25. Економічні та неекономічні блага. Товар і його властивості

Благо взагалі - це здатність предметів задовольняти потребам людини.

Неокласична школа приділяє особливу увагу розмежуванню економічних благ і неекономічних благ. Це розмежування пов'язане з поняттям рідкості. Благо неекономічне є в необмеженій кількості. Економічне благо є рідкісним благом. Саме співвідношення між потребою (або в термінології К. Менгера, видного представника австрійської школи, потребою), і доступною для розпорядження кількістю благ, робить їх економічними або неекономічними. Так, якщо ви живете в тайзі, стовбури дерев для будівництва житла не є для вас економічними благами. Адже їхня кількість у величезне число перевищує вашу потребу в цьому будматеріалі. І вода для пиття, якщо ви живете на березі найчистішого озера, не є економічним благом. Таким вона стане для вас лише в пустелі, де потреба людини в питті виявляється вище, ніж доступна для задоволення цієї потреби кількість води.

Неокласична школа підкреслює, що товар - це економічне благо, призначене для обміну, але в цьому визначенні відсутня вказівка на те, що товар повинний обов'язково бути продуктом праці.

Цікаво, що така риса товару, як спроможність переміщатися в просторі від однієї особи до іншої, наштовхнула вчених на думку про необхідність розмежування поняття товар у повсякденному і науковому смислі слова. Ті продукти, що торговець або виробник тримає напоготові для обміну, і які відносяться до речей, що рухаються і які можна легко переміщувати в просторі, називаються товаром у повсякденному розумінні. Товари в науковому розумінні це - економічні блага, незалежно від їхньої спроможності до пересування, незалежно від осіб, що пропонують їх для продажу, від їхньої матеріальності, незалежно від характеру їх як продукту праці, призначені для обміну. (К. Менгер. Основи політичної економії).

Споживча вартість, вартість і мінова вартість.

Споживча вартість речі полягає в тому, що вона корисна для людей, задовольняє ті або інші їхні потреби або як предмет особистого споживання, або як засіб виробництва. Виробництво покликане створювати споживчі вартості. Якщо відвернутися від тих конкретних економічних форм, що при певних суспільних умовах приймають продукти праці, то багатство суспільства завжди складається з споживчих вартостей. Споживча вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але вона має історичний характер, оскільки її роль і значення змінюються в залежності від зміни суспільних умов. Якщо продукт створюється виробником для самого себе, то він являє собою споживчу вартість для самого виробника. Коли ж у силу суспільного поділу праці продукт призначається для споживання не самого виробника, а для споживання іншої особи, він стає суспільною споживчою вартістю для інших. У умовах товарного виробництва споживча вартість повинна задовольняти потреби не самого виробника, а тих осіб, що купують даний товар. Отже, у процесі виробництва товару повинна створюватися суспільна споживча вартість. Проте не всяка суспільна споживча вартість являється товаром, оскільки товар, як уже говорилося, повинний володіти ще одною властивістю - властивістю обмінюватися на інший товар. Стало бути, історична особливість споживчої вартості товару складається в тому, що вона є носієм мінової вартості.

Споживча вартість речей, їхня корисність для людей історично розкриваються з прогресом науки і техніки. Так, корисність заліза стала відома лише тоді, коли люди навчилися виплавляти залізо з руди і виробляти з нього знаряддя і предмети праці. У результаті подальшого науково-технічного прогресу, впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, розкриваються всі нові можливості застосування заліза й інших металів, їх нові корисні властивості для суспільства.

Споживча вартість може безпосередньо задовольняти особисту потребу людини або служити засобом виробництва матеріальних благ. Наприклад, хліб, олія, молоко, картопля і т.д. задовольняють потребу в їжі, тканина - потребу в одязі і т.д.

Споживчу вартість мають і багато речей, не створені людською працею, наприклад, вода в джерелі, плоди дикорослих дерев. Але не всяка річ, що має споживчу вартість, є товаром, вона повинна бути призначена для обміну. Необхідно відзначити, що споживча вартість товару повинна задовольняти потребам не того, хто її зробив, а надходити для споживання іншим людям, через обмін і задовольняти потреби інших членів суспільства.

