Специфіка буття суспільства як співбуття людей. Суспільне буття та суспільна свідомість.

Суспільне буття—це реальний процес життя, система соціальних зв’язків і відносин, що зумовлюють зміст, характер, спрямованість життєдіяльності людини, виникнення, функціонування, розвиток свідомості як особливого типу, способу її орієнтації в навколишній діяльності. Тут на перший план виступає зумовленість виникнення свідомості суспільним буттям. Виникнувши свідомість перетворюється з результату на передумови людської життєдіяльності.

В історії суспільної думки суспільство часто розуміли як об'єднання людей для задоволення спільних потреб. Так, у XVII—XVIII ст, у концепціях Томаса Гоббса, Жан-Жака Руссо, Франсуа-Марі Вольтера та ін, панувало розуміння суспільства як результату суспільної угоди, добровільного договору для забезпечення контролю над своїми діями, миру в суспільному житті, для задоволення спільних інтересів людей, У XIX ст, видатний німецький мислитель Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770 — 1831) протиставив теорії "суспільного договору" концепцію "громадянського суспільства" як сфери економічних відносин, де всебічно переплітається залежність усіх від усіх. Суспільство, на його думку, — це реальний процес життєдіяльності людей, що відбувається завдяки втіленню в життя абсолютної ідеї як надсвітової духовної сутності. А Карл Маркс розглядав суспільство як сукупність історично зумовлених форм спільної діяльності людей, як сукупність взаємозв'язків та відносин між людьми, основними з-поміж яких є економічні зв'язки та відносини. Саме вони визначають вигляд суспільства, характер стосунків між людьми, типи соціальних інституцій, специфіку діяльності і форми свідомості. Головний висновок К.Маркса полягає в тому, що суспільне буття людей визначає суспільну свідомість, що є ідейними засадами матеріалістичного розуміння історичного розвитку суспільства.

Суспільна свідомість – це виражене в логічній, понятійній формі і закріплене в мові усвідомлення людиною сутності світу свого буття і своєї сутності, свого місця у світі, ставлення до нього і до себе, можливостей його пізнання і перетворення. Свідомість як усвідомлення буття є, з однієї сторони, відображенням об’єктивною за своїм змістом, а з другої сторони – містить у собі моменти суб’єктивного ставлення людини до дійсності. Усвідомлення, отже, виступає як виявлення активного відношення людини до дійсності. Це відношення реалізується насамперед через практичне освоєння людиною навколишнього світу і є відображенням форм людської діяльності і створюваного цією діяльністю предметного світу олюдненої природи. Усвідомлення – це єдність знань і переживань, єдність об’єктивного змісту свідомості і його оцінки. Характер і спрямованість ставлення людини до умов свого буття зумовлюється насамперед характером і спрямованістю потреб і інтересів. Вони визначають характер і спрямованість ставлення людини до світу, і саме той кут зору, під яким людина сприймає його. Отже, суспільна свідомість виникає як результат залежності життєдіяльності людини від соціальних умов життя, як реалізація потреби в новому типі орієнтації. Тобто свідомість – це породження, продукт суспільного буття.

51.

Суспільне життя відбувається в трьох основних сферах, або реальних процесах життєдіяльності, - в матеріально-економічній, соціально-політичній і духовно-культурній. Потрібно підкреслити, що визначення трьох основних сфер суспільного життя має певною мірою відносний, умовний характер, тому що реальна людська життєдіяльність - це тісний взаємозв'язок і взаємовплив цих сфер. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя веде до створення деформованої моделі суспільства.

В процесі багатогранної життєдіяльності людей складаються певні суспільні відносини. Соціальні відносини охоплюють всі сфери суспільного життя та діяльності. Матеріально-економічні відносини включають в себе виробничі відносини, технологічні, відносини розподілу, обміну; соціально-політичні - політичні, правові, моральні, класові, національні, соціально-групові; духовно-культурні - моральні, релігійні, худжньо-естетичні, наукові відносини. Суб'єктами суспільних відносин є індивіди та соціальні спільноти, саме їх інтереси та потреби лежать в основі суспільних відносин.

52.

Матеріально-економічна сфера є процесом перетворення і освоєння природи з метою створення матеріальних умов і засобів життя. Характер і рівень матеріального виробництва визначається способом освоєння природи, тобто способом виробництва. Спосіб виробництва - це конкретно-історична єдність продуктивних сил і виробничих відносин.

53.

