- •1. Праворозуміння: поняття; причини плюралізму; класифікація.
- •2. Поняття філософії права та її предмета: сучасні інтерпретації.
- •3. Складові філософії права: проблеми структуризації.
- •4. Співвідношення загальної теорії права і держави (праводержавознавство) та філософії права.
- •5. Основні функції філософії права.
- •6. Як залежить якість (ефективність) професійної діяльності юриста від його філософсько-правових поглядів (знань, уявлень)?
- •7. Предмет фп – найзагальніші право державні закономірності – як визначальний чинник формування її методології. Класифікація таких закономірностей.
- •7. Загальне поняття методології філософії права. Її склад (структура).
- •8. Концептуальні підходи у науці філософії права як фундамент її методології (поняття, види, загальна характеристика).
- •9. Методи та способи (прийоми) дослідження у філософії права (поняття, види, загальна характеристика).
- •10. Потреби, інтереси та інші чинники, що впливають на застосування методології (насамперед концептуальних підходів) філософсько-правових досліджень. Методологічна дисципліна та її постулати.
- •11. Трансформаційні перетворення у методології сучасної вітчизняної філософії права та інших галузей юридичної науки (причини, стан, тенденції).
- •12. Загальне поняття праворозуміння. Загальносоціальне (“природне”) і спеціальносоціальне (позитивістичне) праворозуміння. Причини їх існування.
- •13. Юридичний (логістичний) позитивізм.
- •14. Аналітична юриспруденція Дж.Остіна та ін.
- •15. “Чисте” вчення про право (нормативізм) г.Кельзена.
- •16. Концепція “первинних” і “вторинних” правил х.Херта.
- •17. Соціологічний позитивізм.
- •18. Школа “вільного права” (є.Ерліх, Конторович, Жені).
- •19. Право як інструмент соціального контролю за боротьбою інтересів (р.Паунд).
- •20. Юридичний реалізм (к.Левеллін, Дж. Френк).
- •21. Правовий інституціоналізм (л. Дюгі, м. Оріу).
- •22. Психологічний позитивізм у філософії права.
- •23. Правопсихологічна концепція л.Петражицького та її подальші прояви.
- •24. Екзістенціалістське праворозуміння.
- •25. Комунікативне право розуміння та герменевтичне праворозуміння. Право як наслідок індивідуального інтелектуального визнання.
- •26. Комплексні (інтегральні) різновиди позитивістського праворозуміння.
- •27. Марксистське праворозуміння.
- •28. Антропологічне праворозуміння.
- •29. Здобутки й проблеми позитивістського підходу до праворозуміння.
- •31. Загальна характеристика “природного” праворозуміння. Основні етапи його розвитку.
- •32. Філософсько-антропологічний підхід – методологічний фундамент сучасного наукового «природного» праворозуміння. Поняття «правова людина» і «правова особистість».
- •33. Права людини – онтична основа «природного» праворозуміння у хх-ххі ст.
- •35. Cутність прав людини як соціального явища. Чинники та герменевтичні закономірності розуміння (інтерпретації) прав людини.
- •36. Гідність людини як фундамент усіх її “природних” прав.
- •37. Зміст і обсяг прав людини як їх, відповідно, якісна й кількісна характеристики.
- •38. Здійснення (реалізація) прав людини та проблеми її обмежування. Межі прав людини (поняття, класифікація). Причини та підстави встановлення та застосування право обмежень.
- •39. Загальні тенденції розвитку прав і свобод людини (соціально-філософський аспект). Діалектика універсалізації назв та урізноманітнення, змісту й меж прав людини. Стандарти прав людини.
- •45. Діалектика універсалізації назв та урізноманітнення, змісту й меж прав людини. Стандарти прав людини.
18. Школа “вільного права” (є.Ерліх, Конторович, Жені).
