22.Започаткування австрійської школи граничної корисності в роботах г. Госсена і к. Менгера. Таблиця Менгера і принцип «спадної корисності».

Гранична корисність— додаткова корисність, яку отримує споживач Із додаткової одиниці товару або послуги або корисність, яку буде втрачено у випадку відмови від цієї одиниці.

Цей напрям економічної теорії виник у останній третині 19-го століття в наслідок спроб економістів пояснити механізми утворення ціни. Найбільш відомими його представниками були В. Джевонс, А. Маршалл, К. Менгер, Ф. ВІзер, Е. Бем-Баверк, Д. Кларк. Головна Ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу] є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.

Австрійська школа

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа ПЕ, яка сформувалась у 70-ті роки ХІХ ст. ЇІ репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх фон ВІзер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919).

ЇІ теоретичними принципами були суб'єктивний Ідеалізм та теорія граничної кор-сті. Засновник - К. Менгер. У працях 'Основи ПЕ" (1871) та 'Дослідження про методи соц. наук І ПЕ зокрема" (1883) розвинув Ідею попередників маржиналізму про граничну кор-сть» у головну теорію суб'єктивно-психологічної школи.

Центральне місце посідає теорія граничної кор-сті".Прийняті в ПЕ категорії товар" І 'вартість" були замінені поняттями 'благо» І 'цінність". Заперечували, що в-сть є втіленням сус-но необхід-ної праці, а праця — її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію в-сті суб'єктивним змістом.

Виходячи з того, що цінність суб'єктивна не лише за своєю сутністю, але І за своєю мірою", Карл Менґер визначав останню чере; «кінцеву Інтенсивність" — ту найменшу корисність, яку має остання одиниця запасу певного блага. Водночас граничну корисність вчений узалежнював від двох факторів: Інтенсивності Індивідуальної потреби, ГІ нагальності; рідкісності блага, яка визначається Існуючим його запасом.

Розвиваючи свої економічні міркування, вчений доводив, що при визначенні цінності благ необхідно брати за основу конкретні потреби конкретної людини. Згідно з цим положенням К. Менгер побудував шкалу корисностей на основі ранжування благ за їх цінністю для споживача. При цьому він не намагався кількісно виміряти граничну корисність І суб'єктивну цінність, вважаючи можливим визначення лише порядку розташування потреб за принципом «'від більшого до меншого" (ординалістський підхід).

Побудована австрійським дослідником шкала корисностей, яка відобразила систему потреб конкретного споживача та міру їх задоволення, отримала назву «таблиці Менгера".

Герман Госсен (1810—1858) хоча І не був за фахом економістом, але дуже цікавився суспільними проблемами й опублікував 1854 р. книжку під назвою «Розвиток законів суспільного життя І правил людської діяльності, що з них випливають", в якій сформулював ряд важливих теоретичних положень, котрі увійшли в економічну науку під назвою першого І другого законів Госсена. Перший закон Госсена проголошує: в одному безперервному акті споживання корисність наступної одиниці спожитого блага зменшується; при повторному акті споживання корисність кожної одиниці блага зменшується у порівнянні з ГІ корисністю при початковому споживанні.

Згідно Із законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається (графік).

Сукупна корисність зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою І меншою мірою. Це означає що гранична корисність - додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару - знижується.

Суть теорії граничної корисності зводиться до того, що товар на ринку купують не тому що в ньому вкладені витрати праці, а тому, що даний товар має корисність для споживача, цінність.