Соціально-політична сфера життєдіяльності - це сфера продукування способів і форм спілкування, правил взаємостосунків між людьми. Вона пов'язана з формуванням в процесі історії соціальних спільнот (конкретно-історичних суспільств, держав, класів, націй, етносів, різноманітних соціальних груп) і соціальних інститутів - форм організації і регулювання стосунків в суспільстві. Однією з найважливіших функцій суспільства є функція організації, упорядкування, нормалізації суспільних відносин. Саме регулятивну функцію виконують соціальні інститути. Вони "обслуговують" всі сфери суспільства, забезпечуючи соціальну консолідацію і стабілізацію життя всього суспільства. Соціальні інститути - це і певні установи, і сукупність норм та культурних зразків, і система поведінки, відповідна до цих норм. В залежності від сфер життєдіяльності виділяють такі соціальні інститути: економічні (розподіл праці, власність, заробітна плата), політичні, або інститути влади (держава, армія, суд, партії, профспілки тощо), інститут права, освіти, сім'ї, церкви, інститути в сфері культури (традиції і звички, мораль тощо).

54.

Політична сфера акумулює в собі все, що стосується політики: політичні структури, політичні відносини, політичну діяльність, політичну свідомість і т. ін. Динаміка функціонування політичної сфери найповніше характеризується через політичне життя суспільства. Політичне життя — частина суспільного життя, пов'язана з конкретно-історичною, свідомою, предметною та цілеспрямованою політичною діяльністю людей щодо виявлення, узгодження та реалізації їхніх соціально-політичних інтересів у процесі формування та реалізації політичної влади в суспільстві. Надто складно? Спробуємо дещо спростити, використавши поняття змісту політичного життя, пов'язавши його з процесами встановлення та функціонування влади, реалізації притаманних їй функцій, відносин між різними суб'єктами політики. Під останніми, нагадаємо, ми домовилися розуміти політичні структури, зокрема суспільно-політичні об'єднання, партії, лідерів, пересічних громадян та ін. Політичне життя — річ різноманітна й різновекторна, бо кожен із компонентів політичної сфери суспільства (див. рис. 7) у різні моменти розвитку може мати й має неоднакову динаміку змін. Проте, намагаючись раціоналізувати та структурувати навіть такі складні об'єкти дослідження, спробуємо класифікувати політичне життя за різними принципами. Політичне життя детермінується (визначається) насамперед економічними та соціальними чинниками (табл. 3).

55.

Духовно-культурна сфера є процесом духовного виробництва, процесом формування і функціонування об'єктивних форм духовного життя - мистецтва, моралі, релігії, філософії, науки, культурних цінностей, суспільних цілей, ідеалів, а також таких явищ культури, як виховання, освіта. В марксистській філософії духовно культурна сфера традиційно розглядалася як похідна від матеріально-економічної сфери, як така, що виконує роль несамостійного елементу "другого порядку". З цього приводу потрібне зазначити, що духовне начало є основою самоорганізації і самозбереження суспільства. Кожне суспільство в своєму розвитку грунтується на певній системі цінностей, норм, ідеалів. Якщо ідеали суспільства, його культура, Форми менталітету, свідомості підпадають під загрозу ерозії, то змінюються і суспільні відносини, трансформується сама цивілізація. Суспільне життя в будь-якій формі і на будь-якому рівні визначається духовно-культурними чинниками, які не можна ігнорувати.

56.

Суспільна свідомість – це виражене в логічній, понятійній формі і закріплене в мові усвідомлення людиною сутності світу свого буття і своєї сутності, свого місця у світі, ставлення до нього і до себе, можливостей його пізнання і перетворення. Свідомість як усвідомлення буття є, з однієї сторони, відображенням об’єктивною за своїм змістом, а з другої сторони – містить у собі моменти суб’єктивного ставлення людини до дійсності. Усвідомлення, отже, виступає як виявлення активного відношення людини до дійсності. Це відношення реалізується насамперед через практичне освоєння людиною навколишнього світу і є відображенням форм людської діяльності і створюваного цією діяльністю предметного світу олюдненої природи. Усвідомлення – це єдність знань і переживань, єдність об’єктивного змісту свідомості і його оцінки. Характер і спрямованість ставлення людини до умов свого буття зумовлюється насамперед характером і спрямованістю потреб і інтересів. Вони визначають характер і спрямованість ставлення людини до світу, і саме той кут зору, під яким людина сприймає його. Отже, суспільна свідомість виникає як результат залежності життєдіяльності людини від соціальних умов життя, як реалізація потреби в новому типі орієнтації. Тобто свідомість – це породження, продукт суспільного буття.

57.

Під формам суспільної свідомості розуміють різні форми відображення у свідомості людей об'єктивного світу і суспільного буття, на основі якого вони виникають в процесі практичної діяльності. Суспільна свідомість існує і виявляється у формах політичної свідомості, правової свідомості, моральної свідомості, релігійного і атеїстичного свідомості, естетичної свідомості, природно-наукової свідомості.

