Философия б. Спинозы.

В своем учении мыслитель довел до логического завершения присущий многим мыслителям Нового Времени идеал построения философии как точной науки. Веря в разумность устройства мироздания, в наличие и постижимость одной-единственной истины, Спиноза строит свое учение «геометрическим способом». Сначала идут определения («дефиниции»), затем «постулаты» (подобные геометрическим аксиомам), затем «теоремы», выводимые из «постулатов», а затем доказательства теорем и пояснения к ним.

Философ выделял 3 вида познания. Первый – низший вид познания: познание, основанное на чувственном опыте. Второй вид познания – более предпочтительный – это «рассуждения разума» или рассудочное познание: связанная и логически последовательная цепь рассуждений, опирающаяся на изначальное, самоочевидное и достоверное знание. Третий и высший вид познания – интуиция, непосредственное познание истины в ее полноте. Так мы познаем прежде всего Бога. Для Спинозы Бог есть не что иное как «Субстанция, или Природа». Учение о Боге-Субстанции должно предварять этические выводы его философии, позволяя человеку преодолеть свою ограниченность и взглянуть на мир «с точки зрения вечности».

Лейбниц

Немецкий философ Готфрид Вильгельм Лейбниц (1646 - 1716), считал, что мир состоит из мельчайших элементов, или монад (единое или единица с греч.), - духовных элементов бытия, обладающих активностью и самостоятельностью (Монады вовсе не имеют окон, через которые что-либо могло бы войти туда и оттуда выйти), находящихся в непрерывном изменении и способных к страданию, восприятию и сознанию. Следовательно, к понятию субстанции прибавляется понятие деятельной силы. Каждые две силы есть единица бытия или монада. Монада единица бытия, духовный атом. Лейбниц изъял из единой субстанции Спинозы его пантеистическое понимаемого Бога. Бог, по Лейбницу, возвышается над телесным миром, являясь его виновником и господином. Единство и согласованность монад есть результат Богом предустановленной гармонии. Так низшим монадам присущи лишь смутные представления (неорганический мир и растения); у животных представления достигают ступени ощущений, а у человека - ясного понимания, осмысления. Признавая с одной стороны, основным свойством монад деятельную силу, устанавливая энергийную связь между ними, а с другой - защищая идею Бога-творца, Лейбниц через теологию подходит к принципу диалектики. Монада - зеркало единой и бесконечной Вселенной. Т.о. все в мире живое и одушевленное. Монадология Лейбница обязана открытию микроскопа, которым он восхищался. Отвергая представление о пространстве и времени как о самостоятельных началах бытия, существующих наряду с материей и независимо от нее, он рассматривал пространство как порядок взаимного расположения множества индивидуальных тел, существующих вне друг друга, а время - как порядок сменяющихся друг друга явлений или состояний.

15.

Французький матеріалізм, його тлумачення людини та суспільства

Людину – «усереднену особистість», представника сурогатної суспільності, машину з кісток і м’яса – і ставить на передній план Просвітництво. Просвітники заперечували реальність самого змісту свободи як філософської проблеми. Ламетрі див. що людина не більше ніж тварина або ж сукупність рушійних сил, що взаємно збуджують одна одну. Душа є тільки рушійним початком або ж матеріальною частиною мозку, яку можна вважати головним елементом всієї нашої машини. Якщо людина – це машина, то зрозуміло, вона абсолютно не здатна на творчі дії. Специфічність людини, її нібито принципова відмінність від інших частин природи, на переконання Гольбаха, є лише видимістю людини, на думку Гольбаха , вважає себе специфічною істотою лише завдяки недостатньому міркуванню над природою, звідси виникають поняття духовності. Насправді ж, будучи природною істотою, людина цілком підпорядкована природі. Волю порівнював з кулею, яка отримавши перший поштовх, що примусив її рухатися по прямій лінії, повинна однак, змінювати свій напрямок, оскільки на неї подіяла інша сила, більш ніж перша. Людина не буває вільною ні хвилини у своєму житті. Всі наші вчинки підпорядковані фатальності. Фатальність, твердить він, це вічний, неминучий, необхідний, встановлений у природі порядок діючих причин з похідними від них діями. Активне втручання людей у вхід подій, на думку Гольбаха, не є розумним.

Дещо своєрідною виявляється позиція Дідро, одного з найсловетніших представників блискучої плеяди просвітників 18 ст. Різниця між людиною та статуєю мармуром і пилом, Дідро вважав дуже незначна. Між людиною і природою немає якісної відмінності, і вона не менш механічна ніж розум. Він вважає що якщо свобода й існує, то тільки внаслідок незнання. Тому говорити всерйоз про свободу людини, за Дідро, можна лише відносно абстрактної людини, людини яка не збуджується жодними мотивами, людини, яка існує лише уві сні або ж у думці. Об’єктивна реальність охоплює собою і те, що було, і те що буде, тобто охоплює можливості які є не менш реальними ніж дійсність з її вимірами, але спосіб їх існування істотно інших, ніж дійсності. Людина, суспільне буття взагалі характеризуються існуванням багатомірним, одночасно в усіх (і дійсному, і можливому) параметрах об’єктивної реальності. Висновок зроблений Гельвецієм трактують про свободу , це тракт про наслідки без причин.

16.