- •1. Історія України як наука та навчальна дисципліна
- •2. Становлення і розвиток людського суспільства на території України
- •3. Трипільська Культура
- •4. Формування державотворчих традицій: кіммерійці, скіфи, сармати
- •5. Готи і гуни на українських землях. Археологічні пам’ятки цих кочових народів.
- •7.Проблема етногенезу слов'ян
- •8.Походження слов'ян та їх розселення на території України
- •9.Теорії походження Київської Русі
- •11. Реформаторська діяльність Володимира Великого.
- •2. Хід реформи
- •12. Християнізація Київської Русі та її значення.
- •13.Піднесення та розквіт Київської Русі
- •14. Політична децентралізація Київської Русі.
- •15. Кочові народи і Русь: хозари, печеніги, половці, монголо-татари.
- •17. Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русі.
- •18. Галицько-Волинське князівство та його роль в збережені української державності.
- •19. Внутрішня і зовнішня політика Данила Галицького.
- •21. Унії Литви та Польщі та їх наслідки для українських земель.
- •22. Соціально-економічний та політичний розвиток українських земель у складі Речі Посполитої.
- •24. Створення Кримського ханства та його експансія на українські землі.
- •25. Передумови, причини та джерела формування українського козацтва. Теорії походження козацтва.
- •26. Реєстрове козацтво: історія формування, права та привілеї, відносини з низовим козацтвом.
- •27. Релігійні процеси на українських землях під владою Речі Посполитої. Берестейська унія 1596 року та її значення в історії України..
- •28. Запорозька Січ та її роль в суспільно-політичній історії України.
- •29. Роль запорозького козацтва в боротьбі проти турок і татар (XV- XVII ст.).
- •30. Політика п. Конашевича-Сагайдачного
- •31. Козацько-селянські повстання кінця XVI – першої третини XVII ст.).
- •32. Причини, характер, рушійні сили та періодизація Української національної революції в Україні середини XVII ст.
- •33. Розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 - серпень 1657 рр.).
- •34. Формування української державності в ході національної революції XVII ст.
- •35. Політико-правовий зміст Переяславської ради 1654 р.
- •36. Постать б.Хмельницького в українській історії. Оцінки діяльності.
- •37. Доба Руїни і втрата територіальної цілісності України наприкінці XVII ст.
- •38. Політичний курс гетьмана і.Виговського.
- •39. Гетьманування п.Дорошенко.
- •40. Українське питання в міждержавних договорах другої половини хvii ст. Геополітичні зміни в Україні.
- •41. Історичний портрет гетьмана і.Мазепи. Оцінки його діяльності і науковій літературі.
- •Наукові підходи щодо вивчення конституції пилипа орлика
- •2. Передумови виникнення конституції п.Орлика
- •3. Конституція: історія, поняття, функції. Місце конституції п.Орлика серед інших конституцій
- •44. Гетьманування "останніх мазепинців" п.Полуботка та д.Апостола.
- •45. Українська політика Катерини іі. Скасування гетьманства.
- •46. Ліквідація Запорозької Січі та доля запорозького козацтва.
- •47. Національно-визвольний та антифеодальний рух на Правобережжі в другій половині XVIII ст.
- •49. «Українське національне відродження" хіх ст.: поняття, характерні риси, особливості.
- •50. Діяльність та історичне значення Кирило-Мефодіївського товариства.
- •51. Особливості скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні.
- •52. Ліберальні реформи в Російській імперії 60-70 рр. XIX ст. Та їх реалізація на українських землях.
- •53. Модернізація економіки Наддніпрянської України в пореформений період
- •54. Соціально-економічний розвиток українських земель в складі Австро-Угорської імперії наприкінці хvііі – хіх ст. Ліквідація кріпацтва.
- •55. Суспільні рухи в Наддніпрянській Україні у другій половині хіх ст.
- •56. Суспільні рухи в Західній Україні у другій половині хіх ст.
- •57. Політизація суспільного життя в Україні наприкінці хіх - на початку хх ст. Утворення перших політичних партій в Україні, їх програми.
- •59. Аграрна політика п.Столипіна в Україні та її економічні та політичні наслідки.
