- •1. Речовини, що пригнічують чутливі нервові закінчення.
- •2. Речовини, що захищають чутливі нервові закінчення від зовнішніх подразнень:
- •2. Засоби, що впливають на м-холінорецептори:
- •3. Засоби, що впливають на н-холінорецептори:
- •8.4. До засобів пресинаптичної дії належать:
- •1. Засоби для інгаляційного наркозу:
- •2. Засоби для неінгаляційного наркозу:
- •9.1.1. Загальна характеристика засобів для інгаляційного наркозу:
- •1. Психотропні препарати, що пригнічують цнс:
- •2. Психотропні засоби, що стимулюють цнс:
- •9.1.2. Загальна характеристика засобів для неінгаляційного наркозу:
- •3. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну:
- •2. Стимулятори дихання рефлекторної дії.
- •2. Муколітики:
- •2. Адренергічні засоби:
- •2. Засоби, що покращують транспорт кисню до серця.
- •3. Засоби, що знижують потребу міокарда в кисні.
- •1. Нейротропні антигіпертензивні засоби центральної дії:
- •2. Нейротропні антигіпертензивні препарати периферійної дії:
- •1. Антигіпертензивні засоби основної групи:
- •2. Препарати додаткової групи:
- •13.1. Засоби, що впливають на апетит, поділяють на:
- •13.2. Засоби, які застосовують при порушенні секреції шлункового соку.
- •13.2.1. Засоби, які застосовують при гіпосекреції шлункового соку:
- •13.2.2. Засоби, які застосовують при гіперсекреції (надлишковій секреції) шлункового соку:
- •13.3. Засоби, що впливають на моторику шлунка.
- •13.4. Засоби, що впливають на секрецію залоз кишок.
- •13.5. Засоби, що впливають на моторику кишок:
- •13.6. Засоби, що застосовують для функціональної діагностики в гастроентерології:
- •14.1. Засоби, що впливають на скоротливу активність і тонус міометрія (табл. 26).
- •14.1.1. Засоби, що посилюють скоротливу активність міометрія (утеротоніки):
- •14.1.4. Засоби, які застосовують для збереження вагітності в ранні терміни:
- •14.2. Засоби, що впливають на систему крові (табл. 27).
- •1. Засоби для лікування гіпохромних (залізодефіцитних) анемій.
- •2. Засоби для лікування гіперхромних анемій.
- •14.2.3. Засоби, що впливають на згортання крові:
- •1. Антикоагулянти.
- •15.2. Препарати, які застосовують при порушенні функції щитоподібної залози.
- •15.2.1. Засоби, які застосовують при гіпофункції щитоподібної залози (стимулятори функції щитоподібної залози, тиреоїдні засоби):
- •15.2.2. Засоби, які застосовують при гіперфункції щитоподібної залози (антитиреоїдні засоби):
- •1. Інсуліни людські.
- •1. Гкс пероральні та ін'єкційні.
- •15.5. Жіночі статеві гормони ділять на 2 групи:
- •1. Натуральний прогестерон.
- •2. Синтетичні прогестагени.
- •1. Комбіновані естроген-гестагенні препарати.
- •4. Пролонговані гестагенвмісні.
- •3. Препарати, що усувають прояви алергійних реакцій.
13.2.2. Засоби, які застосовують при гіперсекреції (надлишковій секреції) шлункового соку:
— антацидні засоби: натрію гідрокарбонат, магнію оксид, алюмінію гідрооксид, альмагель, маалокс, фосфалюгель, алюгастрин, анацид, рені, гестид, мегалак;
— блокатори Н2-рецепторів: ранітидин (ранісан), фамотидин (фамосан, квамател), нізатидин;
— м-холіноблокатори: гастроцепін, метацин, платифіліну гідротартрат, атропіну сульфат, препарати беладонни;
— блокатори протонного насосу: омепразол, ланзопразол.
Антацидними називають препарати, які нейтралізують надлишок кислоти шляхом хімічної реакції; антациди є основами.
Натрію гідрокарбонат нейтралізує хлоридну кислоту з утворенням вуглекислого газу, що є небажаним явищем. Вуглекислий газ зумовлює вторинну гіперсекрецію (через деякий час кислотність знову підвищується). Натрію гідрокарбонат унаслідок тривалого застосування може змінювати рН крові в бік лужної реакції (призводити до алкалозу), тому що він добре всмоктується в кров. Все це є недоліком даного препарату, тому натрію гідрокарбонат застосовують рідко, в основному при печії.
