5.8.6.1. Специфіка переходу до ринку

«Ринковій підготовленості» Угорщини була притаманна доволі складна специфіка її господарства, суть якої зводилася до помірних (поступових) заходів щодо трансформації національної економіки. При цьому «стартові» темпи падіння ВВП в країні на поч. 90-х років були нижчими ніж, приміром, у Польщі та багатьох інших державах ЦСЄ. Натомість швидкість нарощування цього макроекономічного показника після завершення адаптаційного періоду (1990-1993 рр.) була нижчою ніж у державах, де застосовувалася модель «шокової терапії». Найважливішою рисою початкового періоду трансформації, на думку одного із фундаторів цієї моделі професора Яноша Корнаї, було збереження у перші роки реформування економіки соціальних функцій держави, відомої під назвою «держава благополуччя». За питомою вагою соціальних витрат в структурі ВВП і за кількістю соціальних благ, що гарантувалися державою, Угорщина й зараз зіставна з найбільш розвинутими скандинавськими країнами, хоча значно поступається їм у абсолютних розмірах витрат бюджету. Досить показовим в Угорщині того періоду було співвідношення доходів найбідніших і найбагатших громадян, яке на поч. 90-х років становило 1:8 і відповідало рівню Франції та ФРН. Стримування витрат на споживання можна також розглядати як один із заходів реформування економіки у 90-ті роки.

Досить показовим в Угорщині був і залишається рівень безробіття, який є значно нижчим, ніж в інших державах ЦСЄ. Якщо упродовж 90-х років цей індикатор коливався в країні в межах 5-9%% (у 1999-му році – 7,1%), то на поч. 2003-го року він знизився до 5,8% (дані за січень), а з цього випливає, що створення нових робочих місць і збереження існуючих стало головним завданням урядів країни впродовж останніх п’ятнадцяти років.

Досить показовим напрямком реалізації ідей угорського градуалізму була боротьба з інфляцією (дезінфляція), яка також мала притаманну їй специфіку. Важливою особливістю Угорщини було те, що на відміну від інших країн ЦСЄ вона лібералізувала ціни і вивільнила заробітну платню ще в соціалістичний період, а відтак при реформуванні своєї економіки в неї не було проблеми зайвого «грошового навантаження», а тому й потреби в обов’язковому секвеструванні. Найвищий рівень інфляції прийшовся на 1991 року, коли він досяг цифри 35% і був зумовлений передусім зовнішнім шоком, викликаний колапсом торгівлі з РЕВ, різким підйомом цін на енергоносії та переорієнтацію виробництва на європейські ринки. У наступний період інфляція знизилась до 10-15%%, проте вийти на рівень «монетарних правил» у 3-5%% виявилося доволі складним завданням для всіх наступних урядів країни.

Внаслідок реалізації «пакету заходів щодо структурної перебудови» у 1995 році доходи від експорту подвоїлись, а в його структурі питома вага машин та обладнання збільшилася до 54%, натомість продукції сільського господарства – не перевищувала 9% (1999).

Разом з тим, не можна не відмітити й те, що угорська еволюційна модель мала в своїй основі й значні проблеми та ускладнення, які розтягнулися на довгі роки. На думку іншого угорського економіста Л.Чаби (2000) вони зводилися до кількох пунктів:

• процес трансформації виявився глибше та ширше, ніж бюджетна трансформація та лібералізація, адже потребував інституційного будівництва і структурних реформ;

• домінування соціальної складової у бюджеті створило так звану «пенсійну бомбу» уповільненої дії, що випливала з приватизації пенсійних фондів та необхідності перерозподілу фінансування дефіцитів у майбутньому, зумовленому активним старінням нації;

• хронічним став дефіцит бюджету, що також пов’язане з великим тягарем соціальної сфери. У 2000-му році країна підійшла до верхньої межи маастрихтських критеріїв на вступ до ЄС, коли показник дефіцитності бюджету сягнув 6% ВВП;

• велике навантаження на фонд заробітної плати (майже 60% валових витрат на оплату праці стягується у вигляді податків). У 1998 році питома вага податків становила 41,8% у той час як в «старих» членах ЄС вона не перевищувала 37,2%%;

• виникнення значних регіональних диспропорцій (не зважаючи на невеликі розміри території країни), що викликані системними змінами у галузево-територіальній структурі виробництва та сервісних галузях.