- •Філософське вчення Платона.
- •Філософія Арістотеля.
- •Філософське вчення Фоми Аквінського.
- •Філософія Відродження
- •Философия Нового времен. Ф.Бэкон, т.Гоббс
- •Философия б. Спинозы.
- •Французький матеріалізм, його тлумачення людини та суспільства
- •Філософське вчення Канта.
- •Філософська система г. Гегеля і його діалектичний метод.
- •Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •Основні ідеї марксистської філософії. Проблема відчуження людини.
- •Філософська думка Київської Русі.
- •Проблема людини в філософських вченнях в. Соловйова та м.Бердяєва.
- •Філософія екзистенціалізму.
- •"Буття" як філософська категорія. Форми буття та їх діалектична єдність.
- •Категорія "матерія" у філософії. Сучасна наука про основні форми й структурність матерії.
- •Рух як спосіб існування матерії та його основні форми. Рух і розвиток. Специфіка соціального руху.
- •Простір і час — форми існування матерії. Соціальний простір і соціальний час як буття людини в культурі.
- •Постановка проблеми свідомості в історії філософії.
- •Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.
- •Розуміння пізнання як діалектичного й культурно-історичного процесу взаємодії людини і світу. Об'єкт і суб'єкт пізнання.
- •Буденне та наукове пізнання. Форми і методи наукового пізнання.
- •Проблема істини у філософії. Діалектична єдність абсолютної й відносної істини. Істина й омана. Істина та правда.
- •Категорії діалектики
- •Основні терміни
- •Поняття і сутність антропосоціогенезу. Філософія й наука про походження людини.
- •Специфіка буття суспільства як співбуття людей. Суспільне буття та суспільна свідомість.
- •Культура як символічний світ людського життя. Співвідношення культури й цивілізації.
- •Глобальні проблеми сучасності та майбутнє людства.
Культура як символічний світ людського життя. Співвідношення культури й цивілізації.
Слово «культура» похідне від латинського «cultura» (обробіток, догляд, розвиток) і спочатку означало у Стародавньому Римі обробіток землі, працю землероба. Але надалі це слово почало вживатися в іншому, переносному значенні – «освіченість», «вихованість». У римського мислителя Ціцерона вже зустрічається поняття «культура душі», він вважав, що філософія є «культурою розуму». Отже, за Ціцероном, філософія є культурою тому, що як і у випадку із землеробством, обробляє розум для його удосконалення. Важливою тут є думка, що культура, з одного боку, є діяльністю по перетворенню людиною природи (землеробство), а з другого – засобом удосконалення духовних сил людини, її розуму (філософія). Розглядаючи ораторське мистецтво як найбільш повний вияв культури, Ціцерон вбачав у ньому засіб звеличення, самоутвердження людини – культура розвиває людину, і в цьому, на думку римського філософа і державного діяча, полягає її головна функція.
Основою культури є людяність, гуманізм; її гуманістичний характер реалізується через всебічний розвиток людини, виявлення її сутнісних сил і здібностей.
Важливим і принциповим питанням дослідження культури є осягнення сутності всього феномена суспільного життя, осягнення джерела походження культури – суспільної праці, засобами якої людина перетворює природу і саму себе, створює свій власний, відмінний від природи духовно-предметний світ, розгортає у ньому всі свої життєві процеси. Культурою у цьому розумінні вважається все, що створене творчою людською діяльністю людини для людини, для її розвитку, все, що ввійшло у практику як загальнолюдське надбання, що сприяє утвердженню і вияву людського в людині і суспільстві. Культура є, таким чином, штучно створеною людиною другою природою, надбудовою над першою, «живою природою», створеним людиною світом.
Таким чином, культура – це художні полотна і архітектурні споруди, наукові досягнення та освіта, результати матеріального виробництва і мораль, поетична творчість і вихованість людини. Це також спосіб і результат самоствердження людини у всіх сферах суспільного життя.
Все ж те, що суперечить гуманізму, людяності віднести до культури неможливо. Подібного роду явища, відносини, процеси, поведінку називають «антикультурою».
Поняття «культура» і «цивілізація» мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти. У свій час це підкреслював ще видатний німецький філософ І. Кант. Він поставив питання: що таке людська цивілізація й чи може людина відмовитись від неї? З його точки зору, цивілізація починається зі встановленням людиною правил людського життя й людської поведінки.
Виходячи з сучасних розумінь, доцільно підтримати одну з поширених точок зору на співвідношення культури і цивілізації, не розглядаючи детально саме поняття цивілізації, оскільки про нього йшла мова раніше, при розгляді цивілізаційного і формаційного підходів до історії.
Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку.
Такий підхід дозволяє побачити відмінність цивілізації від культури. Розглянемо їх детальніше.
Перша ознака цивілізації – рівень розвитку культури – досліджена в етнографічній, історичній, соціологічній та філософській літературі. Але саме при вивченні даної ознаки найчастіше відбувається ототожнення культури і цивілізації.
Друга ознака – спосіб освоєння культури – ще недостатньо досліджена як у західній, так і вітчизняній літературі, хоча знання цієї ознаки надзвичайно важливе: світовий досвід, історія людства свідчать, що який спосіб освоєння культури, така і цивілізація.
Отже, невід’ємною і суттєвою рисою сучасного цивілізаційного процесу має бути органічна і гармонійна єдність культури і цивілізації. Проте к-ра ніколи не поглинається цілком цивілізацією. Вона залишається жити порівняно самостійно як загальна смислова характеристика людського буття, як його смислотворче начало. Ось чому, коли цивілізація виходить з-під контроля к-ри – вона деградує.
60.
