15.Концепція трьох факторів виробництва ж.-б. Сея

Еволюція класичної політичної економії у Франції пов'язана з іменем видатного послідовника та популяризатора учення А. Сміта, найавторитетнішого економіста, лектора і публіциста першої половини XIX ст. Жана Батиста Сея (1767—1832), який сприйняв, систематизував і творчо розвинув ідеї своїх попередників, обґрунтувавши ряд фундаментальних економічних принципів. Заслугою автора стало визначення політичної економії як науки про виробництво, розподіл та споживання багатства, яке в подальшому набуло широкого визнання. Вчений стверджував, що будь-яка праця, спрямована на створення корисностей з допомогою сил природи, капіталу та праці є продуктивною. Визначивши критерієм продуктивності корисність, французький дослідник наголошував на тому, що остання може втілюватись як у матеріальній, так і в нематеріальній формах. Виходячи з того, що виробництво означає продукування корисних послуг, вчений визнавав будь-яку корисну працю продуктивною. Обґрунтував теорію трьох факторів виробництва, засновану на ідеї про визначальну роль корисності у формуванні цінності. Зазначаючи, що усі види промислового виробництва "складаються із трьох різних операцій", вчений стверджував, що у процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, земля і капітал, кожен з яких надає корисну послугу при створенні цінності. Як "продуктивні послуги" ці фактори є рівноправними джерелами цінності та основними чинниками зростання суспільного багатства. Водночас кожен фактор робить свій внесок у виробництво, створюючи свою частину цінності. На думку вченого: - праця породжує заробітну плату як винагороду за послуги робітників; - капітал породжує прибуток підприємців як плату за їх продуктивні послуги; - земля породжує ренту як відповідну винагороду землевласників.

Ж.Б. Сей відкидав можливість експлуатації за умов вільного підприємництва, Він наголошував на тому, що підприємці, робітники та землевласники взаємодіють і взаємодоповнюють один одного у процесі виробництва. Наголошував на провідній ролі машинного виробництва та технічного прогресу в промисловості як найважливішого джерела багатства нації. Водночас розумів, що використання машин може залишити частину працівників без роботи, провокуючи зростання безробіття. Однак, на думку вченого: - впровадження і поширення нових машин здійснюється дуже повільно, так що робітники, які можуть постраждати, завжди мають достатньо часу, щоб вжити запобіжні заходи; - впровадження нових машин потребує додаткової праці, яка сприяє зростанню зайнятості; - становище споживачів, а значить і робітничого класу, покращується внаслідок здешевлення продукції, що виробляється із застосуванням нової техніки.

17. Економічні погляди т.-р. Мальтуса. «Закон народонаселення» Мальтуса.

Т. Мальтус сформулював закон народонаселення. Цей закон він пов'язував з законами спадної родючості Грунту та спадної віддачі ресурсів. У результаті Мальтус прийшов до висновку, що кількість населення зростає в геометричній прогресії, подвоюючись кожних 25 років, а кількість засобів існування збільшується в арифметичній прогресії, тобто за аналогічний період зростає лише на 25 відсотків. Саме у перенаселенні Мальтус вбачав основну причину злиднів, голоду, безробіття та інших бід суспільства. Народ сам винний у власних стражданнях, вважав Мальтус, оскільки має природну пристрасть до швидкого розмноження.Мальтус бачив лише два способи встановлення природної рівноваги між кількістю населення і відповідними засобами існування. Перший - це різного роду нещастя (війни, стихійні лиха, епідемії тощо), які сприяють смертності людей, а тому є благом для суспільства. Другий спосіб він назвав моральним стримуванням, під яким розумів свідому відмову бідного населення від народження дітей, якщо не в змозі їх матеріально утримувати.

Мальтус вніс значний вклад у творчий розвиток класичної економічної теорії. Заслуговують на увагу його трактування вартості, прибутку, проблеми реалізації продукту. Заперечуючи трудову теорію вартості, Мальтус у своєму тлумаченні вартості опирався на ідеї А. Сміта. На думку Мальтуса, величина вартості товару визначається витратами виробництва, до яких він відносив затрати живої і уречевленої праці, а також частину прибутку на авансований капітал. Ці ідеї лягли в основу теорії витрат виробництва, яку згодом позитивно сприйняло більшість західних економістів. Серед її прихильників був і видатний англійський економіст XX ст. Дж.М. Кейнс.Прибуток Мальтус визначав як надлишок вартості над витратами виробництва, який виникає в обігу при реалізації товарів за цінами, що перевищують витрати виробництва.