Праця, витрачена на виробництво товару, і створює його вартість. Отже, вартість товару - це матеріалізована у ньому суспільна праця товаровиробників.

Як споживчі вартості всі товари різноманітні, а як вартості - усі вони цілком однакові, що і дозволяє прирівнювати товари один до іншого в процесі обміну. На відміну від споживчої вартості, вартість товару не містить в собі ні атома речовини природи. Це - чисто суспільна, соціально-економічна властивість товару.

Треба зауважити, що слово вартість має два різних значення: іноді воно позначає корисність якогось предмета, а іноді можливість придбання інших предметів, яку дає володіння даним предметом. Перше можна назвати споживчою вартістю, друге - міновою вартістю. Предмети, що володіють дуже великою споживчою вартістю, часто мають невелику мінову вартість або навіть зовсім її не мають; навпроти, предмети, що мають велику мінову вартість, часто мають зовсім малу споживчу вартість, або зовсім її не мають. Немає нічого корисніше води, але за неї майже нічого не можна одержати в обмін. Навпроти, діамант не має майже ніякої споживчої вартості, але часто в обмін на нього можна одержати дуже велику кількість інших товарів.

Мінова вартість - це властивість товару обмінюватися у відомих пропорціях на інші товари. Хоча в окремих актах обміну ці пропорції можуть носити випадковий характер, у цілому вони диктуються визначеними закономірностями. Економічна наука дослідила й узагальнила багатовіковий досвід розвитку обміну в теорії трудової вартості.

Обмін двох товарів означає, що вони прирівнюються друг до друга. Але це прирівнювання може відбуватися лише тому, що обмінюваним товарам властиві якісь об'єктивно однакові, загальні властивості, укладені в них ще до того, як вони вступили в процес обміну. Що ж це за властивості? Очевидно, що обмінювані товари як споживчі вартості відрізняються друг від друга, тому що інакше процес обміну був би безглуздим. Спільною ж об'єктивною властивістю цих товарів є лише те, що на їхнє виробництво витрачена суспільна праця. Як споживчі вартості товари різноманітні, як втілення суспільної праці вони однорідні.

Суспільна праця, матеріалізована у товарі, становить вартість товару. Вартість є речовим вираженням суспільної праці товаровиробників. Мінова вартість товарів, тобто пропорція, у якій один товар обмінюється на інший, визначається їхньою вартістю. Мінова вартість - це форма вартості, зовнішній її прояв в акті обміну.

Початок теорії трудової вартості був покладений представниками буржуазної класичної політичної економії (В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо). Але послідовно, всесторонньо, із усіма випливаючими з неї соціальними і класовими висновками вона була розроблена К. Марксом.

Протилежним є трактування мінової вартості як вираження споживчої вартості. Відповідно до цієї теорії, мінові пропорції визначаються не витраченою суспільною працею, а споживчою вартістю на товар.

Теорія К. Маркса

Праця - основа життя суспільства, і така обставина не може не проявитися в економічних зв'язках між людьми і тоді, коли ці зв'язки мають форму товарних відношень. Самий суспільний поділ праці в умовах, коли в якості виробників виступають різноманітні власники, не могло б розвиватися, якби мінові пропорції не визначалися витратами праці, тобто якби мінова вартість не визначалася вартістю.

Вартістю може володіти тільки річ, що являє собою споживчу вартість. З іншого боку, не всяка корисна річ, не кожна споживча вартість має вартість: предмети, до яких не була прикладена праця людини, вартості не мають (наприклад, неопрацьована земля, вода в ріках і морях тощо). Водночас самі по собі витрати праці ще не роблять продукт вартістю. Наприклад, у натуральному селянському господарстві продукти, що виробляються для власного споживання, властивості вартості не набувають. Продукт праці стає вартістю лише при наявності товарного виробництва. Вартість - історична категорія. Праця була початковою ціною, початковою покупною сумою, що була сплачена за всі предмети.

