5. Економічні закони: суть, об’єктивний характер, проблема пізнання та використання. Економічні і правові закони.

Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.

Економічні закони – це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей – виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер.

Розрізняють:

• всезагальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо);

закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості (Зако́н ва́ртості — загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, суттєві і сталі зв'язки між суспільно необхідною працею (затраченою на виробництво товару з урахуванням умов його відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту та пропозиції.), закон попиту (Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x).) і пропозиції (Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.) тощо;

• до третього типу належать специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль серед них відіграє основний економічний закон, що виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил;

• четвертий тип економічних законів – це особливі закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній чи низхідній) або ступенів суспільного способу виробництва – закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки. На вищому ступені державно-кооперативного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки. Механізм використання економічних законів передбачає передусім пізнання їхньої сутності, умов дії та вимог, на основі чого формується економічна політика, виробляється економічна програма.

Економічні закони відбивають постійні суттєві причинно-наслідкові зв'язки. В економічному законі перехід від процесу-причини до процесу-наслідку являє собою особливу форму руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом є об'єктивна економічна суперечність.

У кожній такій суперечності є дві сторони (або протилежності). Однією з них є процес-причина, другою — економічний процес, який виступає як чинник, що протидіє процесу-причині. Він виникає як наслідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі ви­робництва. Суперечності економічного закону вирішуються не автоматично, а через суспільні дії людей. Подолання суперечності за сприятливих умов завершує перехід до процесу-наслідку, який виявляється у різних формах. Отже, форми вияву економічного закону — це результат дії його причинно-наслідкового зв'язку. Це те, що можна спостерігати на поверхні розвитку економічних явищ.

Форми вияву економічного закону впливають на економічні про­цеси, на розвиток економіки. Це неминуче породжує різні соціаль­но-економічні наслідки, що залежать від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування зумовлюють раціональні форми вияву еко­номічного закону. Проте економічний закон може реалізуватись в умовах, що відхиляються від нормальних. Тоді форми вияву закону відхиляються від нормальних і призводять до негативних соціально-економічних наслідків.

Зміст економічного закону містить його кількісне виражен­ая, або, інакше кажучи, математичну модель закону.

Економічні закони математично виявляються у різних формулах функціональної залежності. Визначення кількісного вираження еко­номічного закону має дуже важливе значення. Воно дає можливість наочно побачити, як розвиваються економічні процеси, своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо усунення їх.

Процес пізнання економічних законів — це відкриття певного економічного закону, виявлення механізму його дії.

Є два шляхи пізнання економічних законів: через виявлення но­вих законів і через поглиблення розкриття змісту, механізму дії та взаємодії законів.

Науковий шлях пізнання економічних законів містить кілька сту­пенів. На першому ступені пізнання економічні закони слід розгля­дати як закони об'єктивно існуючого реального життя суспільства, виробничих відносин. З багатьох тисяч економічних зв'язків вияв­ляють істотні, що мають стійкий характер.

Другий ступінь пізнання економічних законів спирається на пер­ший і реалізується у процесі наукової діяльності людей. Пізнання відбувається як теоретичне відображення реально існуючих об'єктив­них законів. Це відображення може бути більш або менш повним і дістає вираження в законах науки (законах економічної теорії). Отже, економічний закон – це відкриття певного економічного закону, виявлення механізму його дії.

Шляхи пізнання економічних законів: через виявлення нових законів і через поглиблення розкриття змісту, треба відрізняти від закону науки. Останній є економічною категорією (складнішою порівняно зі звичайними категоріями). Ця відмінність нагадує відмінність між людиною та відображенням її у дзеркалі. Як це відображення залежить від якості дзеркала, так і закон науки залежить від якості науко­вих досліджень. Третій ступінь пізнання економічних законів полягає в апробації законів науки в дії. Вивчаючи практику господарювання, роблять певні висновки і узагальнення, потім вносять доповнення і зміни до наукових визначень і описів економічних законів. Водночас удоско­налюється і механізм використання їх.

Механізм використання економічних законів містить комп­лекс заходів, спрямованих на подолання економічних суперечностей, розробку форм, принципів і методів використання економічних за­конів з метою ефективного ведення господарства. Цей механізм охоп­лює дії державних органів, які розробляють на основі економічних законів правила господарювання, діяльності різних ринкових струк­тур (бірж тощо), підприємців, фірм як основних ланок господарства.

Розрізняють три рівні використання економічних законів: економіко-теоретичний, безпосередньо управлінський і практичний. Усі вони у широкому розумінні належать до системи управління госпо­дарством.

Економічна теорія покликана давати наукове пояснення вимог економічних законів, тобто доводити їх до підприємців, управлінсь­ких і господарських структур у вигляді законів. За результатами нау­кового аналізу взаємодії останніх і з урахуванням досягнутого рівня продуктивних сил, поєднання економічних інтересів створюється науково обгрунтована концепція розвитку економіки. Це і становить зміст економіко-теоретичного рівня використання економічних за­конів. На сучасному етапі для України провідною концепцією є пе­рехід до ринкових відносин.

Безпосередньо управлінський рівень використання економіч­них законів є компетенцією органів державної влади. Спираючись на закони економічної теорії, провідної теоретичної концепції, вони визначають методи, форми і засоби господарювання, розробляють державні закони (передусім закони Верховної Ради України), пра­вові положення та інші економічні документи, які мають директив­ний характер, визначають і затверджують економічні показники.

І, нарешті, третій рівень — використання економічних законів практиці господарювання фірм, підприємств, усіх організацій, певною мірою пов'язаних з виробництвом. Розпочинається по суті суспільна діяльність людей, що ґрунтується на економічних рішен­нях і використанні економічних важелів.

Безумовно, підприємці не можуть будувати свою діяльність тільки на рішеннях державних органів. Останні розробляють лише правові засади господарської діяльності, так звані єдині правила.

Підприємці мають певну самостійність і свободу вибору, що заснована на знанні та використанні економічних законів. Розширюється самостій­ність не тільки приватних, колективних, а й державних підприємств. З багатьох питань господарювання підприємства не повинні чекати команди згори, а мають діяти згідно з вимогами економічних за­конів.

Механізм використання економічних законів пов'язаний тільки з пізнаними економічними процесами. І оскільки процес пізнання не завжди адекватно відображує об'єктивну дійсність, а форми і мето­ди використання законів є продуктом вольової діяльності людей, механізм використання законів може містити елементи, що не відпо­відають об'єктивній дійсності.

У реальному житті дія економічних законів більшою чи меншою мірою збігається з свідомим використанням їх, адже закони не мо­жуть діяти без участі людини. Однак сам процес використання еко­номічних законів може набувати різних форм. В одному випадку люди заздалегідь передбачають, прогнозують певні процеси і свідомо здійснюють певні дії. Це, як правило, свідоме, наукове використання економічних законів. Проте іноді суперечності, що виникають у ре­альному економічному житті, своєчасно не помічаються, і лише тоді, коли виявляються негативні явища, починають вживатися заходи щодо усунення їх. Це також використання економічного закону, але з елементами стихійності у розвитку економіки