55. Політична соціалізація

П.с. – перманентний процес залучення людини до політичної системи, формування в неї певного ставлення до влади, і формування політичної активності на грунті засвоєння змісту п.к. суспільства і самостійного осмислення цінностей соціального буття.

Виокремлюють два основних періоди політичної соціалізації люди­ни. Перший охоплює дитячі та юнацькі роки, другий — активне дорос­ле життя і діяльність.

Політична соціалізація зумовлена конкретно-історичними умовами суспільства, характером політичного життя.

Існують такі форми політичної участі людини у політичному житті суспільства:

•    узгодження свого життя, діяльності з органами влади відповідно до основних конституційно-правових норм;

•    участь у виборчих кампаніях, референдумах, формуванні пред­ ставницьких органів різних рівнів — від місцевих до центральних;

•    участь у демонстраціях, мітингах, пікетуваннях, інших масових політичних акціях;

•    участь у діяльності політичних партій, громадських об'єднань, в інших організованих формах політичного процесу;

•    безпосередня політична діяльність у формах і на посадах, пов'я­ заних з виконанням функцій представника влади, депутатського корпусу тощо;

•    політична діяльність, яка фактично є для людини основним занят­ тям, джерелом її існування. Це державні діячі, лідери політичних партій, об'єднань, теоретики-ідеологи та ін.

56. Політичне виховання

Виховання політичне — систематичний цілеспрямований вплив на свідомість, волю і поведінку людей з метою формування їх політичної позиції, ідеалів, цілей, переконань та норм поведінки, відповідних пануючим у суспільстві або окремих верствах ідеям та інтересам, а також формування суспільної і групової свідомості, самосвідомості особистості. Процес політичноговиховання спрямований на підготовку громадянина до активного суспільного життя, а також виховання у нього діяльної позиції щодо окремих явищ політичного життя суспільства загалом. Мета, зміст і організація політичного виховання визначаються характером політичної системи суспільства і слугують інтересам її збереження і розвитку. Політичним вихованням формують раціональний (поширення необхідної політичної інформації) та емоційний (вироблення всієї сукупності політичних відносин) компоненти, тісно пов’язані з конкретною політичною системою аспекти. Методи політичного виховання поділяють на прямі (переконання, примус, навіювання, наслідування) і непрямі (використання політичних символів та ритуалів, стимулювання нормативної поведінки та ін.). Засоби політичного виховання передбачають індивідуальний і колективний рівень. політичного виховання має державні (школа, громадські організації тощо) і недержавні (сім’я) форми. Головним критерієм ефективності системи політичного виховання є політична поведінка соціальних груп і окремих громадян.

57. Алмонд і Верба про формування і типи політичної культури

А. і В. виділяють наступні типи політичної культури:

* ЧИСТІ: Патріархальна (відрив населення від політичної системи, відсутність знання про її функціонування, відсутність політичних ролей, анонімність). Підданська ( діє на вже сформованих цінностях, відсутність самостійного мислення, пасивна політична поведінка, споживацтво, надія на владу); Партисипаторська (активна політична культура, розуміння та вміння функціонувати в контексті політичної системи).

* ЗМІШАНІ Патріархально-підданська, патріархально-активістська, піддансько-активістська.

* Громадська політична культура (як «серединний мередіан») – змішана політична культура, досить велике коло якої виявляє себе активно, однак це не виключає пасивності більшості.