8. Аспекти власності.

Під правами власності розуміються санкціоновані суспільством (законами держави, адміністративними розпорядженнями, традиціями, звичаями) поведінкові діями людей, які пов'язані з існуванням економічних ресурсів і економічних благ, і стосуються їх використання або невикористання.

Права власності - це своєрідні правила гри, прийняті в суспільстві по приводу ресурсів і благ, які будь-яка особа повинна дотримуватися у своїх взаєминах з іншими суб'єктами або нести витрати через їх недотримання.

Історично мали місце такі різновиди приватної власності:

- трудова приватна власність - приватна власність, заснована на особистій праці власника;

- приватна власність, заснована на праці рабів, тобто особисто невільних людей;

- поземельна приватна власність (власність з приводу землі як основного ресурсу в період феодалізму);

- приватна власність, заснована на використанні найманої праці, в тому числі і акціонерна форма власності (яка більшістю авторів розглядається як різновид приватної власності).

Важливо розрізняти поняття «власність» в юридичному та економічному сенсі. Будь-які економічні відносини визначаються відповідними економічними діями незалежно від розуміння цих дій суспільством. Юридичні ж відносини є відображенням правил, які суспільство виробляє свідомо. Власність, як юридична категорія , визначає приналежність об'єкта власності се суб'єкту, власнику; регулює оборот майна, тобто зміну власника. Власність як правова категорія являє собою відносини між людьми з приводу володіння, користування і розпорядження майном, де воля одних людей є кордоном для волі інших. Юристи оперують з вже існуючою власністю, вони не розглядають питання її походження. Як економічна категорія власність виражає відносини привласнення. У даному випадку власність - суспільно-виробничі відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ, і в першу чергу засобів виробництва. Економісти вивчають питання придбання власності шляхом виробництва, обміну, розподілу. Для економічної теорії дуже важливий об'єкт власності, так як володіння унікальною власністю дає власнику особливий соціальний статус по відношенню до інших людей, які не мають такої власності.

9. Поняття суспільно-економічної формації. Цивілізаційний підхід розвитку суспільства.

Формаційна модель всесвітньої історії розроблена К. Марксом. Відповідно до неї, людство від однієї стадії, за марксистською термінологією - формації, рухається до іншої, більш високої і, таким чином, ніби піднімається сходами прогресу. Суспільно-економічна формація - це сукупність усіх сторін життя суспільства на відповідному ступені розвитку.

К. Маркс виділяв три суспільно-економічні формації: первинну (первісну, архаїчну); вторинну (економічну, засновану на приватній власності); третинну (комуністичну). Історичний розвиток постає як послідовна зміна суспільно-економічних формацій.

Вирішальну роль у розвитку суспільства, відповідно до марксистської теорії, відіграють виробничі (економічні) відносини. Вони виступають базисом формації, що визначає надбудову суспільства, тобто пануючі ідеї і погляди та відповідні їм організації. 

ХВИЛІ ЦИВІЛІЗАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ.Критикуючи марксистську теорію формації, ряд дослідників, проте, підтримує саму ідею виділення стадій у світовому історичному процесі. Ось,- приміром, якою бачиться всесвітня історія О. Тоффлеру. 10 тисяч років тому почалася перша хвиля великих змін. Вона перетворила племена кочівників в осілих селян. Ця аграрна революція поклала початок цивілізаційному етапу людської історії. Таким чином, першою стадією світової цивілізації стало аграрне або традиційне суспільство. Потім, приблизно 300 років тому, у Західній Європі почалася промислова революція. її результатом стало перетворення аграрного суспільства в індустріальне. І знову істотно змінився спосіб життя людей. Сьогодні ми спостерігаємо третю хвилю змін, що не менш глибока, ніж промислова революція, але протікає значно швидше. Світ вступає в стадію постіндустріального інформаційного суспільства.

Подібну схему суспільно-історичного розвитку запропонував інший американський соціолог У. Ростоу. Він виділяє п'ять стадій розвитку, дві з яких є проміжними, що забезпечують перехід до нової фази розвитку:

1. Традиційне суспільство. Це аграрні суспільства з досить примітивною технікою, перевагою сільського господарства в економіці, станово-класовою структурою і владою великих земельних власників.

2. Перехідне суспільство. На цьому етапі розвитку відбуваються досить бурхливі зміни в суспільному житті: росте сільськогосподарське виробництво" з'являється новий вид діяльності - підприємництво і відповідний йому новий тип заповзятливих людей, складаються централізовані держави, посилюється національна самосвідомість. Усе це готує передумови для переходу суспільства до нового ступеню розвитку.

3. Стадія "зрушення" із промисловими революціями і наступними за ними соціально-економічними і політичними перетвореннями.

4. Стадія "зрілості", пов'язана з розвитком науково-технічної революції, ростом значення міст і чисельності людського населення.

5. Ера "високого масового споживання". її найважливіша риса - значний ріст сфери послуг, виробництва товарів споживання і перетворення їх в основний сектор економіки.

Сьогодні прихильники стадіально-цивілізаційного підходу, з огляду на економічні фактори розвитку, усе більше значення надають духовним цінностям суспільства. Так, постіндустріальне суспільство характеризується, в першу чергу, такими поняттями, як "знання", "інформація", "освіта", "наука".

Стадіально-цивілізаційний підхід широко використовується в сучасному суспільствознавстві, хоча багато хто визнає його слабкі сторони. Так само як і формаційний підхід, він схематичний, слабко враховує особливості розвитку окремих країн і регіонів. Критикується і ставлення до західного суспільства як до "локомотива історії"" що прокладає шляхи розвитку всього людства.