15. Еволюція технологічних способів виробництва і становлення нової якості економічного зростання

Технологічний спосіб виробництва — це засоби праці в сукупності з матеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва.

Рубежі між технологічними способами виробництва відокремлюють один від одного великі етапи історії людської цивілізації. Перехід від одного такого способу виробництва до іншого головним чином визначається змінами в характері засобів праці, прогресом науки і техніки. За багато тисяч років розвитку цивілізації знаряддя праці, наука, техніка, технологія пройшли складний і суперечливий шлях, на якому слід виділити такі головні етапи.

Перший етап технологічного способу виробництва бере початок з виникнення первісного ладу, появи найелементарніших знарядь праці. Він охоплює багато тисяч років існування людського суспільства і завершується наприкінці ХVIII — на початку XIX ст., тобто до виникнення машинного виробництва. Технологічний спосіб виробництва на цьому етапі, як правило, базується на ручній праці. З позицій сучасності це — етап занадто повільного екстенсивного економічного зростання, головним фактором якого за витратами енергії була сама людина. Наука і техніка на даному етапі розвивалися окремо одна від одної.

Другий етап нового технологічного способу виробництва почав зароджуватися з кінця ХVIII—початку XIX ст. Характерним для нього було те, що він базувався на машинній праці. Виробничі функції окремого господарника стали закріплюватися за цілими підприємствами. У цей період часу (аж до кінця XIX ст.) виробництво стає дедалі суспільнішим, поглиблюється суспільний поділ праці.

З початку 40-х років XX ст. домінуючою виявляється подетальна і поопераційна форма поодинокого поділу праці, а її матеріальною основою стає комплексна механізація та автоматизація виробництва.

З середини 50-х років починає формуватися новий технологічний спосіб виробництва, що базується на автоматизованій праці. У цей період продуктивні сили переростають масштаби окремих національних держав. Тому подетальна і поопераційна форма поодинокого поділу праці розвивається як у межах окремих національних держав, так і у міжнародному масштабі.

Отже, технологічний спосіб виробництва характеризує етапи розвитку суспільного виробництва з точки зору вдосконалення засобів праці, науки, техніки, технології, енергетичного та інформаційного забезпечення способів організації виробництва.

Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З да­ного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зрос­тання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб «обійня­ти неосяжне». Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання.

Дійсно, головною метою економічного зростання є збільшен­ня обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя насе­лення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точ­ки зору етимології (походження) терміну «зростання» близьким є поняття «розвиток», але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток — це процес переходу країни від одного стану еконо­міки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на ос­нові відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї еко­номічної системи.

Виокремлюють два основних типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення об­сягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збе­реження незмінними їх попередніх техніко-технологічних пара­метрів. Інтенсивний тип економічного зростання характери­зується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу. Як відхилення від закономірного проце­су економічного розвитку в окремі періоди для ряду країн може мати (і має) місце регресивний тип зростання, для якого харак­терне тривале зниження обсягів суспільного виробництва. Зок­рема, таке явище спостерігалось протягом 90-х рр. у всіх країнах СНД, у тому числі і в Україні, що в літературі отримало назву трансформаційного спаду.

Щодо основних типів економічного зростання, то на практиці вони не існують в абсолютних формах. У реальному житті вони проявляються або як переважно екстенсивний, або як переважно інтенсивний тип економічного зростання. Нині в розвинутих краї­нах переважає інтенсивний шлях економічного розвитку. В Україні після тривалого спаду виробництва необхідно підготувати мате­ріальну базу для інтенсивного економічного зростання. Чим ра­ціональніше функціонує процес відтворення, тим вище ефектив­ність суспільного виробництва.

Політико-економічний аналіз змісту рушійних сил економіч­ного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії ба­зисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, по­треб, інтересів тощо), але й функціонування надбудови держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та ін­ших відносин і відповідних інституцій: політичних партій (ру­хів), релігійних концепцій і т. ін. Таким чином, економічне зрос­тання виступає завжди як результат дії економічних і нееконо­мічних факторів. До останніх належать географічно-кліматичні, національно-демографічні, військово-політичні, культурні, інституціональні тощо. Вплив кожного з факторів може бути різним (як позитивним, так і негативним), але не правомірно абстрагува­тись від них, а тим більше від їх сукупності.

Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об'єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культура праці та спілкування, панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також національ­ні традиції. Усі вони, будучи «продуктом» багатовікової історич­ної еволюції, хоча є надбудовними факторами, суттєво вплива­ють на ефективність функціонування базисних елементів і відно­син економічної системи. При цьому вони часто модифікують навіть її модель.

У цілому дієвий вплив політичних, правових, моральних, ду­ховно-культурних та інших факторів на економічний прогрес знаходить своє вираження в тому, що вони детермінують роз­криття можливостей і рушійних сил, які закладені в тій чи іншій економічній системі.

Визначальну роль в обумов­леності (детермінації) як типів, так і темпів економічного зрос­тання відіграє процес нагромадження капіталу, у ході якого від­буваються суттєві зміни в структурі капіталу, пов'язані з нау­ково-технічним прогресом.

Норма нагромадження (виражена у процентах) характери­зує відношення частки чистого доходу (прибутку), яку господа­рюючий суб'єкт (підприємець, фермер, держава) спрямовує на розвиток виробництва або будь-якої власної справи, до загальної суми отриманого ним прибутку (доходу). На макроекономічному рівні норма нагромадження — це відношення фонду чистого на­громадження (тобто інвестицій, що йдуть на розширення вироб­ництва) до загального обсягу національного доходу, створеного за відповідний період.

До основних факто­рів економічного зростання, як відомо, належать: капітал, земля (у тому числі природні ресурси), праця (функція трудових ресур­сів), а також підприємницькі здібності. Усі вони різною мірою впливають на створення ВНП, і кожний з них становить сукуп­ність факторів «органічно взаємозв'язаних». До капіталу в уза­гальненому вигляді можна віднести і НТР, вплив якої на темпи, характер економічного зростання постійно посилюється. Дані фактори матеріалізуються як у кількісних, так і в якісних парамет­рах, ще їх називають факторами пропонування. Кожний з них постійно змінюється залежно від інших, а також від характеру соціально-економічного розвитку суспільства.

Революційна форма НТП, тобто НТР, — це швидкий перехід масового виробництва на якісно нові науково-технічні й технологічні принципи функціонування. Головною особливістю сучасного етапу НТР є зрощування нових індустріальних технологій з мікроелектронікою та комп'ютерною технікою. Усе це різко під­вищує ефективність виробництва, а також зумовлює його урізно­манітнення та динамічне пристосування до запитів споживачів.

Нова якість економічного розвитку тісно пов'язана зі зміною його напряму, що знаходить своє виявлення у посиленні соціаль­ної спрямованості економічного зростання. Особливо це виявля­ється в зростанні ролі людини у виробничому процесі, що є пер­шою характерною рисою нової якості економічного розвитку.

Другою ознакою цього процесу є докорінна зміна його джерел і факторів, що безпосередньо пов'язано з інтенсивними трудо-, матеріале- та фондозберігаючими факторами.

Сучасна НТР — складне, багатопланове явище. В узагальне­ному вигляді можна виділити її три важливих складових, які органічно пов'язані:

1) глибинний процес Інтеграції науки і виробництва, для якого характерне перетворення виробництва економічних благ на спе­цифічний «технологічний цех науки»;

2) принципові зміни в підготовці кадрів. Нова техніка і новітні технології потребують і нового працівника: більш освіченого, кваліфікованого, високодисциплінованого, який гнучко присто­совується до техніко-технологічних нововведень;

3) кардинальні зміни в організації виробництва, праці та сис­темі управління цими процесами; виробництво переходить на но­ву техніко-технологічну основу — комп'ютерну технологію.

Будь-яка перехідна економіка переживає період спаду вироб­ництва, що підтверджує досвід усіх європейських країн, котрі здійснюють ринкові реформи. Спочатку ці країни зіткнулися прак­тично з тими ж проблемами, що й Україна: успадкована адміністра­тивно-командна система, зношені виробничі фонди, ірраціональна галузева і виробнича структура. Як і Україні, їм довелося переборю­вати наслідки стрибкоподібного підвищення цін на імпортні енер­гоносії, розриву економічних відносин із сусідніми державами.