Магнію оксид при реакції нейтралізації не утворює вуглекислого газу і тому не зумовлює вторинної гіперсекреції, не всмоктується в кров і не впливає на рН крові. У зв'язку з цим він є найкращим антацидом швидкої дії. Застосовують при печії, гіперацидних гастритах, виразковій хворобі по 0,25—1,0 г 3—4 рази на день за 15 хв до і після їди.
Альмагель — це комбінований препарат, що містить алюмінію гідрооксид, магнію оксид тощо. Він справляє антацидну, обволікальну, адсорбівну дію. Застосовують при виразковій хворобі, гіперацидних гастритах по 2 чайні ложки 4 рази на день за 10—15 хв до їди, запиваючи 1—2 столовими ложками води.
Блокатори (антагоністи) Н2-рецепторів — ранітидин, фамотидин — блокують гістамінові Н2-рецептори шлунка і знижують секрецію шлункового соку. При тривалому застосуванні (звичайнопротягом 6 тиж) ці препарати спричинюють рубцювання та загоєння виразок. Застосовують для лікування виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, профілактики рецидивів цих захворювань.
М-Холіноблокатори (холінолітики) — гастроцепін, атропіну сульфат, метацин, платифілін, препарати беладонни — блокують м-холінорецептори парасимпатичної вегетативної іннервації, знижують секрецію шлункового соку, усувають спазми непосмугованих м'язів шлунка та кишок.
Дія, застосування, побічна дія, форми випуску атропіну сульфату, метацину, платифіліну, препаратів беладонни описано в розділі «Засоби, що діють в ділянці закінчень холінорецепторів».
Гастроцепін вибірково блокує мгхолінорецептори шлунка, не впливаючи на інші органи. Він знижує секрецію шлункового соку. Застосовують для лікування гіперацидних гастритів, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки.
Блокатори протонної помпи - омепразол, ланзопразол - пригнічують базальну та стимульовану секрецію кислоти хлоридної та пепсину.
13.3. Засоби, що впливають на моторику шлунка.
13.3.1. Блювотні засоби:
• блювотні засоби центральної дії: апоморфіну гідрохлорид;
• блювотні засоби рефлекторної дії: настій трави термопсису,розчин аміаку;
13.3.2. Протиблювотні засоби:
• нейролептики: етаперазин, тиетилперазин (торекан), аміназин, трифтазин, галоперидол, дроперидол;
• м-холіноблокатори (холінолітики): скополамін («Аерон»);
• препарати різної хімічної будови: метоклопрамід (церукал, реглан) гранісетрон, ондансентрон.
13.3.1. Блювотні препарати. Вони спричинюють антиперистальтику шлунка (скорочення м'язів шлунка, внаслідок чого просувається їжа у зворотному напрямку), що супроводжується блюванням. Блювотні засоби центральної дії (апоморфіну гідрохлорид) подразнюють рецептори тригер-зони довгастого мозку, збуджують блювотний центр мозку. Апоморфіну гідрохлорид вводять під шкіру по 0,1 мл. Через 10 хв настає блювання.
Застосовують для лікування алкоголізму в поєднанні з уживанням алкоголю. Через певний час у хворого формується негативний умовний рефлекс на алкоголь. Блювотні засоби рефлекторної дії (настій трави термопсису, розчин аміаку) подразнюють рецептори шлунка і рефлекторно збуджують блювотний центр довгастого мозку. Застосовують при гострих отруєннях, щоб зумовити блювання.
13.3.2. Протиблювотні засоби. Протиблювотну дію справляють нейролептики (етаперазин, тиетилперазин, аміназин, трифтазин, галоперидол, дроперидол), м-холіноблокатори (скополамін, «Аерон»), метоклопрамід (церукал, реглан) та інші препарати.
Нейролептики застосовують при безперервному блюванні у період вагітності, при пухлинах мозку, променевій хворобі, під час хіміотерапії злоякісних пухлин тощо.
М-Холіноблокатори застосовують при блюванні, спричиненому вестибулярними порушеннями (морська та повітряна хвороби).
Метоклопрамід (церукал, реглан) виявляє протиблювотну дію, а також прискорює пересування їжі із шлунка в кишки за рахунок розслаблення воротарного м'яза-замикача (пілоричного сфінктера).
Особливості роботи з препаратами:
— блювотні засоби можна застосовувати тільки в тих випадках, коли хворий у свідомості;
— протиблювотні препарати не можна застосовувати при блюванні на фоні отруєнь.