9.Теорії походження Київської Русі

Навколо виникнення Києво-Руської держави існує чимало теорій. Вони порушували питання про культурно-історичну належність східних слов'ян та Руської держави у двох основних напрямах.

Перший напрям - обстоювання іноземного первня або його переважного імпульсу у створенні Києво-Руської держави. Мета: показати нездатність слов'ян до власного державотворення.

Давні традиції має теорія хозарського походження Русі, яка й сьогодні знаходить обґрунтування у працях відомих учених (Омелян Пріцак). Прихильники цієї теорії стверджують, що поляни не мають прямого стосунку до східних слов'ян, бо етнічно пов'язані з хозарами. Найбільш активні верстви Хозарії - купці й воїни - були носіями руської державності. Це їм належить честь заснування столиці Русі - Києва (482 р.). Проте, чи не найбільш відома норманська теорія. Вона також ґрунтувалась на тому, що внутрішні закономірності суспільного розвитку підмінялися зовнішніми випадковостями. Засновники норманізму - німецькі вчені Міллер і Байєр стверджували, що державу на Русі було створено вихідцями зі Скандинавії - норманами. На Русі їх називали варягами. У своєму твердженні вони апелювали до "Повісті минулих літ", в якій мова йшла про запрошення у Новгород норманських вождів на чолі з Рюриком. Вважали, що слово "Русь" - скандинавського походження. На противагу поглядам норманістів (з українських істориків - Іван Крип'якевич, Олександра Єфименко, Дмитро Дорошенко), виникла антинорманська теорія (Микола Костомаров, М. Грушевський). Вона обстоювала місцеве походження Руської держави і заперечувала активну роль варягів у її утворенні. Сучасна наука відкидає крайнощі цих двох підходів і в основному грунтується на теорії природно-історичного процесу, згідно з якою держава є результатом насамперед внутрішнього розвитку суспільства (певний рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, соціальне розшарування, існування суспільної ієрархії і т. ін.). Передумовою виникнення держави є існування міжплемінних об'єднань (союзів). У східних слов'ян вони виникли ще до активної взаємодії з хозарами та літописного запрошення варягів. Водночас учені сьогодні визнають, що хозари та особливо нормани суттєво прискорили процес формування Руської держави. Норманські князі, які з бойовими дружинами служили слов'янам, очолили династію. Проте на Русі нормани досить швидко ослов'янились і розчинилися серед місцевого населення.

Другий напрям - обстоювання неукраїнської етнічної основи Київської Русі, а, отже, й Києво-Руської держави. Мета: заперечити або применшити роль українського народу у державотворенні.

Теорію великоруської етнічної основи Русі першим сформулював російський учений Михайло Погодін (середина XIX ст.). Згідно з нею, найдавнішими поселенцями Києва і Середнього Подніпров'я були великороси (росіяни), а малороси (українці) прийшли сюди з Галичини, Поділля та Волині тільки після розгрому Русі монголо-татарами. З рішучим спростуванням цієї теорії виступили українські вчені Михайло Максимович і М. Грушевський.

Радянська історіографія утверджувала компромісну "триєдину" теорію. Згідно з цією концепцією, Київська Русь як "колиска трьох братніх народів" була етнічно однорідною державою міфічного "давньоруського народу", який мав єдині культуру, звичаї, побут, економіку тощо. А, отже, Київська Русь рівною мірою була державою росіян, українців та білорусів. Ця теорія створювала враження "проекції у минуле однорідного радянського народу, запланованого на майбутнє" (О. Субтельний). У сучасній вітчизняній історіографії (Михайло Брайчевський, Леонід Залізняк та ін.) переважає думка, що Києво-Руська держава була насамперед державою українського народу. Основною територією її формування була Середня Наддніпрянщина. А білоруські й великоросійські землі були втягнуті у процес самостійного державотворення пізніше, на етапі політичного роздроблення Русі. Оформлення білоруського регіону (Полоцьке князівство) припало на першу половину XI ст., великоросійського (Владимиро-Суздальське князівство) - на середину XII ст.