Існування різних форм суспільної свідомості визначається багатством і різноманіттям самого об'єктивного світу - природи і суспільства. Різні форми свідомості відбивають відносини між класами, націями, соціальними спільнотами і групами, державами і є основою політичних програм. У науці пізнаються конкретні закони природи. Мистецтво відображає світ у художніх образах і т. д. Маючи своєрідний предмет відображення, кожна форма свідомості має свою особливу форму відображення: наукове поняття, моральну норму, релігійну догму, художній образ.

Але багатство і складність об'єктивного світу створюють тільки можливість появи різних форм суспільної свідомості. Реалізується ж ця можливість на основі конкретної суспільної потреби. Так, наука виникає тоді, коли просте емпіричне накопичення знання стає недостатнім для розвитку суспільного виробництва. Політичні та правові погляди та ідеї виникли разом з класовим розшаруванням суспільства.

а) Політична свідомість.

Політична свідомість є своєрідним стрижнем усіх форм суспільної свідомості і займає серед них особливе місце, тому що в ньому відбиваються економічні інтереси класів і соціальних груп, воно робить значний вплив на боротьбу за владу і на всі сфери соціального життя. Політичному свідомості належить провідна роль, так як воно ближче стоїть до економічного базису і висловлює матеріальні та політичні інтереси суб'єктів. Економіка є первинною по відношенню до політики, але й політика здатна впливати на економіку, на рішення її задач, тому що вона є концентрований вираз економіки. А тому політична свідомість в цілому відіграє велику роль у системі суспільної свідомості.

Виділяються рівні політичної свідомості: буденно-практичний та ідеолого-теоретичний.

Носіями буденної свідомості є всі члени суспільства, і воно виконує масштабну роль, відбиваючись у масових політичні настрої.

б) правова свідомість.

Правове свідомість найбільш тісно пов'язане з політичною свідомістю, тому що в ньому безпосередньо проявляються і політичні, і економічно е інтереси соціальних груп. Воно надає значний вплив і на економіку, і на політику, і на всі сторони соціального життя.

Під правовою свідомістю розуміється система знань і оцінок, за допомогою яких усвідомлюється сфера права громадськими суб'єктами (індивідами, групами, класами). Правову свідомість виконує в суспільстві регулятивну, оціночну та пізнавальну функції.

58.

Тривалий час у філософській і соціологічній літературі суспільний прогрес розглядався переважно як прогрес матеріального виробництва, в межах якого людина поставала як його засіб. Життя підтвердило неспроможність цьго спрощеного розуміння історії, довело неохідність розглядати суспільство як складну систему, де всі сторони взаємопов'язані і доповнюють одна одну. Людина посідала в цій системі центральне місце.

Питання про суспільний прогрес, його сутність і роль у житті суспільства цікавило мислителів багатьох поколінь. Переважна більшість з них не могла дати наукове висвітлення цієї проблеми. Тільки з відкриттям матеріалістичного розуміння історії, появилась можливість розкрити сутність суспільного прогресу, джерело розвитку суспільства, його рушійні сили і критерії.

Основні ознаки суспільного прогресу знайшли відображення у працях основоположників діалектико-матеріалістичної філософії. Вони вважають, що суспільний прогрес необхідно досліджувати в аспекті соціально-діяльнісної сутності людини. Сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність є основним процесом свідомої, цілеспрямованої, перетворюючої дії на навколишній світ і на саму людину, для забезпечення свого існування, функціонування і розвитку. Ця сутність проявляється в діалектиці потреб і діяльності, де потреби постають вихідним імпульсом життєдіяльності, а діяльність - способом задоволення, відтворення і народження потреб. Слід зазначити, що сутність людини не залишається незмінною. Тому процес становлення і розвитку людини доцільно розглядати як складний діалектичний процес.

Таким чином, суспільний прогрес – це процес безперервного становлення і розвитку людської сутності, що постає як неухильне вдосконалення самої життєдіяльності, здібностей людей по забезпеченню необхідних умов свого існування.

Дослідження суспільного прогресу, його сутності і тенденцій, тісно пов'язане з проблемою його критеріїв. У літературі існують різні погляди на те, що є критерієм прогресивного, поступального розвитку суспільства. Складність даного питання полягає в тому, що суспільний прогрес є явищем складним і багатогранним. Крім того, він характеризується різними особливостями на різних ступенях людської історії. Важливо і те, що суспільний прогрес можна досліджувати як з точки зору самої сутності прогресу (до конкретно-історичних особливостей його здійснення на різних етапах історії і в різних країнах), так і з точки зору співвідношення між собою різних його ступенів (первіснообщинного, рабовласницького, феодального) в історичному розвитку суспільства.

