22. Міжнародна політика Риму в період Республіки.

Респу́бліка — історична епоха Стародавнього Риму, що відрізнялася аристократично-олігархічною формою правління, в якій вища влада головним чином зосереджувалася у сенаті та в руках консулів. На рубежі старої і нової ери римська республіка досягла своїх природних меж, і така велика імперія постійно контактувала з сусідніми племенами та царствами. Завоювання Цезаря і Августа пересунули північні рубежі імперії на лінію великих європейських річок Рейну і Дунаю; ще раніше на сході римляни вийшли до Євфрату. Таку політику, хоча і не так активно, продовжили їх наступники. Та нажаль більшість істориків, що займаються вивченням політичної історії Римської імперії періоду І–ІІ століття нашої ери, звертають увагу на внутрішній лад та політику щодо провінцій, зовсім мало надаючи значення стосункам із зовнішнім світом. Римська республіка проіснувала близько п'яти століть, з VI до I ст. до н.е.

У період республіки організація влади була досить проста, і деякий час відповідала умовам, які були в Римі до часу виникнення держави. Протягом наступних п'яти століть існування республіки розміри держави значно збільшилися. Але це майже не позначилося на структурі вищих органів держави, як і раніше знаходилися в Римі і здійснювали централізоване управління величезними територіями.Природно, що такий стан знижувало ефективність управління і стало з часом однією з причин падіння республіканського ладу.

У Римській республіці поєднувалися аристократичні і демократичні риси, при істотному переважання перших, забезпечували привілейоване становище знатної багатої верхівки рабовласників. Це у повноваженнях і взаєминах вищих державних органів. Ними булинародні збори, сенат і магістратури. Хоча народні збори вважалися органами влади римського народу і були уособленням властивої полісу демократії, не вони переважно керували державою. Це робили сенат і магістрати - органи реальної влади нобілітету.

23 Дипломатія Юлія Цезаря в Галлії ( 58-51 рр. . До н. Е. . ) Період об'єднання Римом Середземномор'я був найбільш блискучим періодом римської дипломатії. Завершивши свої перемоги в басейні Середземного моря Рим переходить до поширення своєї влади на менш культурні країни і народи , межі яких стикалися з римськими . У другій половині II і I століть до нашої ери Рим веде велику політику на Сході - в Малій Азії і Сирії , і на півночі - в Галлії , Німеччині та Британії . Масштаб зовнішньої політики Риму в ці століття був дуже широкий. Велика була і роль дипломатії. Але діяльність дипломатів протікала в порівняно більш сприятливих і легких умовах. За спиною римського посла і " оратора " тепер стояв великодержавний Рим , у багато разів перевершував своїх супротивників. Відповідно зпрощувалися завдання і методи дипломатії. Найбільш блискучим представником цього періоду в історії римської дипломатії є Гай Юлій Цезар. Свої дипломатичні обдарування він виявив з ​​особливим блиском під час галльської кампанії ( 58-51 рр. . До нашої ери). Галлія в той час переживала глибоку внутрішню кризу . Старовинний первісно- общинний лад змінювався державним. До давньої ворожнечі племен приєдналися ще соціальні протиріччя між різними групами галльського населення. Цезар найвищою мірою майстерно використав усі ці протиріччя в інтересах римської держави . За допомогою "римських друзів " йому вдалося організувати загальногалльску конференцію. То був свого роду дипломатичний конгрес представників усіх галльських племен. Цезар домігся того , що конференція проголосила його вождем і захисником загально галльських інтересів . Цей чисто дипломатичний хід полегшив Цезарю задачу підкорення Галлії. До нього як до третейського судді і захиснику галлів почали звертатися галльські племінні князі зі своїми потребами , скаргами та взаємними доносами . Це давало Цезарю повну обізнаність у внутрішніх справах Галлії , можливість втручатися в міжплеменні чвари і безпомилково направляти свої дипломатичні та військові підприємства . Не останню роль в дипломатичних успіхах Цезаря зіграли і його особисті якості. Юлій Цезар відрізнявся сильним характером і легко орієнтувався у складній обстановці. Разом з тим він був товариський , щедрий, простий і завдяки цим якостям легко привертав до себе людей , з якими йому доводилося зустрічатися , незалежно від їх стану, віку та національності. У своїй політиці Цезар керувався виключно принципом доцільності , державної та особистої вигоди. Поділяючи своїх супротивників , наближаючи і об'єднуючи своїх прихильників , Цезар до кінця 52 р. привів галльські племена до повного підпорядкування Риму. Таким чином , завдяки Цезарю одна з найбагатших областей тодішньої Західної Європи - Галлія , яка включала в себе нинішні Францію , Бельгію і частина Німеччини , - була приєднана до римської території . Політику Юлія Цезаря в Галлії , Німеччині , Британії і особливо на Сході продовжував його прийомний син Октаваіан Август, перший римський імператор ( принцепс ) . З серпня починається історія Римської імперії , яка тривала близько 500 років (I -V століття нашої ери).