26. Політичне лідерство як психологчний феномен

Досить відомою є також психологічна концепція лідерства так зва­ної франкфуртської школи, представниками якої є Т. Адорно, Г. Мар-кузе, Е. Фромм, X. Арендт та ін. Вони розглядали питання лідерства без свідомого нахилу до авторитаризму у психології широких мас у тих країнах, де існують (існували) тоталітарні режими. Психологічним аспек­там лідерства присвячені також публікації, що з'явилися останнім ча­сом у російській політології (Г. Ашин, Ф. Бурлацький, Д. Волкогонов, М. Ільїн, Б. Коваль, В. Соловйов та ін.). Зокрема, розроблено соціально-психологічну типологію лідерства і запропоновано такі ознаки для його класифікації:

• історизм — тип лідерства залежить від характеру епохи;

• масштабність — лідери загальнонаціональні, регіональні, певно­ го класу, групи;

• класовість — інтереси якого класу, соціальної групи захищає лідер;

• ставлення до існуючого устрою, організації — "функціональний", "стабілізуючий", "дисфункціональний";

• здатність до лідерства — перетворення на лідера завдяки власним якостям або через обставини;

• ініціативність — здатність продовжувати розпочату справу.

27. Концепції політичного лідерства

Існує низка концепцій, які обґрунтовують природу політичного лідерства:

1. Теорія рис — пояснює феномен політичного лідерства наявністю видатних рис у людини, а саме: розуму, компетентності, організаційних здібностей тощо (Е. Богардус).

2. Ситуативна теорія — трактує лідера як продукт ситуації. Причина лідерства полягає не в індивідові та притаманних йому рисах, а в ролі, яку лідер має виконувати за конкретної ситуації (Ф. Фідлер).

3. Концепція послідовників — розкриває лідерство через взаємовідносини між лідером та його послідовниками, через вплив останніх на політичного лідера.

4. Психологічна концепція — в основі лідерства — прагнення людини перебороти певні комплекси і табу, досягти більшого, ніж вона має або може. Ця риса є в творчості, мистецтві та політиці.

У політологічному аспекті політичне лідерство — це суспільно-політичний процес, за якого одна, а іноді кілька осіб беруть на себе і виконують роль глави, керівника, провідника певної соціальної групи, громадсько-політичної організації чи руху, держави або суспільства загалом.

Залежно від стилю керівництва й політичної системи, де діє лідер, вирізняють типи:

— диктаторський, за якого лідер прагне досягти мети, спираючись на страх покарання;

— демократичний тип лідера, який підтримує дух співпраці, співучасті у вирішенні питань;

— автократичний, який повинен мати високі професійні й особисті якості, аби перемогти опонентів;

— плутократичний (часто це лідери "тіньової" економіки).

Відповідно до способу набуття та реалізації, легітимації влади, М. Вебер поділив політичних лідерів на такі основні типи:

— традиційні (вожді племен, монархи тощо), авторитет яких базується на традиціях, звичаях, часто освячується релігією;

— раціонально-легальні, які стають керівниками через загальноприйняті в суспільстві шляхи, внаслідок наполегливої праці, яка дозволила їм завоювати довіру електорату, в процесі якої вони довели здатність управляти. Такий тип лідерства характерний для спокійних періодів розвитку суспільства, коли основною цінністю для нього стає стабілізація політичної системи, використання закладених у ній можливостей;

— харизматичні, що наділені, на думку мас, особливими надприродними здібностями, покликані до політичного життя вищими силами. Оптимальний момент для появи харизматичного лідера — ситуація глибокої системної соціальної кризи. У цей час суспільство, яке перебуває в стані аномії, переживає розчарування не лише в організаційній структурі політичного процесу, ідеології, яка забезпечує її функціонування, а й у лідерах, котрі її уособлюють. Воно готове до радикальних змін і прагне лідерів, що запропонують йому нові ідеї, покажуть нові* перспективи розвитку, поставлять якісно інші цілі. Суспільство в такі миті прагне чину, а не раціонального осмислення шляхів розвитку. Знищивши старих ідолів, воно знаходить для себе нових. Ними і стають лідери харизматичного типу — "сильні особистості без страху і сумнівів", які не лише абсолютно переконані в правоті своїх ідей, а й здатні переконати маси, повести їх за собою.