Розглядаючи питання про критерії суспільного прогресу дослідники приводять, як правило, відоме твердження, що стан продуктивних сил являє собою основний критерій всього суспільного розвитку. Оскільки задоволення життєвих потреб людини, в якому матеріальне виробництво знарядь праці набуває особливого значення, процес матеріального виробництва становить у життєдіяльності людини головну сферу її діяльності. Виникнення матеріального виробництва, зумовлює виникнення всієї системи суспільних відносин.

Як уже зазначалося, сутність людини, маючи складну внутрішню структуру, знаходить своє реальне втілення в становленні і розвитку суспільства як цілісної системи. Варто нагадати, що суспільство в цьому разі розглядається водночас і як складна система, і як суб'єкт соціальної дії. З огляду на це, найбільш загальним критерієм суспільного прогресу, який охоплює всі аспекти сутності людини, є рівень людської свободи і творчості. Саме на рівні свободи і творчості відображається рівень розвитку продуктивних сил і характер суспільних відносин (насамперед виробничих). Вони визначають спосіб, ступінь і характер задоволення потреб людей, а також зміст і масштаби освоєння людьми навколишньої дійсності.

Рівень свободи та творчості розкриває ступінь розвитку всіх сутнісних сил людини, ступінь панування її над зовнішніми силами і силами своєї власної природи.

Зазначений рівень показує, в якій мірі людина здатна перетворюючи навколишній світ і саму себе, забезпечити життєдіяльність усього суспільства як цілісної системи і кожної людини зокрема. Такий підхід до виділення критеріїв суспільного прогресу є основою для їх визначення стосовно конкретно-історичних форм прояву цього прогресу в різних країнах.

Людство завжди цікавили критерії суспільного прогресу. Були такі критерії: освіта, наука, мораль, краса, любов, роль видатних осіб, розвиток продуктивних сил, виробничих відносин. В історії соціології довший час вважалося, що критерієм суспільного прогресу є розвиток продуктивних сил. Це була хибна думка, тому, що продуктивні сили існують в єдності з виробничими відносинами. Тому, на сьогоднішній день, критерієм суспільного прогресу є кількісний і якісний розвиток продуктивних сил, в єдності з виробничими відносинами. Корені суспільного прогресу необхідно шукати в матеріальному житті суспільства.

Розкриття сутності і основи критеріїв суспільного прогресу є недостатнім для розуміння історичного розвитку суспільства (причин і характерів цього розвитку). Тому, дуже важливим у дослідженні суспільного прогресу є питання про його джерела та історичні типи.

При вирішенні питання про джерела суспільного прогресу серед дослідників цієї проблеми єдності не має, хоча більшість виходить з того, що зазначене джерело слід шукати в суперечностях. Разом з тим, у питанні про те, яку суперечність слід вважати джерелом суспільного прогресу, існують різні погляди.

Найбільш поширеною є думка, згідно з якою загальносоціологічною суперечністю суспільного розвитку є суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами.

При цьому підкреслюється, що процес розв'язання суперечності знаходиться у відповідності рівня розвитку продуктивних сил виробничим відносинам.

Поширений також погляд, за яким основною суперечністю суспільного розвитку є суперечність між неухильно зростаючими матеріальними, культурними потребами людей, з одного боку, і досягнутим рівнем виробництва - з іншого.

Якщо суспільний прогрес є процесом становлення і розвитку сутності людини, то це джерело слід шукати саме в суперечностях людської сутності, яка проявляється в діалектиці потреб і діяльності. При цьому, потреби становлять певну систему, якій відповідає і певна система видів діяльності.

Таким чином, основна суперечність суспільного прогресу в цілому є суперечністю між потребами і можливостями їх задоволення, зумовленими досягнутим рівнем виробництва.

На відміну від природи, де суперечність як джерело розвитку є водночас і його рушійною силою, в суспільстві проблема джерел розвитку і рушійних сил набуває більш складного характеру. Це пояснюється тим, що в суспільстві об'єктивні закони його розвитку реалізуються через цілеспрямовану діяльність людей, зацікавлених у забезпеченні необхідних умов задоволення своїх потреб, свого існування, функціонування і розвитку. Інтереси людей, груп, класів не завжди збігаються з напрямком дії об'єктивних законів. Ця діяльність людей може сприяти поступальному розвитку суспільства, або гальмувати його. Тому під рушійними силами суспільного прогресу слід розуміти ті соціальні сили, завдяки дії і взаємодії яких здійснюється розв'язання і відтворення суперечностей, що являють собою джерело розвитку суспільства.

59.