27. Марксистське праворозуміння.

Право, за цим вченням, — суто класове явище. Виходячи з визначення, що його дали К. Маркс і Ф. Енгельс праву в «Маніфесті Комуністичної партії», воно є піднесеною до закону волею панівного класу, зміст якої визначається матеріальними умовами життя цього класу. Отже, головні ознаки права — його класовий, вольовий характер і матеріальна обумовленість. Право є частиною надбудови над економічним базисом суспільства. Цей базис визначає зміст права. Воднораз право може здійснювати зворотний вплив на економіку і все суспільне життя. З цього робиться висновок, що в процесі побудови комунізму, ідея якого заснована на цілковитій рівності всього і всіх, право повинно поступово відмерти.

Визначальними рисами такого розуміння права є проголошення верховенства держави над правом, ототожнення права з законодавством, проголошення його повної залежності від держави, обов'язкової класовості і орієнтації на примус у праві, заперечення його загальносоціальної цінності. Крізь призму такого уявлення права людини, і все право в цілому, виглядають як продукт діяльності держави, фактично нею «дарований», як такі, що завжди можуть бути нею скасовані.

+ стаття Кузнєцова.

28. Антропологічне праворозуміння.

Антропологічне право розуміння, тобто право невід’ємне від людини. Право не існує без людини. Право повинно повертатися до людини. Ґрунтується на 2 категоріях -- людина/ право

Щоб зрозуміти що таке право потрібно почати з людини і повернутися до людини Людина в центрі як першоджерело права:

-закони приймаються людиною

-переживання людини

-відносини між людьми

Чому інтегративне: немає точно визначення «що таке людина» -.це «правове существо»

Антропологічний «переворот» у на­уці, який відбувся в 60-ті роки XX ст., актуалізував антропологічний підхід до праворозуміння, в якому, у свою чергу, можна умовно виокремити два аспекти — біоантропологічний або біосоціальний і етнографічний або етнологічний. Перший з них акцентує на тому, що право, як й інші соціальні інструменти, зумовлене недоско­налістю біологічної (біосоціальної) природи людини, тому заради самоз­береження соціуму і забезпечення стабільності суспільства необхідні розподіл прав і обов´язків між людьми та дотримання принципу «людина вільна в тій мірі, в якій вона не посягає на свободу інших осіб».

Другий аспект антропологічного підходу основну увагу зосереджує на соціо- (етно-) культурній зумовле­ності правового статусу особистості й, відповідно, права. Це, у свою чергу, сприяло визнанню багатоманітності культур і правових систем сучасності, відмові від жорсткого «європоцент­ризму», який тривалий час домінував у теорії права. Саме завдяки такому підходу відбулася інституалізація юридичної антропології, яка нині успішно розвивається не лише на За­ході, а й на теренах колишнього Союзу PCP, зокрема в Україні.

29. Здобутки й проблеми позитивістського підходу до праворозуміння.

Ця позиція звернена до аналізу юридичних текстів і обмежується ім. Має місце не право як таке, а право яким воно здається.

До недоліків відносять: (Данільян)

· Прагнення обмежити дослідження лише реально діючим правом.

· Ототожнення права і закону, яке обмежує круг можливих джерел права.

· Повна відсутність інтересу до інших нормативних регуляторів: мораль, звичай і ін. Т. е. має місце деонтологизация права.

До переваг:

· Прагнення до несуперечності, ясності, чіткості чинного законодавства.

· Верховенство закону.

· Вимога законослухняної поведінки громадян, така позиція не приймає явище правового нігілізму.

Здобутки: 1. чітки закріпленість 2. правова визначеність 3. доступність до систематизації 4. легко розуміється і сприймається (є закон - от він і є правом).. проблеми: одна єдина - може переростати в зловживання, призводити до порушення прав людини, узурпації влади.

30. Закономірність існування непозитивістичного (“природного”) праворозуміння. “Природне” праворозуміння як наслідок і прояв неодмінного оцінювання явищ, що відображаються терміно-поняттям “право” у позитивістичних доктринах. Основні соціальні функції такого праворозуміння.

У 20 ст. у всій світовій філософії, як протест проти засилля позитивізму в філософії та юриспруденції, відроджується природне право.

Пошук природного права - це пошуки універсальних понять, їх основною метою є керівний ідеал, а не конкретний припис, і цей ідеал реалізується в історії. Тому природне право передбачає постійно змінювані юридичні норми.

Механізм природного права запрацював прямо протилежним чином: права людини визначають права влади, а не навпаки. Стверджувалось визнання існування вищих, незалежних від держави норм і принципів, що уособлювали розум, справедливість, об’єктивний порядок цінностей, мудрість Бога.

Закон вважається тут явищем політичним, тобто таким, що допускає можливість свавілля при його встановленні.

Основною формою розрізнення права і закону в сучасній філософії права є природно-правова думка з її оцінюючими і пояснювальними підходами до правових явищ.

Закономірність існування такого право розуміння полягає в соц. неоднорідності суспільства, а отже уява і розуміння не співпадають.

Соц. функції:

1) Легітимація – підтрика існуючого правпорядку, його виправдення.

2) Де легітимація – є основною, домінуючою – не схвалення існуючого правопорядку, зак-ва, політики держави. Її ще називають «протестною».