49. Цінності

Цінності — це життєво значущі предмети, природні утворення і про­дукти людської діяльності. Розрізняють два види цінностей: пов'язані з вітальними потребами (насамперед забезпечення біологічного, фізич­ного життя); пов'язані з вищими, духовними потребами.

Цінності також поділяються на такі, що офіційно санкціонуються і культивуються за рахунок і за допомогою тієї системи засобів, які є в розпорядженні держави, і такі, що існують незалежно від офіційно про­пагованих, тобто на рівні буденної свідомості.

Нинішній стан ціннісного світу, зокрема, українського загалу надто неоднозначний, складний і багато в чому суперечливий. Він характери­зується, з одного боку, кризою старої ідеології, крахом застарілих цін­ностей, масовою відмовою від радянських символів, а з другого — пе­регрупуванням носіїв цієї ідеології. Замість монолітної, гомогенної культури, яка домінувала раніше, виникає багато співіснуючих куль­турно-ціннісних світів, різноманітних ціннісних систем. Тобто в україн­ському соціумі немає нині ціннісного консенсусу, а навпаки, ціннісне поле надто розмаїте, тут відбувається складна "гра" корпоративних, гру­пових інтересів.

50. Вплив ідеології на формування політичної культури

Однією із форм політичної свідомості є політична ідеологія— цілісне, концептуальне відображення інтересів певних класів, соціальних груп та інших спільностей, пов'язане з боротьбою за владу, її здійснення і захист з метою реалізації цих інтересів. По-справжньому конструктивна ідеологія повинна відпо­відати життєвим реаліям і спиратися на досягнення науки. Правильно сформульовані ідеологічні доктрини дають змогу розробити адекватні підходи до соціальних процесів, проблем внутрішньої і зовнішньої політики. Інша справа, коли ідеологія утопізується. Подолання ідеологізмів є необхідною умовою формування політичної свідомості, адекватної природі громадянського суспільства. Звичайно, політична багатоукладність на грунті різних форм власності, в тому числі і трудової приватної, політичний плюралізм і багатопартійність передбачають як цілком нормальний стан суспільної свідомості ідеологічний плюралізм, а отже, конкуренцію і суперництво різних ідеологій. Жодна ідеологія не повинна бути державною, примусовою, офіційною, тобто виключається ідеологічний монополізм. Хоча кожна партія намагається свою ідеологічну платформу видати за єдино істинну.

51. Політична культура виборців

Виборча культура – це здатність раціонального, усвідомленого політичного вибору, що припускає наявність щодо стійкої системи знань, оцінок, норм електоральної поведінки і електоральних відносин, традицій, колективної історичної пам’яті людей про минулі виборні процеси (їх результати і наслідки). Виборча культура обумовлює, з одного боку, відповідальність виборця (як розуміння ним значущості виборів, інтерес до них і бажання розібратися в ситуації), а з іншого – і його політичну компетентність, уміння оцінити ситуацію, співвіднести свої інтереси з програмними пропозиціями, заявами, обіцянками кандидатів, платформ партій тощо. Виборча культура включає ті елементи і феномени суспільної свідомості, а в більш широкому розумінні – духовної культури суспільства, котрі пов’язані з суспільно-політичними інститутами та виборчим процесом і впливають на формування, функціонування і розвиток державно-політичних інститутів, визначають хід і характер виборчих перегонів, напрямок політичного процесу загалом і політичної поведінки широких мас зокрема. Подібно до того, як культура визначає і пропонує ті чи інші норми й правила поведінки в різних сферах життя, виборча культура визначає й пропонує норми поведінки у сфері реалізації народовладдя. Вона формує електоральні процеси так само, як політична культура надає цілісності й інтегрованості політичній сфері, а загальнонаціональна культура суспільному життю в цілому.