13. Вода в атмосфері. Поняття вологості.

Вологість повітря — вміст водяної пари в повітрі, характеризується пружністю водяної пари, відносною вологістю, дефіцитом вологи, точкою роси, — є одним з найважливіших параметрів атмосфери, що визначає погоду, а також те, наскільки комфортно почуває себе людина в цей момент часу. Є два способи кількісної оцінки вологості:

Абсолютна вологість — маса водяної пари, що утримується в одиницях об'єму повітря.

Відносна вологість — відношення абсолютної вологості до її максимального значення при даній температури. При 100% відносній вологості в повітрі може відбутися конденсація водяних пар з утворенням туману, випаданням води. Температура, при якій це трапляється, називається точкою роси. Оптимальна для людини вологість 40-60%.

Вода потрапляє в атмосферу шляхом випаровування з поверхні водойм, вологих грунтів і внаслідок транспірації рослин. Щороку в атмосферу підіймається 577 тис км3 води, а постійно утримується в ній 12 900 км3. Випаровування - фізичний процес переходу води з рідкого стану в пароподібний. Він полягає в тому, що під час нагрівання збільшується швидкість руху молекул, вони втрачають молекулярний зв'язок, відриваються від води і потрапляють в атмосферу. На відміну від фізичного випаровування транспірація — фізіологічний процес, який полягає в тому, що рослини через продихи в листках виділяють з судин надлишок води. Транспірація залежить від виду рослин і пори року. Транспірація разом з фізичним випаровуванням становлять сумарне випаровування, швидкість і величина якого залежать від температури, швидкості вітру, дефіциту вологи, стану поверхні та атмосферного тиску. У кожному кубічному метрі повітря за певної температури може утримуватися лише відповідна кількість водяної пари. Збільшення її в повітрі з підвищенням температури пояснюється розширенням повітря і збільшення міжмолекулярного простору, в який потрапляє водяна пара. Та чи інша поверхня може випаровувати лише ту кількість води, яка в ній є. Потенційно можливе випаровування, необмежене запасами вологи, називається випаровуваністю. Над водною поверхнею випаровування дорівнює випаровуваності, над суходолом воно менше. Обидві ці величини вимірюються в міліметрах шару води, що випарувався за довільний час. За рік з поверхні земної кулі випаровується близько 1000 мм води, але з океану випаровується більше (1240 мм), з суходолу - менше (480 мм). Випаровування і випаровуваність значною мірою залежать від температури, тому в їх географічному розподілі існує зональність. У полярних районах за наявності снігового покриву випаровування незначне. З наближенням до екватора воно зростає, досягаючи за рік над океаном близько 3000 мм. Над суходолом випаровування значно менше і змінюється від 100—300 мм в полярних районах і тропічних пустелях, до 800—1000 мм у вологих тропіках і субтропіках. Випаровуваність у тропічних пустелях навпаки, дуже велика -близько 4000 мм.

14. Трикутник води.

Зовнішня сторона: Кристалізація – сублімація - конденсація

Внутрішня сторона: Плавлення – випаровування – кристалізація