Проте, хоча праця є дійсним мірилом мінової вартості всіх товарів, вартість їх звичайно розцінюється не в праці. Часто буває важко установити співвідношення між двома різними кількостями праці. Час, витрачений на дві різні роботи, не завжди самий по собі визначає ці взаємовідносини. У розрахунок повинний бути прийнятий також різноманітний ступінь витрачених зусиль і необхідного мистецтва. Крім того, що товари набагато частіше обмінюються, а тому і порівнюються більше з іншими товарами, чим із працею. Тому більш природним є розцінювати їхню мінову вартість кількістю якого-небудь іншого товару, а не кількістю праці яку можна на них купити.

З того часу, як припинилася мінова торгівля, і гроші зробилися загальновизнаним засобом торгівлі, кожний окремий товар набагато частіше обмінюється на гроші, чим на якийсь інший товар. М'ясник рідко тягне свого бика або барана до булочника або броварника для того, щоб обміняти їх на хліб або на пиво; він відправляється з ними на ринок, де вимінює ці гроші на хліб і пиво. Кількість грошей, що він одержує за них, визначає у свою чергу кількість хліба і пива, що він одержить на них. Тому для нього набагато природніше і простіше розцінювати їхню вартість по кількості грошей - товару, на який він безпосередньо вимінює їх, чим по кількості хліба і пива - товарів, на які він може обміняти їх тільки за допомогою третього товару. У результаті цього мінова вартість кожного товару частіше розцінюється по кількості грошей, чим по кількості праці або якогось товару, які можна одержати в обмін на нього.

Двоїстий характер праці, втілений у товарі.

У процесі праці товаровиробником створюється споживча вартість і вартість. Ця обставина породжується тим фактом, що праця товаровиробника носить двоїстий характер. З одного боку, він є корисною працею, що створює речі, що задовольняють ті або інші потреби людей. Визначена корисна праця є вічна природна необхідність існування людей незалежно від суспільних умов. З іншого боку, праця кожного товаровиробника являється часткою всієї суспільної праці, затратою людської робочої сили взагалі, незалежно від його конкретних форм. Перший вид праці називається конкретною працею, другий - абстрактною працею. Конкретна праця - праця, що затрачається у визначеній корисній формі, - створює визначену споживчу вартість (вугілля, метал, хліб тощо). Відмінність споживчих вартостей обумовлюється тим, що вони виступають як продукти різноманітних видів конкретної праці (праця шахтаря, доменника, пекаря тощо). Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує його відмінності від праці іншого товаровиробника. Ця відмінність неминуче визивається розбіжностями в предметах праці, знаряддях праці, характері виробничих операцій, у кінцевому результаті праці. Варто мати на увазі, що конкретна праця не єдине джерело вироблених споживчих вартостей, речовинного багатства. Людина лише переробляє той матеріальний субстрат, що вже існує в природі. Споживчу вартість є результатом поєднання суті природи і праці.

Але який би вид конкретної праці ми не взяли, він являє собою також і витрату людської енергії (мускулів, мозку, нервів тощо), частку сукупних витрат загальнолюдської суспільної праці. Той факт, що товар володіє не лише споживчою вартістю, але і вартістю, виражає дещо загальне в праці різних людей в умовах товарного виробництва: суспільна праця взагалі, незалежно від її конкретної форми - абстрактна праця.

Абстрактна праця - характерна риса товарного виробництва. Вона виражає відношення товаровиробників і тому є історичною категорією. Зрозуміло, і в умовах натурального господарства в праці людей було щось загальне. Проте ця загальна сторона праці в натуральному господарстві виявлялася безпосередньо, а не шляхом прирівнювання речей у процесі обміну.

