53. Пунктуаційні норми (розділові знаки у простому та складному реченні, правила оформлення прямої і непрямої мови, цитат).

Пунктуаційні норми – це встановлені правила вживання розділових знаків на письмі (крапки, знака питання, знака оклику, крапок, дужок, лапок, коми, крапки з комою, двокрапки, тире).

Одним із найбільш складних розділових знаків є кома.

У простому реченні кома ставиться між однорідними членами речення, з’єднаними інтонаційно, одним, двома або кількома однаковими сполучниками;

– перед сполучниками і, а також, ще й, а то й, та й, та ще, які приєднують до попередніх членів речення ще один елемент;

– перед другим з парних сполучників (не тільки… а й (не тільки… але й, не тільки… а ще й, не тільки… але також і), як… так і, хоч… але (та), не стільки… скільки), що вживаються при однорідних членах речення;

– перед словами а саме, як-от, як та ін., що стоять у реченні з однорідними членами після узагальнюючих слів;

– для виділення вставних слів, речень;

– для виділення порівняльних зворотів, що вводяться словами як, мов, наче, немов, ніби, як і, ніж та ін.;

– для виділення прикладок, а також відокремлених прикладок, що починаються словами як, тобто (себто, цебто), або (=тобто) тощо;

– для виділення зворотів, що обмежують або уточнюють зміст усього речення й починаються словами крім (опріч), за винятком, особливо, включаючи, замість, наприклад, навіть, зокрема й под., якщо вони виразно інтонаційно відокремлюються;

– для виділення відокремлених означень;

– для виділення відокремлених уточнювальних обставин часу, місця тощо; відокремлених обставин, виражених дієприслівниковими зворотами та одиничними діприслівниками, які означають час, причину, умову дії;

У складному реченні кома ставиться для відокремлення частин, що входять до безсполучникового, складносурядного, складнопідрядного речень, а також до складних речень з кількома типами синтаксичного зв’язку.

Двокрапка ставиться перед однорідними членами речення після узагальнюючого слова або коли його немає, між двома частинами у безсполучниковому реченні, коли друга розкриває зміст першої в цілому або одного з її членів, а також вказує на причину того, про що йдеться в першій частині.

Тире ставиться між підметом і присудком, коли вони обидва виражені іменником або кількісним числівником у Н.в., а дієслова зв’язки немає;

– перед це, оце, то, ось, (це) значить, якщо присудок виражений іменником у Н.в. або неозначеною формою дієслова і приєднується за допомогою цих слів до підмета;

– на місці пропущеного члена речення, переважно присудка;

– перед узагальнюючим словом, що стоїть після однорідних членів речення;

– після переліку, якщо перелік іде за узагальнюючим словом і не закінчує речення;

– для виділення прикладок, якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту;

– між частинами заперечного порівняння;

– між частинами безсполучникового чи складносурядного речення, якщо в другій з них подано висновок або наслідок дії, причини, умови першої частини;

– для виділення поширеної групи вставних слів, виразів, що стоять у середині речень.