- •3. Наступ німецьких військ на українські землі
- •4. Зміни у відношенні росіян до українців
- •5. Продовження війни. Її завершення та наслідки
- •1. Автономія України – мета діяльності Центральної Ради.
- •2. Склад і статус уцр.
- •3. Перший Універсал уцр і автономія України.
- •4. Другий Універсал цр.
- •63. Третій універсал Центральної Ради. Проголошення унр.
- •65. Четвертий Універсал Центральної Ради. Брестський мир та його наслідки для України.
- •9 (22) Січня 1918 р. - IV Універсал. Проголошення незалежності України
- •66. Українська держава гетьмана п. Скоропадського.
- •67. Директорія унр, її склад, внутрішня і зовнішня політика.
- •68. Проголошення зунр. Акт злуки українських земель.
- •70. Соціально-економічні перетворення в Україні на основах неПу.
- •3. Зрощення правлячої партії з державним апаратом.
- •4. Одержавлення суспільства. Виявлялося в тому, що було знищено або максимально звужено незалежне від держави суспільне життя. Місцеві органи державної влади вже
- •71. Союзний договір від 30 грудня 1922 р., його сучасна політична оцінка.
- •72. Політика українізації. Українське національно-культурне відродження 1920-х років.
- •73. Прискорена індустріалізація України та її наслідки.
- •74. Колективізація сільського господарства та її наслідки. Голодомор 1932-1933 рр. В Україні.
- •76. Західноукраїнські землі в 20-30-х рр. XX ст. Утворення оун.
- •77. Радянсько-німецькі договори 1939 р. Та їх історичне значення.
- •79. Напад Німеччини на срср. Оборонні бої на Україні 1941-1942 рр.
- •80. Окупація України гітлерівською Німеччиною та рух Опору (радянський, національний, польський).
- •81. Визволення України від німецько-фашистських загарбників (1943-1944 рр.). Наслідки Другої світової війни для України.
- •82. Україна в системі міжнародних відносин після Другої світової війни. Возз’єднання українських земель.
- •83. Труднощі відбудовчого періоду. Голод 1946-1947 рр. В Україні.
- •85. Хрущовська "відлига" (1953-1964 рр.): політика десталінізації та соціально-економічні перетворення в Україні.
- •86. Посилення кризових явищ в соціально-економічному житті України в 60-80-х рр. Хх ст.
- •88. Україна і перебудовчі процеси в срср (1985-1991 рр.).
- •1 Грудня 1991 р. Україна визначила першого президента своєї самостійної держави. У вітчизняній практиці посаду Президента Української рср було засновано законом від 5 липня 1991 р.
- •90. Розбудова ринкової економіки в 1990-х рр.
- •91. Формування багатопартійності в Україні наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр.
- •92. Конституційний процес в Україні. Конституція України 1996 р.
- •94. Зовнішня політика незалежної України.
- •97. Політичний курс президента л.Кравчука.
- •98. Політичний курс президента л.Кучми
- •99. Президентські вибори 2004 р. "Помаранчева революція". Політичний курс президента в.Ющенка.
39. Гетьманування п.Дорошенко.
Про підготовку російсько-польського договору Україна не знала, в Андрусів не були запрошені ні гетьман Лівобережної України І. Брюховецький, ні Петро Дорошенко, обраний замість П. Тетері гетьманом Правобережної України (1665—1676 pp.).
Боротьбу національно-патріотичних сил за об'єднання України очолив П. Дорошенко. Розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги в реалізації його планів, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі.
На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П. Дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережжя, усунув І. Брюховецького і об'єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України.
Відкрилася перспектива відродження Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил.
Росія і Річ Посполита, не бажаючи втрачати свою присутність в Україні, виступили проти її возз'єднання в єдину державу. Гетьман Правобережного козацтва П. Дорошенко змушений був вести війну на два фронти. Ворожу позицію щодо нього зайняло і Запорожжя, яке висунуло претендентом на гетьманство Петра Суховія, підтримуваного Кримом.