Коли приватна власність призвела до відособлення виробників, кожний із них став займатися визначеним видом праці як своєю приватною справою. Тільки обмін товарів дозволяв встановити, що праця даного виробника потрібна суспільству і є часткою суспільної праці. Прирівнюючи один до іншого різноманітні продукти своєї праці, люди в процесі обміну тим самим прирівнюють витрачену на їхнє виробництво працю. Урахування суспільних витрат праці товаровиробників в умовах приватної власності здійснюється через обмін.

Категорія абстрактної праці виражає реальний об'єктивний процес прирівнювання за допомогою обміну різноманітних видів праці, відволікання від їхніх конкретних форм; вона виражає те загальне, що властиво праці товаровиробників в об'єктивній дійсності. Чим різноманітніше конкретні форми праці, тим у більшій мірі виявляється спільність найрізноманітніших видів праці, тим більше значення набуває процес їхнього прирівнювання і більш розвитою являється категорія абстрактної праці.

Таким чином, абстрактна праця являє собою загальнолюдську працю, суспільний характер якого виявляється в процесі товарного обміну. Отже, вартість - це абстрактна праця, кристалізована у товарі. Абстрактна праця виражає визначені виробничі відношення - відношення товаровиробників. Це означає, що і вартість являється не властивістю речі, а вираженням виробничих відношень товаровиробників.

Двоїстий характер праці, що робить товари, був відкритий К. Марксом. Це відкриття створювало нову наукову теорію трудової вартості, розкрити протиріччя товарного господарства, а потім і протиріччя капіталістичного виробництва, закономірності його розвитку і, згідно теорії Маркса, неминучість загибелі.

Протиріччя між приватною і суспільною працею в товарній сфері в теорії К. Маркса.

Оскільки продукти виробляються як товари, виникає необхідність реалізовувати їхню вартість, одержати за них інший товар. Проте якщо зроблена така споживча вартість, що не відповідає суспільній потребі, платоспроможному попиту, товар не буде проданий і праця, витрачена на його виробництво, не буде визнана суспільством. На ринку стихійно відбувається процес суспільного обліку праці. Успішна реалізація товарів одними товаровиробниками суцільно і поруч порушує інтереси інших, що недостатньо пристосувалися до потреб суспільства й умовам ринку. У процесі конкуренції одні товаровиробники збагачуються, а інші розоряються і гинуть.

Перший розділ I тому "Капіталу" відкривається словами: "Багатство суспільств, у яких панує капіталістичний спосіб виробництва, є величезним скупченням товарів, а окремий товар - його елементарною формою". Потім дається визначення товару і розглядаються його властивості, протиріччя. Бажаючим більш глибоко ознайомитися з традиційним аналізом товару і грошей рекомендуємо звернутися до підручника політекономії будь-якого видання. Ми ж почнемо спробу розглянути ці поняття через призму реальної економіки.

Основу економіки утворять два фундаментальних положення: безмежність матеріальних потреб суспільства (його індивідів і інститутів) і обмеженість економічних ресурсів, тобто засобів для виробництва товарів і послуг. Споживачі бажають придбати і використовувати товари і послуги, задовольнити свої потреби в них. Перелік таких товарів і послуг разюче широкий і він безупинно примножується. Матеріальні потреби, як кролики, мають високий коефіцієнт відтворення. І в кожен конкретний момент індивіди й інститути, що складають суспільство, мають безліч незадоволених потреб.

Підприємець (приватний, колективний чи державний) бере на себе ініціативу поєднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва товарів чи послуг. Створений ним продукт повинен задовольнити особисту чи виробничу потребу інших людей, бути корисним для них. Корисність додає речам чи послугам споживчої вартості.

Ресурси надаються підприємцям в обмін на грошовий дохід. На виробництво товарів і послуг затрачаються, таким чином, матеріальні ресурси (минула праця) і жива праця людей, зайнятих у даному виробництві. Втілена у товарі суспільна праця і творить його вартість. Вона виявляється при обміні товарів. А сам товар виступає як нерозривна, хоча і суперечлива єдність двох своїх сторін: споживчої вартості і вартості.

