- •1. Мова і мовлення в житті людини. Функції мови.
- •2.Українська мова:походження, етапи розвитку, сучасний стан і перспективи функціонування.
- •3. Українська національна і літературна мова. Ознаки літературної мови.
- •4. Поняття мовної норми і її види.
- •5. Функціонально стилістична диференціація сучасної української літературної мови.
- •6.Характеристика наукового стилю.
- •7. Характеристика офіційно- ділового стилю.
- •10. Характеристика розмовного стилю.
- •11. Характеристика конфесійного стилю.
- •8.Характеристикатика публіцистичного стилю.
- •9.Характеристика художнього стилю.
- •12. Характеристика епістолярного стилю.
- •13. Усна й писемна форма форма професійного мовлення.
- •14.Документ, його функції.
- •15. Класифікація сучасних документів.
- •16. Реквізити та основні вимоги до їх оформлення.
- •18. Резолюція.
- •17. Текст як основний реквізит документа.
- •18. Загальні вимоги до оформлення ділових паперів.
- •19.Особливості мови ділових паперів, засоби стандартизації.
- •20. Загальні вимоги до культури усного професійного мовлення.
- •21. Наголос та його види. Функції наголосу
- •22. Норми наголошування сучасної літературної мови
- •23. Норми літературної вимови
- •24. Засоби милозвучності ( евфонії).
- •25. Види і жанри усного професійного мовлення.
- •26. Характеристика жанрів публічного монологічного мовлення.
- •27. Структура публічного виступу.
- •28. Характеристика жанрів приватного діалогічного мовлення.
- •29. Український мовленнєвий етикет, його види, тональність
- •30. Невербальні засоби професійного спілкування.
- •31. Лексичні норми професійного спілкування.
- •32. Лексика української мови за походженням.
- •33. Активна і пасивна лексика української мови. Неологізми у сфері проф..Мовлення.
- •34. Функціональна диференціація лексики української мови.
- •35. Професійна лексика.
- •36. Омоніми, пароніми, синоніми, антоніми та їх функції в мові проф. Спілкування.
- •39. Труднощі визначення роду іменників (рід іменників на позначення професій, звань, посад; незмінювані іменники іншомовного походження, абревіатури).
- •42.Нормативність творення та вживання форм ступенів порівняння прикметників у фаховій мові.
- •43. Функціонування числівників у мові професійного спілкування. Словозміна числівників.
- •44. Поєднання числівників з іменниками. Числівники у складі інших слів.
- •45. Нормативність уживання граматичних форм займенника.
- •46. Особливості вживання дієслівних форм у мові професійного спілкування.
- •47. Прийменники в мові професійного спілкування. Синонімія прийменникових конструкцій української мови.
- •48. Синтаксичні норми мови професійного спілкування.
- •49. Порядок слів у реченні.
- •50. Складні випадки керування.
- •51. Координація присудка з простим і складеним підметом.
- •53. Пунктуаційні норми (розділові знаки у простому та складному реченні, правила оформлення прямої і непрямої мови, цитат).
47. Прийменники в мові професійного спілкування. Синонімія прийменникових конструкцій української мови.
Прийменник – це службова частина мови, яка уточнює граматичне значення іменника і виражає зв’язки між словами в реченні.
Сфера вживання прийменників у діловій мові необмежена, але варто врахувати декілька застережень. Виражаючи смислові відношення між словами не самостійно, а спільно з відмінковими закінченнями, іменниками або займенниками, вони утворюють прийменниково-відмінкову конструкцію. Часто прийменниково-відмінкові форми синонімічні безприйменниково-відмінковим.
Існує розгалужена система синтаксичних синонімів зі значенням різних відношенням:
- просторових: при заводі, від заводу, на заводі, біля заводу, перед заводом, до заводу, і з будинку, зі станції (і), з полів, посеред поля, над полем, край поля, поперед нас, поза стінами, попід парканом, (і) з–під каменя, понад землею, через поле, уздовж дороги, крізь отвір, навпроти президії, побіля стіни, проміж цеглинами. (і) з-за гори;
- часових: від часу проголошення, близько години, за гетьманщини, до треформ, (у) впродовж століття, проти ночі, під час панування, напередодні свят, наприкінця доби, (і) з часу творення, у (в) радянський період, протягом ночі, через день, об обідній порі, о восьмій годині, за хвилину, під час колективізації, після перебудови;
- причинових: у (в) силу обставин, (і) з нагоди ювілею, через хворобу, від перемоги зрадіти, за умов, в обставинах, у зв’язку з відпусткою, (у) внаслідок пожежі;
- мети: задля успіху; на випадок, щодо покращення, про всякий випадок, для звіту, ради успіху, заради спільної мети;
- допустовості (у)всупереч правил, наперекір заборонам, замість мене, окрім роботи, опріч правил, у(в) разі потреби, незважаючи на попередження, попри труднощі, відповідно до умов, при нагоді та інші.
48. Синтаксичні норми мови професійного спілкування.
Синтаксис (від грец. - побудова, устрій, зв'язок) - це розділ граматики, що вивчає будову і значення словосполучень та речень, способи зв'язку слів у словосполученні й реченні. Завдяки дотриманню синтаксичних норм досягається стрункості викладу, чіткості і логічності тексту. Основні синтаксичні норми - це прямий порядок слів, правильна побудова однорідних членів речення, точність у поєднанні словосполучень зв'язком керування, правильна координація присудка з підметом, нормативне вживання дієприслівникових зворотів, непрямої мови.
49. Порядок слів у реченні.
Порядок слів - це властиве мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовлений граматичною будовою мови, закріплений літературною традицією. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія).
Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилі мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення: підмет стоїть перед присудком, узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним словом; неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного слова; додаток займає позицію після слова, яке ним керує; обставини вживаються довільно; місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити.
Що ж до інверсії, то вона має бути підпорядкована певній меті, найчастіше - надати ваги якомусь слову. Деколи інверсія шкодить логіці викладу, тоді вона стає неможливою, а саме: якщо підмет і прямий додаток перебувають дуже близько один від одного і мають однакове формальне граматичне вираження; так званих реченнях тотожності.
Порядок слів може стати засобом привернення або утримання уваги слухачів під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна взаєморозташування слів змінює логічний наголос у висловлюванні.