Для організації опору Польщі П. Дорошенко рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з російськими військами залишив наказним гетьманом чернігівського полковника Дем'яна Многогрішного. Роз'єднання козацьких сил, що відбулося, негативно вплинуло на розвиток подій.
Д. Многогрішний, опинившись унаслідок наступу російських військ у скрутній ситуації, перейшов на бік Росії і за її підтримки був обраний гетьманом Лівобережної України (1668—1672 pp.). Так Українська держава знову розкололася на два гетьманства.
Д. Многогрішний, погодившись на входження України до складу Росії, узяв курс на відновлення прав і кордонів Української держави періоду Б. Хмельницького. Гетьман відновив зв'язки з П. Дорошенком, надавши йому військову допомогу. Діяльність Д. Многогрішного не узгоджувалася з офіційною політикою російського уряду. Проти гетьмана була сфабрикована справа про «зраду», і після суду в Москві його заслали до Сибіру.
Новим гетьманом Лівобережної України було обрано лояльно налаштованого до Росії Івана Самойловича (1672—1687 pp.).
На Правобережжі П. Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочатку з П. Суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом з М. Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і за її підтримки був обраний гетьманом Правобережної України (1670—1674 pp.).
Під тиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин П. Дорошенко почав шукати підтримки в турецького султана. У 1672 р. гетьман приєднався до Туреччини і розпочатої нею війни проти Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р. підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України. Поділля відходило до Туреччини, Українська держава утворювалася в межах Брацлавського і Київського воєводств.
Порушення територіальної цілісності України не задовольняло П. Дорошенка. Крім того, Порта почала вимагати виплати данини, роззброєння козаків, зруйнування фортець, відбулося безжалісне пограбування українського населення турецькими і татарськими військами. Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися. У 1673 р. 11. Дорошенко пішов на переговори з Москвою. Він погодився повернутися під протекцію Росії за умов збереження цілісності козацької України, її прав і вільностей, надання надійної допомоги для боротьби з Туреччиною. Оскільки позиції сторін не збігалися, переговори припинилися.
На початку 1674 р. російські війська разом із військом І. Самойловича оволоділи основними містами Правобережжя. І. Самойлович був обраний гетьманом усієї України.
Москва усвідомлювала, що її спроба повернути Правобережжя під свою протекцію призведе до неминучої війни з Туреччиною. Тому коли влітку 1674 р. турки і татари вступили на правобережні землі, російсько-українське військо залишило їх без захисту і втекло на Лівобережжя. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та на Слобожанщину набув масового характеру. Правобережне населення звинувачувало П. Дорошенка в усіх бідах і нещастях, які принесли із собою татари і турки.
Після відходу турецько-татарських сил активізував воєнні дії на Правобережжі польський король Ян Собеський. У грудні 1674 р. П. Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умови збереження цілісності України та на основі статей Гадяцького договору. Переговори зазнали невдачі.
Марно шукаючи протекції різних союзників, П. Дорошенко опинився у глухому куті. Його чекала неминуча поразка. Правобережне населення, розчарувавшись у можливості виборення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратники, родичі. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина та його округів. У жовтні 1676 p., коли до Чигирина підступили полки І. Самойловича і російські гарнізони, П. Дорошенко капітулював, присягнувши на вірність російському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так наполегливо і послідовно боровся Б. Хмельницький. Падіння гетьманства П. Дорошенка ознаменувало остаточну поразку національно-визвольного руху. Була ліквідована українська державність на Правобережжі, і всі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежну соборну державу в межах етнічних українських земель було створено лише на короткий період. Від воєнних дій, голоду, епідемій, захоплення в ясир, переселення втрати становили близько 65—70 % усього населення України, зазнали руйнувань міста і села, було завдано надзвичайно великої шкоди господарству.
Український національно-визвольний рух XVII ст., не дивлячись на поразку, мав велике історичне значення. Він зумовив формування ідеї утворення незалежної соборної української держави, призвів до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (Гетьманщина) проіснувала на правах автономії у складі Росії до 80-х pp. XVIII ст., вплинув на розвиток національної самосвідомості українців, сформував нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів, збагатив традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення, сприяв розвитку української культури (усної народної творчості, літописання).