Радянська економічна наука базувалася на трудовій теорії вартості К. Маркса. Її зміст полягає у тому, що будь-який товар є продуктом людської праці і величина його вартості визначається суспільно-необхідною працею, витраченою на його виробництво. Величина цієї праці визначається середнім часом на виробництво товару при даному середньому рівні розвитку продуктивних сил, при середньому рівні вмінь та інтенсивності праці.

У реальній економіці ні суспільно-необхідна праця, ні усереднений робочий час не існують. Тут панують конкретна праця і чітко визначений час у годинник і хвилинах. Будь-який товаровиробник, пропонуючи покупцю свій товар, розраховує на отримання такої ціни, яка б відшкодувала йому понесені витрати (витрати виробництва) і принесла певний, при тому не менший, порівняно з іншими бізнесменами, прибуток. Прибуток виступає як дохід на витрачену самим підприємцем працю.

У теорії трудової вартості виражена позиція продавця, адже покупцю немає ніякої справи до "чужих" витрат виробництва і збуту. Він оцінює товар за своїми критеріями, цінністю того, чим необхідно пожертвувати для придбання даного товару. Він міркує приблизно так: "Мені подобається вершкова олія і сирокопчена ковбаса. Якщо я їх куплю, то в жертву будуть принесені всі інші потреби. У мене не залишиться грошей навіть на хліб. Тому обмежуся покупкою яловичого жиру і ліверної ковбаси". Виходить, покупець визначає вартість блага своїми витратами. Це є альтернативна вартість, поняття якої зв'язує воєдино закон попиту і принципи, що керують пропозицією. Високі ціни за квитки на концерти естрадних "зірок" пояснюються не високими витратами суспільно необхідної праці, а готовністю людей пожертвувати багато чим заради "білетика".

Суперечливість позицій продавця і блага покупця у марксистській теорії отримала своє розв’язання у визначенні вартості як "певних суспільних відносин", у розбіжності ціни блага з його вартістю. Вартість є лише основа, навколо якої коливаються ціни в залежності від зміни співвідношення між попитом та пропозицією. Ця проблема буде розглянута в окремій лекції.

Протягом більше ста років не вщухає дискусія навколо трудової теорії вартості і механізму ціноутворення. Нема єдності й у визначенні товару. К. Маркс розглядає товар як зовнішній предмет, річ, здатну задовольняти ту чи іншу потребу людини, обмінюватися у певних кількісних пропорціях на інші речі. В основі першої властивості товару лежить його корисність. Без цієї властивості будь-яке пересування речі від одних осіб до інших виявляється безглуздим. Друга цінність товару полягає в його обмінності на інші корисні речі. Що лежить в основі прирівнювання одного товару до іншого? Тут підхід різний. Але спершу про сам товар. Під благом узагалі прийнято вважати здатність предметів задовольняти потреби людини. Прихильники неокласичного напрямку в економічній теорії розмежовують блага на економічні і неекономічні. До останнього зараховують те, що є в необмеженій кількості і доступне для кожної людини поза всяким обміном. Дійсно, колись можна було застрелити зайця і зробити з нього печеню. Заєців було багато. Те, що сьогодні є в необмеженій кількості ніяк не можна назвати неекономічними благами і просто благом, небезпечним для життя.

Неокласична школа підкреслює, що товар - це економічне благо, призначене для обміну, але в цьому визначенні відсутня вказівка на те, що товар є продукт праці. Тим часом кизил, зірваний у лісі пенсіонером і пропонований на підході до ринку городянам є продукт його нелегкої конкретної праці.

Прихильники трудової теорії вартості, починаючи з А. Сміта вважали, що товари у певних кількостях прирівнюються одне до одного тому, що вони мають спільну основу - працю. При цьому, необхідною умовою обміну є розходження споживчих вартостей товарів.

