна представити як триступінчасту. Трьома "китами", на яких коштує емпіричне дослідження, є: теоретична концепція, методика збору даних, методика обробки даних. На кожному рівні можна виділити структурні елементи. Для першого рівня такими можна вважати окремі цілі, завдання, гіпотези, поняття. Для другого - окремі методи збору, емпіричні індикатори. Для третього - будь-яка математична конструкція (індекс, коефіцієнт, елементи якого-небудь алгоритму й т.д.).

Згадана вище логічне зв'язування дозволяє, з одного боку, сполучити структурні елементи усередині окремо взятого рівня. Наприклад, на першому рівні поєднуються певна мета з деякою гіпотезою, на другому - окремі емпіричні індикатори між собою, на третьому - деякі математичні методи з метою їхнього комплексного застосування.

З іншого боку, це логічне зв'язування дозволяє співвіднести структурні елементи всіх трьох рівнів. У цьому й складається специфіка її використання на вертикальному зрізі рівнів і створюється можливість для реалізації принципу адекватності в різного роду пояснювальних схемах.

Лекція 4. Якість процесу та результатів соціологічного дослідження

Головне в соціологічному опитуванні - сформувати надійний зв'язок між респондентом і соціологом. Можна представити цей зв'язок як ланцюжок, що має як мінімум шість ланок: вибірка, запитальник, збір даних, кодування, уведення даних і чищення даних. Якщо хоча б одне із цих ланок слабко, ланцюжок може перерватися. Як відомо, ланцюжок сильний настільки, наскільки сильно її сама слабка ланка. Навіщо потрібний чудовий запитальник, якщо інтерв'юери або не читають ці чудові питання так, як вони були написані автором, або, що ще гірше, лише роблять вигляд, що проводять опитування, а насправді заповнюють опросники самі або просять про цьому своїх знайомих? Навіщо потрібні висококласні інтерв'юери, якщо вони пропускають при опитуванні тих, кого відносно складно застати будинку? Але ж такі люди відрізняються від тих, кого легко застати будинку, - хоча б тим, що більше ймовірність того, що вони працюють. Навіщо потрібні відмінні вибірка, запитальник і властиво збір даних, якщо ті, хто забезпечує їхнє уведення, набирають цифри, що неточно відбивають відповіді респондентів?

Звичайно, навіть якщо якісь із цих шести зв'язків і виявляться слабкими, дослідники однаково одержать дані, які можна обробити на комп'ютері, і зможуть написати елегантні звіти із вражаючими графіками. Однак отримані при цьому висновки нс будуть відбивати наявних реалій. Іноді

•Часом й уряд допускає серйозні прорахунки. Так, наприклад, кілька років назад уряд, ґрунтуючись на даних низькоякісного маркетингового дослідження, витратило значну суму на випуск нових доларових монет. Надалі ж з'ясувалося. що люди терпіти не можуть великі монети й відмовляються від них у магазинах, предпочитая традиційні легені паперові купюри. Зрештою уряд був змушений здатися й вилучити монети з обігу. низька якість опитувань досить очевидно, наприклад, у тому випадку, коли служби суспільної думки представляють помилкові прогнози результатів виборів. Низька якість опитувань очевидно й тоді, коли якісь характеристики респондентів значно відрізняються від аналогічних дані переписи:

наприклад, згідно даним опитування, 29% обстежених дорослих мають вище утворення, тоді як, відповідно до перепису, частка имеющих вище утворення дорослих менше у два із зайвим разу.

Однак найчастіше оцінити валидность даних опитування дуже складно, тому що опитування, по визначенню, використається для того, щоб вивчити щось раніше невідоме. Часом об'єктивних стандартів для перевірки точності дослідження просто не існує. У такій ситуації єдиним критерієм, що підтверджує, що дані має сенс аналізувати, є точне дотримання процедур побудови шести ланок ланцюжка між респондентом і дослідником.

В цього зв'язку за останні п'ятдесят років провідні дослідницькі організації миру, що займаються проведенням опитувань (такі, наприклад, як Дослідницький Центр при Мичиганском університеті або Центр NORC при Чиказькому університеті) розробили процедури, що приділяють увагу кожного дріб'язку. Звичайно, дослідження, проведене з дотриманням всіх цих стандартів, дорожче тих, що проводять багато центрів вивчення суспільної думки, що знижують стандарти з бажання заощадити або витягти прибуток. Однак, коли мова йде про урядову програму, що оперує мільярдами рублів, або коли дані необхідні для обґрунтування серйозного наукового дослідження, економія за рахунок використання даних ненадійного незадокументованого дослідження є мнимою економією. У довгостроковому плані помилкові дані, отримані в ході масштабного, але неякісного опитування, обійдуться дорожче, ніж невелике число досліджень, що відповідають високим міжнародним стандартам.

У цьому випадку ми не хочемо сказати, що міжнародні стандарти не допускають якихось компромісів, що дозволяють залишатися в рамках бюджету. Навіть дослідницькі організації світового рівня можуть свідомо скоротити витрати шляхом, наприклад, опитування меншого числа респондентів, чим коштувало б, або їхнього опитування в меншій кількості місць, чим потрібно було б, шляхом виключення районів з територіально розосередженим населенням або виключення корисних відкритих питань, кодування яких обійдеться недешево. Однак є ряд стандартів, які вони дотримують неухильно, а саме: побудова обґрунтованої вибірки, забезпечення гарної підготовки інтерв'юерів, контроль їхньої роботи, що дозволяє впевнитися, що вони дійсно виконали дане їм завдання саме так, як це необхідно. Авторитетні дослідницькі організації дуже неохоче знижують власні вимоги до дослідження, тоді як організації більше низького рівня, нерідко керовані тими, хто й не знав ніколи, як проводяться першокласні дослідження, легко знаходять компроміс, відмовляючись, наприклад, від інтенсивних систематичних перевірок, проводячи підготовку інтерв'юерів за один день (а іноді й за пару годин), використовуючи вибірки, які скоріше зручні, чим точні, або зневажаючи написанням детальної документації по використаним ними процедурам.