27. Еволюція історичного напрямку у працях представників нової історичної школи в.Зомбарта та м. Вебера.

Послідовниками і представниками нової історичної школи вважають В. Зомбарта (1863-1941) і М. Вебера (1864-1920). Вони продовжують пошук засобів удосконалення суспільства, намагаючись теоретично розв'язати нагальні соціальні проблеми. Автори дотримувались історичних традицій у дослідженнях, обов'язковою умовою поступального розвитку вважали створення державою сприятливого середовища для такого розвитку. Як складові соціального середовища розглядалися право, релігія, традиції, мораль, рівень освіти та суспільна ідеологія.

Венгер Зомбарт (1863-1941) у працях "Сучасний капіталізм" (1902), "Буржуа" (1913), "Три політичні економії" (1923), "Німецький соціалізм" (1934) досліджував проблеми соціальної психології нації, її вплив на економічну поведінку суб'єктів народного господарства. Він намагався показати на історичних прикладах, що капіталістичне суспільство виникає як наслідок психологічного прагнення людини до свободи економічної діяльності, духу підприємництва і новаторства, що забезпечують її збагачення. У свою чергу, збагачення веде до змін у суспільній психології (інколи негативних, запобігати яким - завдання держави). Значне місце в дослідженнях Зомбарта посідає аналіз підприємництва, яке він визначав як прагнення до багатства, самовизначення і влади. Підприємці виконують три основні функції: організаторську, збутову та облікову. Зомбарт виділяє шість типів підприємців: розбійників, феодалів, спекулянтів, купців, ремісників та державних діячів. За Зомбартом, економічна наука не може ігнорувати час і простір, оскільки господарське життя визначається психологією епохи, класу, раси та нації.Дещо іншим є об'єкт дослідження у Макса Вебера (1864-1920). Він присвячує свої праці дослідженню морально-етичної природи суспільно-історичних процесів. Свої ідеї Вебер виклав у книгах "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904), "Господарська етика світових релігій" (1916-1919), "Загальна економічна історія" (1919-1920). Він звертає увагу на основоположні ідеї вчень Лютера і Кальвіна, згідно з якими своїм поступальним розвитком суспільство завдячує економічній діяльності, котра є лише однією з багатьох форм виконання людиною своїх обов'язків перед Богом і суспільством. Тому необхідно виховувати в нації працьовитість, бережливість і прагнення збагачення.

Вебера часто називають батьком сучасного інституціоналізму.

Він розробив концепцію "ідеальних типів" суспільного устрою, в якій виділив дві ідеально типові орієнтації економічної поведінки індивідів: традиційну (грунтується на традиційних методах трудової діяльності) та раціональну (домінує з появою ринкової економіки та відображає "капіталістичний дух" господарювання). Орієнтуючись на принцип раціональності, німецький філософ ідеалізував капіталізм.

М. Вебер розробив теорію раціональної бюрократії, за якою управління державою здійснює лише професійна бюрократія, яка є своєрідним чинником раціоналізації влади і характеризується ефективністю розподілу обов'язків, суворою ієрархічністю владних функцій.