У сучасній економічній теорії прийнято інший підхід, що бере свій початок з робіт представників теорії межової корисності: К. Менгера, Е. Бем-Баверка, Ф. Візера. Не трудова вартість лежить в основі обміну, а корисність і проблема корисності займає важливе місце в їхньому вченні. Оскільки теорія граничної корисності, на думку багатьох західних економістів, зробила справжній переворот в економічній науці, зупинимося на ній більш докладно. 

Перед товарним виробництвом існувало натуральне господарство. Умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці.

Товарне виробництво – форма організації господарської діяльності, яка передбачає виготовлення продукту з метою його купівлі-продажу.

Види:

- просте: Товар – Товар, потім Товар – Гроші – Товар

- капіталістичне товарне виробництво: Гроші – Гроші’ (Гроші’ = Гроші + різниця Грошей, прибуток)

Формула Маркса: Гроші (обіг) – Товар (робоча сила + засоби виробництва)...Виробництво...Товар – Гроші’

Ознаки капіталістичного товарного виробництва:

• Гроші перетворюються в капітал (Г – Г’)

• Використання найманої праці

• Робоча сила стає товаром

«Хрема» - з грецької «майно», хремастика – мистецтво наживати достаток або діяльність, спрямована на нагромадження багатства та отримання прибутку (Арістотель)

Згідно з англійською класичною школою політекономії (Сміт і Рікардо) – підприємці вважалися альтруїстами, тому в Англіїі не було жахливих революцій як у Фоанції чи Росії. Сміт і Рікардо вважали, що капітал – це нагромаджена праця, запаси, включаючи одяг, їжу, сировину тощо. Джерело багатства – праця. Натомість в меркантилістів це продаж. В фізіократів – праця на землі.

Маркс розглядав форму (обладнання, засоби) і зміст (виробництво, відносини). «Капітал – це не річ, а певні суспільні, приналежні певній історичній формації суспільства відносини» . Відносини базуються на експлуатації. Маркс вважав, що робочий день робітника має вигляд:

V M

M’ = M / V

V – необхідний робочий час

M – додатковий робочий час, робота на власника

Західна школа вважала, що капітал є самостійним ресурсом, який бере участь у виробництві, тому всі мають право отримати дохід. І той, хто вкаладає гроші також. Експлуатація може існувати не тому, що вона властива капітаізму (імманентна), а тому що є монополізм або невисока продуктивність, але це – проблеми реалізації механізму виробництва.

Товар – це продукт праці, виготовлений для продажу; це все, що може задовольнити потребу і пропонується ринку з метою привернення уваги, придбання, використання або споживання.

Властивості товару – вартість і споживча вартість.

Вартість – це втілена в товарі фізична та інтелектуальна праця, це те, що коштує товар виробникові (собівартість).

Споживча вартість – здатність товара задовільняти потребу споживачів.

Мінова вартість – кількісні пропорції, в яких один товар може обмінюватись на інший, прояв вартості на ринку.

Товар обмінюється залежно від суспільного часу, витраченого на його виробництво.

Закон вартості: обмін товарів залежно від їхньої вартості (суспільно необхідного робочого часу, який встановлюється на ринку або в процесі обміну). Закон не діє лише на такі товари як вода та алмази.

Представники австрійської школи вважали, що вартість – це фантом, право на існування має поняття «цінність» або «корисність», тобто суб’єктивне сприйняття споживачем необхідності в тому чи іншому товарі, ступінь необхідності, який на їхню думку, можна було вимірювати. З точки зору цієї школи існують абстрактна і конкретна корисність. Абстрактна (родова) – здатність блага задовільнити будь-яку потребу людей. Конкретна – суб’єктивна цінність певного блага, яка залежить від загального запасу блага та від ступеня насичення потреби в ньому. Одниці виміру – утиліти (від utility – “корисність”). Кожна наступна одиниця блага збільшує величину загальної корисності, в той же час гранична корисність (отримана, від купівлі додаткової одиниці блага) зменшується. Тобто кожна наступна придбана одиниця товару має меншу за попередню цінність для споживача. Цінність блага певного роду визначає корисність граничного примірника, що задовільняє найменш необхідну потребу.