Теми реферативних повідомлень

1. Освіта і соціальна мобільність суспільства.

2. Історія розвитку освіти як соціального інституту.

3. Функції освіти.

4. Розвиток освіти жінок на Слобожанщині.

5. Розвиток приватної освіти в Україні.

Тема IV. Соціальні цілі і функції освіти

План лекції

1. Соціально-економічні функції.

2. Соціально-політичні функції.

3. Культуротворчі функції.

У сучасних умовах склалося принципово нове положення вищої школи, яке обумовлене необхідністю реагування на загальносвітові тенденції, пов’язані з орієнтацією системи освіти на потреби інформаційного суспільства, на характерні для сучасного світу перманентні зміни, у тому числі і на соціально-економічні (а деколи і політичні) потрясіння, які часто відбуваються на початку XXI століття.

Вища школа поступово перетворилася на повноправного суб’єкта ринкових відносин, що кардинально стимулювало трансформацію її структури та істотну зміну соціальних функцій.

У рамках суспільства, що отримало назву інформаційного, освітня система стала головним соціальним інститутом, змінилися сутнісні взаємозв’язки освіти і суспільства в цілому. При цьому істотно зросла і особистісна складова суспільного прогресу, а значить, змінам підлягають як форма, так і зміст освітніх процесів і головне – функціональне призначення системи.

Історіографія проблеми соціальних цілей і функцій освіти достатньо обширна і різноманітна. Необхідно уточнити, не прагнучи обійняти неосяжне, що достатньо глибокий аналіз цього освітнього аспекту у спеціальній літературі даний вітчизняними авторами: А. Андрєєвим¹, В. Астаховою², Л. Герасіною³, М. Лукашевичем, В. Солодковим⁴, І. Шеремет⁵, О. Якубою ⁶та ін.

Достатньо і публікацій, що розвивають і заглиблюють напрацювання кінця ХХ ст., але вже на основі сучасніших тенденцій і процесів XXI століття. Представляють інтерес роботи С. Барабанової⁷, І. Ішиної⁸, М. Плоткіна⁹, В. Рахманіна і А. Верецької¹⁰, І. Смірнова¹¹, А. Черненко¹².

При цьому важливо підкреслити, що великий авторитет у вітчизняній соціології вищої школи має харківська школа, що дозволяє при вивченні даної проблеми спиратися на її публікації і дослідження.

Основні ж базові методологічні підходи закладені у працях, що визначили загальний сучасний рівень соціології освіти: М. Вебера, Дж. Дьюї, Е. Дюркгейма, К. Манхейма, В. Саймона, Н. Дж. Смелзера, Л. Уорда.

Аналізуючи соціальні функції вищої освіти в умовах переходу до інформаційного суспільства, необхідно враховувати, що предмет вивчення знаходиться у принципово інших умовах розвитку, ніж у попередні історичні періоди; він є динамічною нестійкою системою, спрогнозувати поведінку якої на тривалий час навряд чи можливо, але вичленити загальні тенденції цілком реально.

У вітчизняній літературі соціальні функції вищої школи розглядаються у широкому аспекті як категорія, що відображає зміст діяльності окремих елементів соціальної системи у цілому. До основних соціальних функцій вищої школи відносять наступні:

▪ соціально-економічні, пов’язані з формуванням і розвитком інтелектуального, науково-технічного і кадрового потенціалу суспільства;

▪ соціально-політичні, реалізація яких дозволяє забезпечити безпеку суспільства у найширшому її розумінні, соціальний контроль, соціальну мобільність, стійкий розвиток суспільства, його інтернаціоналізацію і включеність у загальноцивілізаційні процеси;

▪ функції культуротворчі – розвиток духовного життя суспільства, де вищій школі належить вирішальна роль, бо вона не тільки безпосередньо впливає на формування особи, але і закладає в неї відчуття соціальної відповідальності, дозволяє зберігати, розвивати і транслювати духовну спадщину.

При цьому необхідно відзначити, що взаємодія і переплетення вищеназваних функцій достатня є досить сильною і має тенденцію до подальшого зростання.