33. Епоха феодалізму в Європі і центри міжнародної дипломатії.

Падіння в 476 р. н. е.. Західної Римської імперії і позбавлення влади вождем німецьких найманців Одоакр останнього римського імператора Ромула Августула дали простір розвитку феодальних відносин. Почали швидко складатися феодальна суспільно-економічна формація і разом з нею феодальний тип міжнародного права. Система юридичних принципів і норм, поступово склалися в V-XVII ст. і що регулювали відносини держав тієї історичної епохи, іменується міжнародним правом Середніх століть.

Відмінними рисами цього періоду були:

1) регіоналізм;

2) переважання звичайних норм над договірними;

3) значний вплив церкви на процес формування норм міжнародного права.

Перші століття феодалізму відзначені численними усними договорами, які супроводжувалися або клятвою, або рукостисканням. Однак поступово встановлюється форма і письмового висновку договорів. Частіше їх тексти були написані латинською мовою. Терміни дії таких договорів були самі різні (від 1 року до 50 років і більше). Давність міжнародних угод до того часу не була відома і чітко визначена. До розірвання міжнародних договорів вели війни.

Єдиного для всіх держав міжнародного права, як і в давнину, не існувало. Центрами міжнародного життя були: Західна Європа, Візантія, Київська Русь, потім Московська держава, Арабський Схід, Індія і Китай. Суб'єктами міжнародного права в той час були не тільки монархи, тато римський, деякі релігійні організації - лицарські ордени (Тевтонського і Лівонський), але і так звані вільні міста та їх спілки (м. Вісбі, Венеція, Ганзейського союзу та ін.) В період феодалізму подальший розвиток отримує посольське право. Так, у Візантії вже в VІ столітті існувало “відомство іноземних справ", в Японії таке відомство виникло вже VІІ ст., в державах Західної Європи - в ХV - ХVІ ст. Посли вважалися недоторканими, і їх ображення суворо каралося.

У цих умовах подальшого розвитку набуває дипломатичне право, що виростає з посольського права, зміцнюється принцип недоторканності послів і посольських місій, розширюється географія їхньої акредитації в різних державах на постійній основі, що сприяє утворенню постійного дипломатичного корпусу з визначенням його прав, пільг і привілеїв. Особлива увага приділяється розвитку дипломатичного церемоніалу, в розробці якого тон задає Візантія

34. Зовнішня політика Франкського королівства в V – і пол. VIII ст..

У 486 р. у результаті франкського завоювання в Північній Галлії виникло Франкське королівство, на чолі якого стояв вождь салічних франків Хлодвіг (486—511) з роду Меровея (звідси династія Меровингів). Так почався перший період історії Франкской держави – з кінця V до кінця VII в., який за звичай називають меровингським періодом. Найважливішим джерелом для вивчення суспільного устрою франків (переважно Північної Галлії) в меровінзький період є одна з найвідоміших варварських "правд" І — "Салічна правда". Це запис судових звичаїв салічних франків, зроблений, як вважають, на початку VI ст., тобто ще за життя (а можливо, і за наказом) Хлодвіга. Римський вплив позначився тут набагато менше, ніж в інших варварських "правдах", і виявляється головним чином у зовнішніх рисах: латинська мова, штрафи в римських грошових одиницях.

????