Також Мальтус трактував бідність як природне явище, зумовлене дією закону народонаселення. Вбачав роль держави у здійсненні різного роду превентивних заходів з метою встановлення такого співвідношення між населенням і засобами його існування, "яке б не викликало боротьби між ними", обґрунтував теорію розподілу на аналізі вартості створюваного продукту; збагатив класичну теорію ренти, звернув увагу на роль прибутку в забезпеченні розширеного відтворення та урівноваження сукупного попиту і сукупної пропозиції і сформулював теорію вартості, закон нагромадження і приділив багато уваги земельній ренті.

18 Теорія «утримання» Н.У.Сеніора та «економічних гармоній» Ф.Бастіа.

Насау Вільям Сеніор (1790-1864) англійський економіст очолював кафедру політичної економії в Оксфордському університеті. Його праці "Основні засади політичної економії" (1836), "Політична економія" (1850).

Сеніор вважав багатством блага, цінність яких визначається їх корисністю (попитом) та рівнем доступності (пропонуванням). Сеніор вважає, що теорія трудової вартості звужує можливості пояснення багатьох економічних явищ, зокрема, зв’язку рідкісності благ та їх цінності. Не вдаючись до детального аналізу попиту, він окреслює поняття спадної граничної корисності. З іншого боку, вартість формується під впливом витрат виробництва (витратами виробництва він називав працю і капітал), які Сеніор визначає через суб’єктивну категорію утримання (пожертви) основних учасників виробництва. Пожертва працюючого найманого робітника – це втрачений час та спокій; пожертва капіталіста – капітал, відірваний від особистого споживання. Винагорода за пожертви набуває форми заробітної плати та прибутку. Але капіталіст не лише утримується від споживання, а й є організатором і керівником виробництва. Тому прибуток включає два види винагороди капіталіста – підприємницький доход і процент. Ціна товару дорівнює сумі винагород капіталіста та робітника, достатній, щоб вони продовжували свою діяльність. Витрати виробництва є лише “регулятором” цін, а остаточне визначення їх залежить від попиту та пропозиції. Сеніор звернув увагу на те, що чинники попиту діють лише за умов вільної конкуренції. Монополізація виробництва нівелює їхню дію.

Всю політичну економію Сеніор звів до чотирьох головних принципів:

- індивідуальності;

- зростання населення;

- зростання продуктивності промисловості;

- спадної дохідності сільського господарства.

Сеніор дав також відмінне від Рікардо пояснення ренти. Він вважав, що тільки в умовах вільної конкуренції вартість складається із "жертв" праці і капіталу. При наявності будь-якої монополії виникає надлишок між цінністю продукту і витратами його виробництва, який він і назвав рентою.

Бастіа Фредерік (1801–1850) – французький економіст. Основна праця – “Економічні гармонії” (1850). Відомий як автор теорії послуг та теорії гармонії інтересів, представник ліберального оптимізму.

Його економічна концепція дістала назву "теорії економічних гармоній", в якій він повністю відійшов від основних положень вчення Д. Рікардо. Бастіа заперечив висновок Рікардо про обернену пропорційність у зміні прибутку та заробітної плати. Бастіа виступив проти теорії ренти і теорії розподілу Рікардо. Рента, на його думку, виникає тому, що капіталісти вклали в землю капітал. Якщо у Рікардо величина прибутку обернено пропорційна величині заробітної плати, то Бастіа протиставив йому закон гармонії, згідно якого інтереси капіталу і праці солідарні, частка того і другого зростають одночасно, але частка праці зростає швидше, ніж частка капіталу. У своїх висновках Бастіа опирався на тенденцію норми прибутку до зниження. Проте питання про норму прибутку є проблемою співвідношення між вартістю капіталу і вартістю доходу, а не поділу продукту між капіталістами і робітниками. Ринкова економіка у Бастіа – це суспільство, в якому економічні суб’єкти “надають один одному послуги і взаємну допомогу заради загальної мети”. Вартість він розглядав як відносини двох послуг, які обмінюються.

Значну увагу Ф. Бастіа приділяв питанням соціального захисту населення. Він вважав недопустимим будь-яке втручання в дію економічних законів будь-кого, оскільки ці закони жорстко, але справедливо регулюють суспільний розподіл із врахуванням абсолютного внеску кожного суб'єкта у виробництво.