16.Зростання впливу Македонії та зовнішня політика Філіпа іі.

За царя Філіпа II ( 359-336 рр. . До нашої ери) Македонія перетворилася на одну з найсильніших держав Егейського басейну , яка підпорядковувала своєму впливу одну грецьку область за іншою. Цієї долі не минули і Афіни .

Підпорядкування грецьких держав Македонії відбувалося військовим і дипломатичним шляхом. Філіп пускав у хід всі були в його розпорядженні засоби : підкуп , дипломатичні послання ( «листи Філіпа » ) , матеріальну і моральну підтримку грецьких «друзів Македонії » , союзи з сусідніми варварськими князями , дружбу з перським царем , організацію повстань у ворожих йому державах. Особливо велике значення Філіп надавав підкупу , стверджуючи , що навантажений золотом осел візьме будь-яку фортецю .

Оплачувалося не тільки політичне красномовство , а й політичне мовчання .

Крім особистих якостей Філіпа , природженого політика і дипломата , успіхи Македонії історично пояснювалися прогресивним характером македонської політики . Прагнення до створення великих державних об'єднань викликалося зростанням продуктивних сил в Середземноморському басейні , розвитком торгової та промислової ініціативи , збільшенням числа найманців і підйомом завойовницьких настроїв.

У 346 р. до нашої ери між Македонією , Афінами і їх союзниками був підписаний Филократов світ .

17.Становлення імперії Олександра Македонського в Передній Азії.

Протягом якихось 10 років Олександр підкорив всю Персію, яка включала в себе весь Передній Схід до Індії.Джерела повідомляють про численні посольства, які прибували до Александра під часйого азійського походу за різних обставин. З одними він був надзвичайно люб'язний і щедрий, з іншими - відкрито жорстокий.Велика східна епопея Александра Македонського завершилася створенням величезної імперії, до складу якої входили десятки народів різних культур, релігій і традицій. Їхнєзавоювання було досягнуте передовсім силою зброї й військової стратегії Александра, поєднаної з відвагою греко-македонського війська та мистецтвом командирів. Однак Александр

виявив себе при цьому й політичним стратегом. Уміння враховувати обставини, особливості релігії та звичаїв підкорених країн, бачити сильні й слабкі сторони супротивників, здатність оцінити супротивника й вступити з ним переговори, цілеспрямована пропаганда-вирішальні складові цієї політичної стратегії й тактики, яка й називається дипломатією. Жорстокість завойовника поєднувалася в ньому з виявами великодушности й умінням розгледіти масштабність супротивника, поцінувати його й обернути на союзника. В надзвичайно складних і суперечливих

обставинах Александр шукав способи згуртування вчора ще непримиренних супротивників біля престолу своєї влади. В цих складових і розкривається масштаб його особистостіта блискучий талант аналітика й політика - практика, що дає підставу бачити в його діяннях особливу сторінку в історії дипломатії.

18.Грецька дипломатія в македонсько-елліністичну епоху.

Криза полісного ладу в Греції в IV—III cm. показала слабкість дипломатії міст-держав.

Перські дипломати неодноразово використовували боротьбу між еллінськими містами за гегемонію в Греції й нав 'язували їм свою волю. Політична стратегія македонського царя Філіппа П виявилася ефективнішою, ніж дипломатія роз'єднаних міст-демократій. Зігравши на загальноеллінському прагненні "щасливої війни" з Персією, зберігши формальні ознаки незалежности полісів та придушивши опір македонській гегемонії, Александр Македонський повів союзні війська на завоювання Сходу. Він здобував перемоги не лише завдяки своїй динамічній стратегії, а й завдяки продуманим дипломатичним заходам, що враховували психологічні фактори, особливості релігійної та адміністративної системи Єгипту, країн Передньої Азії та Індії.

В елліністичному світі сформувалася розгалуясена мережа міждержавних зв'язків та характерні для цієї епохи особливості дипломатії. Основи міждержавних відносин цього світу сформувалися в ході боротьби діадохів, полководців Александра Македонського. В численних міждержавних договорах і союзах між елліністичними державами відбилися традиції

еллінської дипломатії, а разом із тим — дипломатії країн Сходу. Як інструмент дипломатичного протиборства використовувалися соціально-політичні конфлікти всередині країн-суперниць. Згодом цей важіль, а також протиборство між державами еллінського світу активно використовувалося дипломатією Риму.

В елліністичному світі подальшого вдосконалення набувають норми й звичаї дипломатичного листування та етикету, норми міжнародного звичаю та міжнародного права, дипломатичне красномовство.

Проте в цілому елліністична дипломатія в протистоянні з римською дипломатією, що обслуговувала далекосяжну експансіоністську стратегію, сперту на військову силуй агресивну політичну пропаганду, виявилася неефективною.

Елліністичний світ, що роздирався численними політичними й соціальними

суперечностями та егоїзмом династій, не зміг протиставити римській експансії ефективної дипломатії й стратегії.