2. Критерії вихованості

Критерій (від гр. кгіїегіоп) – ознака, на основі якої здійс­нюється оцінка, мірило. Критерії вихованості – це теоретич­но розроблені показники рівня сформованості різних якостей особистості (колективу).

Критерії вихованості умовно поділяють на «тверді» і «м'я­кі». До «твердих» критеріїв належать важливі статистичні дані, які в комплексі характеризують загальний стан вихова­ності молоді: кількість правопорушень і тенденції їх зміни; кількість молодих людей, які відбувають покарання за скоєні злочини; кількість розлучень і сімей, які розпалися; темп поширення пияцтва, наркоманії, куріння, проституції серед молоді та багато інших показників. У педагогіці ці критерії використовуються порівняно мало; упродовж десятиліть не прийнято було говорити про проблеми, які виявляються при використанні цих критеріїв.

Для характеристики шкільного виховання застосовуються «м'які» критерії, що допомагають педагогам одержати за­гальне уявлення про хід і результати виховного процесу.

У психолого-педагогічній літературі є чимало методик і програм діагностики вихованості, які звертаються до різних критеріїв. За спрямованістю, способом і місцем застосування критерії вихованості умовно поділяють на дві групи: 1) пов'я­зані з проявом результатів виховання у зовнішній формі — судженнях, оцінках, вчинках, діях особистості (провідні яко­сті особистості, основні відношення особистості, віддалений результат виховання, суспільна спрямованість, поведінка у проблемній ситуації та ін.) і 2) пов'язані з явищами, прихова­ними від очей вихователя – мотивами, переконаннями, пла­нами, орієнтаціями.

Більшість з наявних методик і програм вивчення вихова­ності школяра громіздкі, недостатньо враховують реальні можливості класного керівника, фактор його часу. Педагог реально може здійснити обґрунтування мінімуму найбільш типових ознак, які характеризують вихованість учнів.

Як визначити цей мінімум? Пригадаємо, що особистість характеризується таким рівнем психічного розвитку, який дозволяє їй свідомо управляти власною поведінкою і діяль­ністю (С.Л. Рубінштейн). Отже, вихованість особистості ха­рактеризується не сукупністю окремих якостей, а їх певною ієрархією, змодельованою відносно вектора «мотив – ціль»: мотиви діяльності «цементують» загальну спрямованість особистості на об'єктивну мету діяльності; осмислена мета виконує роль орієнтира у побудові програми дій; програма визначає модель діяльності, її етапи, засоби і способи вирі­шення тих чи інших завдань; ефективне виконання діяльності передбачає самоконтроль, самооцінку, корекцію, визначення цілі вищого рівня тощо. Показниками вихованості виступа­ють такі інтегральні прояви особистості, як система цін­ностей (смислів), здатність включатися у різні види діяльно­сті, проявити в ній цілеспрямованість, осмисленість, само­стійність, творчу активність, відповідальність.

Кожен з визначених критеріїв тісно пов'язаний із суб'єк­тивною позицією особистості, її цілеспрямованою активніс­тю. Тому визначені компоненти взаємодіють, утворюють ці­лісність.

У визначенні показників і ознак вихованості учня вихід­ними є: з одного боку, інтегральні прояви особистості, їх структура, з іншого — їх динаміка: «зона найближчого роз­витку».

Оскільки суб'єктом діяльності вихованець стає в міру того, як розвиваються мотиви, цілі, здатність свідомо і самостійно будувати і творчо реалізувати програму дій, здійснювати са­моконтроль, самооцінку, корекцію діяльності, суттєвою озна­кою його вихованості є ступінь співвідношення регуляції і саморегуляції. Саме це співвідношення показує, які мотиви є домінуючими, як конкретизуються суб'єктивні цілі, як поєд­нуються знання, уміння, переконання, дії.

Таким чином, вихованість особистості учня є цілісним утворенням, яке має високий рівень сформованості змісто­вого, структурного і динамічного компоненту.

«Ключем» для практичного визначення ступеня сформо­ваності цих компонентів є диференційовані описи — ознаки різних рівнів вихованості.