У своїй теорії Ерліх поєднав суб'єктивні, природно-правові, психологічні та соціологічні чинники. За визнанням самого Ерліха, значну роль у формуванні його поглядів зіграло вивчення реального права тогочасної Буковині. При цьому він приділяв увагу не тільки законодавству, а й дослідженню звичаєвого права, судової практики, явищ господарського життя, зазначаючи, що "центр ваги розвитку права в наш час, як і у всі інші часи, знаходиться не в законодавстві, не в юриспруденції або судочинстві, а у самому суспільстві". В цьому, власне і полягав зміст будь-якої основи соціології права.
У концепції Ерліха право проявляється у подвійному порядку: один порядок містить норми, які виробляються при вирішенні спорів, другий норми, за якими здійснюється повсякденна людська діяльність. Перші він називає нормами рішень, другі - організаційними нормами, або суспільним правом. Суспільне право проявляється безпосередньо через суспільні сили, а правові положення виникають завдяки судовим рішенням і закону. Правопорядок, який створюється самостійно, суперечить правопорядку, який утворюється через правові положення і тільки через діяльність суду та державних установ проводиться в життя. "Тільки ті норми, які містять у собі обидва ці порядки, складають фактично ціле право суспільства", - підкреслював Ерліх.
Під суспільством вчений розумів сукупність людських об'єднань, які він поділяв на самобутні (генетичні) і нові. До перших належать рід, сім'я, родина. Вони зароджуються усередині самого людського суспільства і їхня поява зумовлена певними природними прагненнями. З об'єднання цих самобутніх спілок, які у примітивному суспільстві є єдиними організованими групами, які виконують всі суспільні завдання, будучи одночасно господарськими, релігійними, військовими і правовими спілками, зі спільністю мови та звичаїв, - і утворюється держава. Пізніше ці завдання, писав Ерліх, "приймають на себе інші спілки, що утворюються і які вже є усвідомленими, цілеспрямованими людськими творіннями. До таких належать магістрати, держави, релігійні громади, політичні партії, суспільні групи, які прагнуть досягнути своїх цілей, громадські об'єднання і виробничі спілки у сільському господарстві, в майстернях і фабриках, промислових товариствах, спілках спеціалістів, транспортних виробництвах". Суспільство з точки зору вченого це не сукупність окремих індивідів, а сплетіння людських спілок. Тому, підкреслює він, "щоб зрозуміти витоки, розвиток і сутність права, слід, перш за все, вивчити порядок, який існує у спілках".
Право завжди соціальне. Окремий індивід розглядається правом тільки як одна ланка багатьох спілок, і право вказує йому всередині кожної спілки його місце і завдання.
Правом є норми, які самі по собі формуються у суспільстві, воно твориться не тільки законами, а й громадською самодіяльністю. Водночас, він відзначав роль держави у суспільстві, стверджуючи неможливість розвитку суспільства при повній анархії. "Все стає зрозумілим тоді, - підкреслював вчений, - коли держава розуміється не як сутність, яка висить у повітрі, а як орган суспільства . Зрозуміло, що все у суспільстві належить самому суспільству; все, що у суспільстві відбувається, стосується суспільства; тому виникає потреба всім самостійним суспільним спілкам встановлювати єдину правову основу через державу".
Розуміючи право набагато ширше, ніж правотворчість держави, Ерліх заперечував примус як обов'язкову і специфічну ознаку права, оскільки правопорядок, як такий, що задовольняє в цілому все суспільство, підтримується ним і без примусу, завдяки "почуттю необхідності правопорядку". Право, зазначав Ерліх, не застигла догма, а мінлива, жива сила, і те, що законодавець мав на увазі вчора, може застаріти сьогодні.
Інші представники соціологи права і рухи вільного права (наприклад, Канторович, Жені, Ісай) велике значення надавали інтуїції, здогадам, почуттям і іншим ірраціональним імпульсам в обґрунтуванні волі суддівської правотворчості.
