3. Сучасні економічні теорії: кейнсіанство та неокейнсіанство, монета-

ризм, маржиналізм, інституціоналізм, неолібералізм, математична

школа.

Кейнсіанська школа – (У 1936 р. була опублікована монографія англійського економіста Джона Кейнса (1883-1946) «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей», у якій викладено основи його теорії та програму державного регулювання економіки.) засновник Джон Кейнс в 30-хрр.ХХст.запропонував принципово нові методи регулювання економіки, що базуються на новій економічній ролі держави: активне втручання держави в економіку, формування та стимулювання ефективного попиту, регулювання інвестиційної діяльності. Інструментами такого регулювання є державні інвестиції, державні закупки товарів,кредитні ставки, кредитний та бюджетний механізми. Кейнс - засновник макро- економіки - науки про перебіг економічних процесів в усій державі. Він дослідив ринкову економічну систему в цілому, вияснив закони її функ­ціонування, з'ясував комплекс методів активного впливу на процес від­творення суспільного капіталу в масштабі всієї національної економічної системи. Він проаналізував вплив держави на розвиток таких макроеко- номічних величин, як сукупний попит, сукупна пропозиція, споживання, нагромадження, рівень цін, прибутків та ін.

Неокейнсіанство – сучасна досконаліша модель кейнсіанської теорії, в якій макроекономічній аналіз найважливіших показників здійснюється з урахуванням науково-технічного прогресу, використанням позитивних аспектів монетаристської концепції, в органічному взаємозв'язку процесу виробництва і розподілу (Р. Харрод, Б. Хансен, Е. Домар, А. Лейонхувуд (США), Дж. Робінсон (Великобританія) та ін.). Методологічною основою неокейнсіанства слугує теза про неспроможність ринкового механізму забезпечити рівновагу економічної системи, макроекономічний підхід до аналізу проблем відтворення в умовах наук-техн.прогресу. З цією метою Р. Харрод обґрунтовує поняття "коефіцієнт капіталу" — відношення всієї величини використовуваного капіталу до національного доходу за відповідний проміжок часу, тобто капіталомісткість одиниці національного доходу як важливий показник ефективності розвитку економіки. Представники неокейнсіанства пояснюють кризи передусім внутрішніми факторами, зокрема, вони намагаються показати вплив на цей процес розподілу національного доходу між працею і капіталом, встановити органічний зв'язок між виробництвом і розподілом продуктів, залучити до такого аналізу фактор науково-технічного прогресу, а отже, необхідність постійного і безпосереднього державного регулювання економіки, зокрема забезпечення темпів її зростання. Істотний недолік неокейнсіанства — його неспроможність пояснити динаміку основних елементів ефективного попиту.

Монетаристська школа - виникла в кінці 50-х років XX ст. у США. Засновник Мілтон Фрідмен - професор Чиказького університету. Моне­таризм - економічна концепція, згідно з якою грошова маса в обігу віді­грає визначальну роль у формуванні економічної кон'юнктури та вста­новленні причинно-наслідкових зв'язків між зміною кількості грошей і величиною валового національного продукту, а також розвитку виробни­цтва. Виступає проти активного втручання держави в економіку. Засоба­ми регулювання економіки вважає досягнення збалансованості держав­ного бюджету, встановлення високих відсоткових ставок. Досягнення цієї школи - глибокий аналіз дії грошей на ринок товарів, обґрунтування впливу монетарної політики на розвиток економіки.

Школа маржиналізму - її засновник Менгер (з лат. гранична). Осно­вою маржиналізму є теорія граничної корисності, згідно з якою ринко­ва ціна товару визначається не суспільно-необхідними витратами праці, а ступенем насичення потреби в ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів. Широко застосовується в США, Швейца­рії, Франції. До позитивних сторін існування цієї школи слід віднести: докладний аналіз функціонування ринку, з'ясування закономірностей ціноутворення та грошового обігу, намагання дослідити питання опти­мального розподілу та використання ресурсів. До негативних слід відне­сти: переважання суб'єктивної мотивації, суб'єктивної оцінки поведінки людей, абстрагування від вивчення сутності капіталізму, тобто від від­носин власності, виробничих відносин. Прихильники даної школи на перше місце у вивченні ставлять не відносини між людьми, а відношення людини до речей.

Інституціоналізм – сучасний напрямок у розвитку економічної теорії, що виник у США наприкінці XIX - поч. XX ст. Заперечував обумовленість розвитку людського суспільства виробничими відноси­нами (відносинами власності), рушійною силою визначав психологічні, соціально-правові фактори. У процесі розвитку суспільства відбувається процес природного відбору інститутів, система яких утворює своєрідну культуру і визначає тип цивілізації. Ці інститути є особливими формами життя, що мають сталий характер.

Школа неолібералізму - ідея абсолютного невтручання держави в процеси економіки. Прихильники відстоюють принципи саморегулювання. Методологічна основа - ідеї традиційного лібералізму, нової історичної школи та неокласики. На відміну від авторів неокласичних теорій зростання, які досліджували кількісні аспекти капіталістичного відтворення, неоліберали розглядали, насамперед, якісні, інституціональні проблеми. Вирішення таких проблем вони вважали достатньою передумовою для знищення фундаментальних кількісних диспропорцій процесу відтворення. З традиційним лібералізмом неолібералізм поєднує, насамперед, ідея індивідуальної свободи та вільної конкуренції. Сучасний неолібералізм визначає функціями держави коригування ринкового ладу та забезпечення соціальної стабільності суспільства. Провідні центри неолібералізму були сформовані у Великобританії - лондонська школа неолібералізму Л.Робінс, Австрії - віденська або неоавстрійська Л.Мізес, Ф.Хайєк, М.Ротбард, Франції - паризька школа Ж.Рюєф, М.Алле, Німеччині В.Ойкен, А.Мюллер-Армак, Л.Ерхард, США - чикагзька (монетарна) школа Ф.Найт, М.Фрідмен, Італії Д.Ейнауді.

Математична школа – виникла у середині ХІХ ст., на основі використання математичних методів та моделей для опису економічних явищ і процесів та розрахунку економічних показників Найбільший внесок в розвиток цього напряму в економічної теорії зробили В. С. Джевонс, Л. Вальрас, В. Парето., основна ідея - всі еконо­мічні процеси можна пояснити на основі математичної формули.